Рішення № 45440493, 18.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5037/15

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.,

Парапана В.Ф.

суддів: Громіка Р.Д.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, та представника відповідача, Військової частини 9997, - Буданова М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини 9997 Одеської авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2014 року за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_6 до Військової частини 9997 Одеської авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок загибелі сина у авіакатастрофі під час проходження військової служби,

в с т а н о в и л а:

10 лютого 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_6 звернулись до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 4 липня 2012 року загинув їхній син, прапорщик ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок зіткнення та зруйнування належного військовій частині 9997 літака, в якому він знаходився, із земною поверхнею в районі населеного пункту Руський Мочар у гірській місцевості на висоті 650 м над рівнем моря. Відповідач має відшкодувати їм моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки - літаком, яка полягає в тому, що вони дуже тяжко переносять втрату дитини, це сказалось на всіх сферах їхнього життя, загальному душевному настрою, працездатності, вони позбавлені відчуття життєвої захищеності, душевної рівноваги, у них з'явилось відчуття пригніченості, порушення цілісності їх систем моральних цінностей та пріоритетів. Вони умовно оцінюють моральні страждання в розмірі по 500000 грн. на користь кожного з них.

Посилаючись на ці обставини, та на ст.ст. 1166, 1167, 1168, 1174,1177, 1187 ЦК України, позивачі ОСОБА_8, ОСОБА_6 просили суд позов задовольнити (а.с. 1-5).

Представник відповідача, Військової частини 9997 Одеської авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - військова частина 9997), в судове засідання не з'явився, надав письмові пояснення, у яких проти позову заперечував й зазначав, що позивачами не доведено факт заподіяння їм моральної шкоди та розмір моральної шкоди - 10000000 грн., не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості. Крім того, вважав, що держава в особі Державної прикордонної служби України виконала перед сім'єю загиблого ОСОБА_7 усі майнові зобов'язання, передбачені чинним законодавством, а саме, його вдові ОСОБА_9, та його сину ОСОБА_10 була нарахована та сплачена одноразова грошова допомога в розмірі 562160 грн., сім'ї загиблого військовослужбовця була виділена двохкімнатна відомча квартира АДРЕСА_1 (а.с. 48-51, 52-56).

Третя особа, Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області, в судове засідання не з'явилася.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3, ОСОБА_6 задоволено частково. Суд стягнув з відповідача, Військової частини 9997, на користь позивачів моральну шкоду в розмірі по 250 000 грн. на кожного з них, та на користь держави судові витрати в сумі 3654 грн. В решті позовних вимог відмовлено. (а.с. 71-76).

В апеляційній скарзі, відповідач, Військова частина 9997, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом порушенні норми матеріального та процесуального права, а саме судом не враховано, що розмір моральної шкоди не доведений та не відповідає вимогам справедливості, а також те, що військова частина 9997 не є прибутковою організацією та всі видатки отримує з державного бюджету України (а.с. 79-80).

Справа переглядається в апеляційному порядку повторно.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2014 року апеляційна скарга відповідача, Військової частини 9997, відхилена, рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2014 року залишено без змін (а.с. 153-156).

Відповідач, Військова частина 9997, оскаржила ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2014 року в касаційному порядку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року касаційна скарга задоволена, ухвала апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2014 року скасована, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача, Військової частини 9997, пояснення на апеляцію представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, та представника відповідача, Військової частини 9997, - Буданова М.П., дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі є батьками ОСОБА_7, який займав посаду старшого бортового механіка - повітряного стрільця - радиста екіпажу (на АН-26) авіаційної-ланки (на АН-26, DA 42 M-NG) Одеської авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Військова частина 9997 (Одеська авіаційна ескадрилья Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України) є самостійною юридичною особою, державною організацією і є балансоутримувачем літака DA 42 M-NG № 23.

4 липня 2012 літак DA 42 M-NG № 23 після опрацювання об'єктів у районі населеного пункту Великий Березний на етапі маршруту до населеного пункту Костева Пастіль зіткнувся із земною поверхнею в районі населеного пункту Руський Мочар у гірській місцевості на висоті 650 м над рівнем моря, зруйнувався, екіпаж загинув, у тому числі і син позивачів - прапорщик ОСОБА_7

Постановами від 24 жовтня 2012 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 визнані потерпілими в кримінальній справі. Постановою від 31 жовтня 2012 року кримінальна справа, порушена за фактом порушення правил польотів або підготовки до них, а також порушення правил експлуатації літальних апаратів, що спричинило катастрофу літака DA 42 M-NG № 23, за ознаками злочину, передбаченого ст. 416 КК України, закрита прокуратурою Західного регіону України на підставі п. 8 ст. 6 КПК України, у зв'язку з тим, що особа, у діях якої вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 416 КК України, померла.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог про завдання моральної шкоди внаслідок діяльності джерела підвищеної небезпеки та, зокрема, положень ст. ст. 16, 1167, 1168, 1172, 1187 ЦК України, врахувавши безумовні страждання, яких позивачі зазнали у зв'язку з загибеллю сина, душевні страждання, пов'язані з повним перетворенням життєвих можливостей та вимоги виваженості, розумності і справедливості.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами 3, 4, 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Згідно із чч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.

У п. 5 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України). Саме на ст. ст. 1167, 1168, 1172, 1187 ЦК України посилались позивачі, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Однак в порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи щодо вирішення питання про розмір моральної шкоди, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Так, скасовуючи ухвалу апеляційного суду Одеської області, касаційний суд виходив з того, що у порушення вказаних норм процесуального права апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, при визначенні розміру значної моральної шкоди обмежився лише узагальнюючою фразою з кількох загальних речень, разом із тим, не зазначивши чи враховані дії відповідача щодо згладжування страждань (надання квартири, виплата допомоги), у зв'язку з чим не виконав положення ч. 2 ст. 315 ЦПК України їх сімей» дружині ОСОБА_9

Надалі касаційний суд зазначив в ухвалі те, що судом також установлено, що держава вчасно та в строк виконала перед сім'єю загиблого військовослужбовця всі соціальні (матеріальні) зобов'язання. Так, згідно з рішенням № 103 про призначення одноразової горошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дружині ОСОБА_9 та сину ОСОБА_10 нарахована одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення у розмірі 562 160 грн. Також сім'ї загиблого військовослужбовця була виділена двокімнатна відомча квартира за адресою: АДРЕСА_1, на склад сім'ї: дружина ОСОБА_9 та син ОСОБА_10

Суд касаційної інстанції також зазначив, що у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи взагалі уваги не звернув, доводів апеляційної скарги щодо виваженості, розумності й справедливості розміру моральної шкоди не перевірив та дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно із ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Колегія суддів вважає, що приведені касаційним судом мотиви є обов'язковими для апеляційного суду й зазначені вище обставини щодо виконання державою вчасно та в строк перед сім'єю загиблого військовослужбовця всі соціальні (матеріальні) зобов'язання мають значення для визначення розміру моральної шкоди.

Крім того, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди заслуговує на увагу те, що при військова частина 9997 не є прибутковою організацією та всі видатки отримує з державного бюджету України.

Як зазначено у частині ст. 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування судом обов'язково враховуються вимоги розумності і справедливості.

З урахуванням положень ст. 23 ЦК України про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, те, що держава в особі відповідача вчасно та в строк виконала перед сім'єю загиблого військовослужбовця всі соціальні (матеріальні) зобов'язання, а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), викладених у п. п. 3, 9 постанови, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, заподіяної позивачам, повинен становити по 200 000 грн. кожному.

Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди визначений з врахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості, достатній для відновлення морального становища позивачів та розумно відповідає межам порушеного права, за захистом якого спрямоване звернення позивача до суду.

Отже, вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підлягають задоволенню частково.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 212, 213, 214, 215 ЦПК України, та матеріального права, а саме, ст. 23 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволенні позову частково.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Військової частини 9997 Одеської авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України задовольнити частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2014 року змінити й ухвалити нове рішення.

Зменшити розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з Військової частини 9997 Одеської авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_3, ОСОБА_6 до 200 000 грн. на кожного з них.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік