Постанова № 45456211, 24.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 червня 2015 року № 826/5132/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича

третя особа Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської

ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича (далі по тексту - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача, Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - третя особа), про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі.

Просив суд (з урахуванням доповнених позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Київського міського голови Кличка В.В. №89 «Про звільнення ОСОБА_1» від 25.02.2015;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- стягнути з Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича на корить ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього неправомірно було звільнення з посади за угодою сторін, оскільки заява про звільнення була написана ним під тиском та згодом відкликана.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015 відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 04.06.2015 не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду належним чином повідомлений, суду надав письмові заперечення проти позову.

Представники третьої особи у судовому засіданні вказали, що вважають позов необґрунтованим, оскільки позивача звільнено правомірно, тиску на нього не було, суду надали письмові пояснення.

Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене та не прибуття відповідача у судове засідання, в судовому засіданні 04.06.2015 суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 обіймав посаду начальника управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно розпорядження Київського міського голови від 08.09.2005 №271.

Розпорядженням від 25.02.2015 №89 «Про звільнення ОСОБА_1» позивача звільнено з займаної посади згідно пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін).

Позивач, вважаючи зазначене розпорядження відповідача протиправним, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Пунктом 2 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба -це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 N3723-XII (далі по тексту - Закон N3723-XII), який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Згідно із приписами частини першої статті 30 зазначеного Закону N 3723-XII позивача звільнено з публічної служби за загальними правилами - відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Нормами вказаної статті Кодексу законів про працю України встановлено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначеній нормі кореспондує частина третя статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 N 280/97-ВР (далі по тексту - Закон N 280/97-ВР.

Пунктом 10 частини четвертої статті 42 Закону N 280/97-ВР визначено, що, зокрема, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій.

Згідно частини другої статті 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначається на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 101 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Судом встановлено, що 25.02.2015 ОСОБА_1 подано заяву на ім'я Київського міського голови про звільнення його з посади начальника Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за угодою сторін.

Позивач наголошує, що ним вказана заява була написана під тиском озброєних людей, які увірвалися 25.02.2015 та, погрожуючи застосуванням заходів фізичного впливу, змусили його написати заяву про звільнення.

Вказує також, що після того, як озброєні люди покинули його кабінет, він одразу поїхав до Київського міського голови з заявою про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін від 25.02.2015 (вх.. № К-2562), а потім звернувся з заявою про злочин до Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві (№ 5189).

Втім суд критично ставиться до вказаних доводів позивача з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в заяві від 25.05.2015, позивач зазначає, що відкликає свою заяву, яку він написав під тиском озброєних людей, які увірвались у приміщення управління і вимагали написати заяву під страхом фізичної розправи.

Однак, з вказаної заяви не вбачається можливим ідентифікувати, яку саме заяву позивач відкликав, оскільки заява не містить жодного посилання на дату чи її предмет тощо.

Також, в якості підтвердження написання 25.02.2015 заяви про звільнення за угодою сторін під тиском, позивач зазначає, що ним було подано відповідну заяву до Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві, про те, що 25.02.2015, приблизно о 09.00 год., невстановлена особа. по вул. Спаська, буд.12 в місті Києві погрожувала йому фізично розправою. 28.02.2015 відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100070001423 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 Кримінального кодексу України.

Постановою старшого слідчого СВ Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві прийнято постанову про закриття кримінального провадження від 27.03.2015, якою кримінальне провадження № 12015100070001423 закрито, у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 18.05.2015 у справі № 758/5377/15-к скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого СВ Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві про закриття кримінального провадження задоволено, постанову скасовано.

Отже, суду не надано рішення за заявою позивача, кримінальне правопорушення за якою внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100070001423.

Допитана в ході судового засідання свідок ОСОБА_3 вказала, що вона працює черговою в Київському міському науково - методичному центрі, з ОСОБА_1 особисто не знайома, бачила на фотографії, лише три дні до звільнення він працював у будівлі по вул. Спаській.12 у місті. Зазначила, що 25.02.2015 була на чергуванні біля дверей, зранку до приміщення прибуло дуже багато людей агресивно настроєних осіб, вона викликали міліцію та прокуратуру, ОСОБА_1 перебував в своєму кабінеті, який знаходиться по центру від входу у приміщення, потім прокурор сказав, що ОСОБА_1 написав заяву про звільнення, міліція жодних заходів не здійснювала. Пояснила, що особисто вона не бачила чи здійснювався на ОСОБА_1 тиск при написанні заяви про звільнення, оскільки у його кабінеті присутньою не була. Після того, як вказані люди покинули приміщення, ОСОБА_1 до кінця її зміни, тобто до 18-00 год., приміщення управління не залишав.

Із аналізу зазначеного вище вбачається, що позивачем не доведено застосування до нього тиску при написанні заяви, крім того доказами свідка спростовуються твердження позивача про те, що він відразу поїхав до Київської міської ради, оскільки нею зазначено, що до 18-00 год. 25.02.2015 він не покидав місце служби.

Слід також зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Працівник фіксує свою згоду шляхом поставлення свого підпису під час ознайомлення з наказом. Позивач підтверджує, що з оскаржуваним розпорядженням його було ознайомлено 27.02.2015.

Згідно пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Звільнення позивача з посади, як встановлено судом, 25.02.2015 погоджено з Міністерством культури України листом №161/8/15-15, що свідчить про відсутність необхідної взаємної згоди для анулювання домовленості про припинення трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, у даному випадку, обов'язок доказування правомірності спірного розпорядження покладений на відповідача.

Проте, згідно підпункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних принципів судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, норми частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не суперечать одна одній, оскільки частина друга статті 71 Кодексу тільки покладає обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх, зокрема, дій, та не звільняє іншу сторону від доказування своєї правоти, інакше це суперечило б загальним принципам судочинства, встановленим статтею 129 Конституції України.

У судовому засіданні позивачем не надано суду належних доказів у підтвердження своїх доводів, тоді як відповідачем та третьою особою, у свою чергу, спростовані доводи позивача.

Проаналізувавши зазначене вище, суд вважає, що відповідачем правомірно звільнено ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін.

Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини, враховуючи зміст частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду належних доказів правомірності оспорюваного розпорядження.

Також слід зазначити, що оскільки суд дійшов до висновку про правомірність звільнення позивача, то похідні вимоги позову про поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволенню також не підлягають.

За таких обставин, суд відмовляє в повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_1.

Судові витрати відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у даному випадку не стягуються.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук