Ухвала суду № 45460019, 16.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2015 року

справа № 804/11786/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року у справі № 804/11786/14 за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вікторія" до Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вікторія" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2014р. №00020222000 про збільшення суми грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 8 333,00 грн., у тому числі за основним платежем – 6 666,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1 667,00 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач не погодився із рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи та обґрунтування вимог апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Позивач у судове засідання не направив свого представника, про час, дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у червні 2014р. відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ “Промтехгруп ЛТД” за період з 01.05.2013р. по 31.05.2013р..

За результатами перевірки 04.07.2014р. був складений акт №403/22/32433909, у висновках якого відображено виявлені порушення п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 6666,40 грн., в т.ч. по податкових періодах: травень 2013р. 6666,40 грн. (а.с.18-38).

21.07.2014р. податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення форми “Р” №00020222000, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 8 333 грн. 00 коп..

Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.05.2013р. між позивачем (замовником) та ТОВ “Помтехгруп ЛТД” (виконавцем) був укладений договір про надання послуг №03-05/1, за умовами якого виконавець зобов’язувався за завданням замовника надати послуги по культивації та посіву насіння соняшника, а саме: послуги по культивації земельних угідь на площі 200 га, послуги по посіву насіння соняшника на площі 200 га, при цьому, вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах по наданих послугах, акт по наданих послугах підписується сторонами до кінця календарного місяця, замовник зобов’язаний перерахувати суму зазначену в акті по наданих послугах протягом 5 днів з моменту підписання такого акту (а.с.62-63).

Як встановлено судом першої інстанції, факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.

Зазначені господарські операції позивача з ТОВ “Промтехгруп ЛТД” були відображені у податковій декларації з ПДВ за вказаний період на підставі податкової накладної від 24.05.2014р., виписаної ТОВ “Промтехгруп ЛТД”, яка оформлена у встановленому законодавством порядку (а.с. 29,65).

Під час перевірки податковою інспекцією зроблено висновки про те, що дана господарська операція не спричиняє реального настання правових наслідків. Такі висновки зроблено виходячи з того, що позивачем не було надано до перевірки жодного підтверджуючого документу наявності землі у користуванні, документи, що б підтверджували посіви, крім того не конкретизовано у документах на якому полі (адреса, номер поля), яка техніка була задіяна при виконанні робіт (марка, державний номер), не надано щоденні звіти про виконання робіт виконавцем, відсутня будь-яка інформація щодо працівників, які були задіяні у підготовці та виконанні робіт. З посиланням на акт перевірки контрагента позивача, зроблено висновки, що здійснені правочини відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.п.1,5 ст.203, 228 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю(а.с.30-31, 36-37).

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 04.07.2014р. про недійсність, нереальність правочину, укладеного позивачем з його контрагентом ТОВ “Промтехгруп ЛТД”, не міг керуватися лише припущеннями. Позиція відповідача, що правочин здійснений без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його недійсним або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Посилання відповідача на відсутність певних документів, щоб підтверджували реальність вчиненої господарської операції є безпідставними. Умовами укладеного договору оформлення тих документів, на відсутність яких посилається відповідач, передбачено не було.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач формував податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Об'єктом оподаткування є певна операція між конкретними суб'єктами господарювання, яка має бути підтверджена необхідними первинними документами.

Позивач мав в наявності всі первинні документи, що підтверджують обсяги задекларованих витрат. Угода укладена підприємством з ТОВ “Промтехгруп ЛТД” в межах господарської діяльності. З наданих первинних документів вбачається, що зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, було надано та отримано послуги згідно актів прийняття виконаних робіт в кількості, за ціною, в строки і на умовах згідно з вказаним правочином. Розрахунки були здійснені шляхом перерахування грошових коштів, що підтверджено відповідним платіжним дорученням.

Фактичність виконання умов договору та рух активів підтверджується первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи. Крім того, позивач на спростування доводів відповідача надав суду докази наявності у його користуванні земельних угідь (а.с.73), докази, що свідчать про придбання посівного матеріалу, використаного під час посівів, докази придбання в тимчасове користування сільськогосподарської техніки, що використовувалася при культивації, та ін..

Позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно, на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів), відобразив у даних податкового обліку операції із вказаним вище контрагентом.

Слід зазначити, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідачем не було спростовано належними та допустимим доказами достовірності відомостей, що містять первинні та розрахункові документи, надані платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарської операції, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачем доведено правомірність віднесення до податкового кредиту суми, яку не визнала податкова інспекція.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовано. Підстави для скасування законного рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року у справі № 804/11786/14 – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлено 22.06.2015р..

Головуючий: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак