Ухвала суду № 45460537, 24.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/78/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2015 року на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2015 року по справі за його позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової Владислави Вячеславівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової В.В. про визнання протиправним та скасування рішення № 17909998 від 11.12.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що 22.01.2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест» правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1089-Ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 122 291,00 доларів США, а останній зобов'язався в свою чергу в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повернути кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту та іпотечний договір № 1089-Ф/1П-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., відповідно до якого в іпотеку були передані майнові права на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,54 кв.м., житловою площею 48,91 кв.м., і складаються з 2 (двох) житлових кімнат.

Підпунктом 4.2.1 п. 4.2 договору іпотеки встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя одним із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

28.11.2012 року ЗАТ «Сведбанк Інвест» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідно до договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до позивача за зобов'язаннями по кредитному договору № 1089-Ф від 22.01.2008 року та іпотечному договору № 1089-Ф/1П-1 від 22.01.2008 року.

05.12.2014 року для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» подали заяву та всі необхідні документи. За результатами розгляду заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно Хафусовою В.В.

11.12.2014 року відповідачем прийнято спірне рішення № 17909998, яким проведено державну реєстрацію квартири, що розташована в АДРЕСА_1, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», податковий номер 38004195.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, судова колегія виходить з наступного.

За ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В силу приписів ч. 1 ст. 19 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Підпунктом 1 п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» уразі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 36 зазначеного Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на дату укладання кредитного договору № 1089-Ф) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній станом на дату укладання кредитного договору № 1089-Ф).

В чинній редакції зазначеного Закону останнє речення вказаної правової норми викладено в наступній редакції: «Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору».

Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на дату укладання кредитного договору № 1089-Ф) встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в чинній редакції) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» було внесено зміни до Закону України «Про іпотеку», згідно яких у ст. 36 друге речення частини першої викладено в такій редакції: «Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки»; частину третю статті 36 викладено в наступній редакції: «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати»; частину першу статті 37 викладено в наступній редакції: «Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання».

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що новою редакцією статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не було змінено встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише було їх уточнено.

Аналіз наведених норм, як і Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом, а отже, положення Законів України «Про іпотеку» та «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» слід застосовувати також до договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладених до набрання чинності Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Дана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.06.2014 року у справі № К/9991/79381/12. Крім того, вказаний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 10.10.2011 року у справі за позовом ТОВ «Печерські зорі» до КМБТІ, третя особа ПАТ «БМ Банк» про скасування рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на ім'я позивача було направлено повідомлення № 1425 від 20.11.2013 року про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яке відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано позивачем особисто 04.01.2014 року. Дана обставина апелянтом не спростовується.

Також ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на ім'я позивача направили повідомлення № 4-938-512053 від 16.07.2014 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, про дотримання вимог законодавства та повідомлення належним чином боржника про намір звернути стягнення на предмет іпотеки за договором.

Згідно пунктів 1 та 2 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Частинами 1 та 2 ст. 15 зазначеного Закону встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктами 38 та 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 для проведення державної реєстрації речових прав заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає копію документа, що посвідчує його особу (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування). У разі подання заяви уповноваженою особою, яка діє від імені фізичної особи, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подаються копія документа, що посвідчує заінтересовану особу, та копія реєстраційного номера облікової картки платника податку такої особи, крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідним органам державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України. Для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт надання іпотекодержателем або контролюючим органом згоди на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Згідно ч. 5 та ч. 7 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою цієї статті) з дня надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення. Розгляд заяви про державну реєстрацію обтяжень і прийняття рішення про таку реєстрацію, відмову у державній реєстрації обтяжень або її зупинення проводиться в день надходження заяви та документів, необхідних для державної реєстрації обтяжень.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вивчивши та проаналізувавши обставини справи, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи приходить до висновку про дотримання відповідачем при прийнятті спірного рішення вимог, встановлених законом для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність своїх дій щодо реєстрації спірної квартири.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.