Рішення № 45456590, 24.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/8010/2015 Головуючий у 1-й інстанції Гриньковська Н.Ю.

Доповідач Кравець В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючої Кравець В.А.,

суддів Борисової О.В., Шиманського В.Й.

за участю секретаря Круглика В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2014 року представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №ML-003/153/2007 у розмірі 329 793,40 що еквівалентно курсу НБУ станом на 16.09.2013 року 2 636 038,64 та 14 859,57 грн. та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилався на те, що відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки належним чином не виконують, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2014 року - позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №ML-012/143/2008 від 14.05.2008р. в сумі 329 793,40 доларів США що за курсом НБУ станом на 16.09.2013р. становить 2 636 038,64грн. та заборгованість за штрафними санкціями в сумі 14 859,57грн. Вирішено питання судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Вказує на те, що банком не надано належних та допустимих доказів видачі позивачем та отримання кредиту позичальником на умовах кредитного договору, відтак питання про стягнення заборгованості за кредитним договором до моменту доведення факту видачі кредиту не може розглядатися у суді. Кредитний договір згідно статті 1051 ЦК України, - є оспорюваний.

Крім того, розрахунок суми заборгованості, наданий представниками банку, щодо наявності та розміру грошового зобов'язання відповідача і поручителя по тілу кредиту, відсотках, процентах річних - є лише відображенням нічим не підтверджених і необґрунтованих односторонніх арифметичних розрахунків позивача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог банку до відповідача, оскільки не є деталізованим і обґрунтованим, не містить інформації про щомісячне нарахування відсотків, залишок по тілу кредиту, поточну заборгованість та розміри і періодичність поточних внесків позичальника по погашенню кредиту. Вказаний розрахунок заборгованості спростовується Висновком спеціаліста - судово-бухгалтерського експерта ОСОБА_4.

Зазначила, що банк звернувся до суду з вимогою про дострокове повернення кредиту без попереднього вручення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, як це визначено п. 1.9.1 Договору.

Представник позивача ПАТ «ОТП Банк» проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав:

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачі взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконали, а заборгованість у повному обсязі не погашена.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що 14.05.2008р. між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ML-012/143/2008, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 375900,00 доларів США, на придбання нерухомого майна, зі сплатою плаваючої процентної ставки у розмірі 5,49% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), з остаточним терміном повернення кредиту 12.05.2032р. (а.с. 12-16).

Відповідно до п. 1.5.1. частини №2 кредитного договору, відповідач зобов'язався здійснювати повернення відповідної частини кредиту та сплачувати проценти щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку Платежів, який є додатком №1 до кредитного договору (17-22).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 14.05.2008р. між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №SR-012/143/2008, відповідно до п.1.1. якого поручитель зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором (а.с.23).

Позивач виконав свої зобов'язання, надавши кредитні кошти в повному обсязі.

Натомість, позичальником зобов'язання за кредитним договором не виконувалися належним чином, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості від 16.09.2013р. в загальному розмірі становить 329793,40 доларів США, що за курсом НБУ України станом на 16.09.2013р. складає 2 636 038,64грн., з яких: 302 808,24доларів США - заборгованість за кредитом, 26 985,16 доларів США - заборгованість за відсотками та 14859,57грн. пені. (а.с.6).

Користуючись правом, передбаченим п. 1.9.1. частини №2 кредитного договору, позивач направив на адресу відповідачів письмові вимоги за вих. № 12-4-10/11650 від 27.09.2013р. щодо дострокового та повного погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.9-10). Проте, заборгованість відповідачами не була погашена.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що умови договорів не виконуються належним чином, а відповідачі повинні відповідати перед банком, включаючи сплату основного боргу, відсотків та пені.

Щодо тверджень апелянта про те, що кредитор передчасно звернувся із позовом до суду так як вимога про дострокове погашення заборгованості направлена не була, є безпідставними, оскільки таке право кредитора є законодавчо закріплене положеннями ст. 1050 ЦК України.

Посилання апелянта на те, що банком не надано належних та допустимих доказів видачі кредитних коштів та отримання їх позичальником на умовах кредитного договору, є надуманими, оскільки в матеріалах справи містяться квитанції про сплату ОСОБА_1 заборгованості за договором.

Висновок спеціаліста - судово-бухгалтерського експерта, на який посилається апелянт як на підставу задоволення його скарги, на думку колегії суддів, не є доказом по справі, оскільки за правилами ч.2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Разом з тим, апелянт не довів поважність причин неподання таких доказів, оскільки відповідачі про час та місце розгляду справи 11.03.2014 p. та 04.04.2014 p. були оповіщені належним чином за адресами реєстрації місця проживання, що підтверджено адресно-довідковим бюро.

За правилами ч.3 ст. 303 ЦПК апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, рішення в частині вирішення питання судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням цієї частини у новій редакції, де з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір по 1720,50 грн. з кожного на користь ПАТ «ОТП Банк» та по 106,50 грн. з кожного у дохід держави.

В іншій частині рішення суду слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2014 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» витрат по сплаті судового збору у сумі 3 441 грн. 00 коп. та 213,00 грн. у дохід держави скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» витрати по сплаті судового збору у сумі 1720грн. 50 коп. та 106,50 грн. в дохід держави.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» витрати по сплаті судового збору у сумі 1720грн. 50 коп. та 106,50 грн. в дохід держави.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: