Рішення № 45457518, 18.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2015Справа №910/7587/15-гЗа позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укркомерцгруп"

до публічного аціонерного товариства "Феодосійський механічний завод"

про стягнення 160295,38 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Пахолюк О.О.(дов. від 12.03.2015)

Від відповідача: Нікітіна-Дудікова Г.Ю.(дов. від 03.03.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору зворотної фінансової допомоги № 4 від 06.02.2014 у розмірі 160 295,38 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.03.2015 порушено провадження у справі №910/7587/15-г та призначено до розгляду на 16.04.2015.

Представник відповідача в судове засідання 16.04.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 16.04.2015 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 26.05.2015.

28.04.2015 через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що договір поворотної фінансової допомоги № 4 від 06.02.2015 був укладений від імені відповідача директором Феодосійського механічного заводу Макаровим М.В., який вийшов за межі ліміту, встановленого Наглядовою радою підприємства для виконавчого органу, в межах якого директор має право приймати самостійне рішення про розпорядження грошовими коштами ПАТ «ФМЗ», тому є недійсним, стверджує про неотримання коштів від позивача по договору. У задоволенні позову просить відмовити.

25.05.2015 через канцелярію суду позивач подав заперечення на відзив.

У засідання суду 25.06.2015 прибули представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 11.06.2015р.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників сторін, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укркомерцгруп» (постачальник за договором) та Публічним акціонерним товариством «Феодосійський механічний завод» (одержувач) був укладений договір № 1 зворотної фінансової допомоги, в порядку та на умовах, визначених даним договором, позивач передає у власність кошти у розмірі, визначені п. 2.1. даного договору, а відповідач зобов'язується повернути отриману зворотну фінансову допомогу в обумовлений даним договором строк.

Відповідно до п. 1.2. договору, зворотна фінансова допомога надається з метою поповнення оборотних коштів.

Згідно п. 2.1 договору, розмір зворотної фінансової допомоги складає 100 000, 00 грн.

Розділом 3 договору визначено, що позивач передає зворотну фінансову допомогу у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових засобів на розрахунковий рахунок відповідача. Зворотна фінансова допомога вважається наданою відповідачу при зарахуванні її на поточний рахунок відповідача.

У відповідно до п. 4.1. договору передбачено, що строк повернення зворотної фінансової допомоги починається з моменту набрання чинності даного договору та складає 2 (два) календарних місяці.

Пунктом 5.1. договору визначено, що після закінчення строку, встановленого в п. 4.1. даного договору, відповідач зобов'язується протягом 10 (десяти) календарних днів повернути позивачу зворотну фінансову допомогу.

У відповідності до п. 7.4. договору, при порушенні відповідачем строку повернення зворотної фінансової допомоги, вказаного у п. 4.1. даного договору, відповідач повинен сплатити на поточний рахунок позивача пеню у розмірі 0, 1 % від розміру зворотної фінансової допомоги за кожний день прострочення її повернення.

Даний договір набирає чинності з моменту надання зворотної фінансової допомоги відповідачу. Строк дії даного договору починається з моменту, визначеного в п. 8.1. даного договору та закінчується 21.03.2014 р. (п.п. 8.1. та 8.2. договору).

Матеріалами справи встановлено, позивачем на виконання умов договору було перераховано відповідачеві 100 000,00 грн. зворотної фінансової допомоги, що підтверджується платіжним дорученням № 33 від 06.02.2014 року та банківською випискою з рахунку позивача від 07.02.2014 р. (копії додані до матеріалах справи).

Проте, відповідач всупереч умовам договору не повернув позивачу грошові кошти в строк, визначений п. 4.1. договору.

07.11.2014 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу від 06.11.2014 р., в якій просить останнього погасити існуючу заборгованість не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дати отримання даної претензії, яка отримана відповідачем 12.11.2014 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача по договору № 4 від 06.02.2014 становить 100 000,00 грн. зворотної фінансової допомоги, що залишилася відповідачем неповерненою.

Отже, судом встановлено, що в порушення умов договору відповідач в обумовлений договором строк не повернув суму позики в розмірі 100 000,00 грн. і станом на день розгляду справи дана заборгованість існує.

Внаслідок укладення договорів між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суми позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частина 1 ст.1050 ЦК України зазначає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 100 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 100 000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд відзначає наступне.

Відповідно до протоколу № 2/1 від 14.05.2013 р. засідання наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Феодосійський механічний завод», були скасовані будь-які обмеження на ліміти вчинення правочинів посадовими особами товариства, встановлені раніше наглядовою радою, а також ліміт вартості правочинів, укладення яких не потребує попереднього узгодження з наглядовою радою Публічного акціонерного товариства «Феодосійський механічний завод». Директор може приймати фінансово-господарські рішення без попереднього узгодження з наглядовою радою Публічного акціонерного товариства «Феодосійський механічний завод» з лімітом, що не перевищує 1 000 000, 00 грн.

Отже, станом на день укладення договору № 4 зворотної фінансової допомоги від 06.02.2014, обмеження щодо ліміту на вчинення правочинів, укладення яких не потребує попереднього узгодження з наглядовою радою Публічного акціонерного товариства «Феодосійський механічний завод» становило 1 000 000, 00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів визнання недійсним договору зворотної фінансової допомоги № 4 від 06.02.2014, суду не надано.

Посилаючись на прострочення виконання зобов'язання, позивач, крім основного боргу, просить стягнути з відповідача 25 827,40 грн. пені, 31 591,27 грн. інфляційних втрат, 2 876,71 грн. 3% річних.

Відповідно до п.7.4. договору, передбачено, що при порушенні одержувачем строку повернення зворотної фінансової допомоги, вказаного у п.4.1. договору, він повинен сплатити на поточний рахунок постачальника пеню у розмірі 0,1% від розміру зворотної фінансової допомоги за кожен день прострочення її повернення.

Умовами п.4.1договору встановлено строк повернення фінансової допомоги: 2 календарні місяці.

При цьому, в силу п. 5.1. Договору після спливу строку, встановленого в п. 4.1. договору, отримувач зобов'язується протягом 10 календарних днів повернути надавачу зворотну фінансову допомогу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 4 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши надані позивачем розрахунки штрафних санкцій, суд встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання, розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

За розрахунком суду, заявлена позивачем пеня у сумі 25 827,40 грн. за 350 днів прострочення виконання зобов'язання (за період з 08.04.2014 по 23.03.2015) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, після перерахунку відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, визнається судом обґрунтованою в сумі є сума пені у розмірі 11 106,85 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період не більше 6 місяців з 17.04.2014 р. по 17.10.2014 р. ,а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 31 591,27 грн. інфляційних втрат, 2 876,71 грн. 3% річних за період з 08.04.2014 по 23.03.2015, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги наведені вище приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім процентів річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача за період з 17.04.2014 по 23.03.2015 суми 2802,74 грн. 3% річних та 31 591,27 грн. інфляційних втрат ( в межах розрахунку позивача).

В порядку передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркомерцгруп» задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Феодосійський механічний завод» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 77/1, квартира 20, ідентифікаційний код - 01423062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркомерцгруп» (84116, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Бульварна, буд. 10, кв. 116, ідентифікаційний код - 38408490) 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості, 11 106 (одинадцять тисяч сто шість) грн. 85 коп. - пені, 2876 (дві тисячі вісімсот сімдесят шість) грн. 71 коп. 3% річних, 31 591 (тридцять одну тисячу п'ятсот дев'яносто одну) грн. 27 коп. інфляційних нарахувань та 2910 (дві тисячі дев'ятсот десять) грн. 02 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу.

Суддя Л.Д.Головатюк

Дата підписання повного тексту рішення 24.06.2015