Рішення № 45440485, 16.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1143/15

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Виноградова Л. Є.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2015 року м. Одеса

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Виноградової Л.Є.

суддів Гайворонського С.П.,

Сегеди С.М.,

за участю секретаря Феленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним, треті особи - державний нотаріус Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Михальова Лідія Іванівна, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, вказуючи, що 19 березня 2007 року між ОСОБА_3 - з одної сторони, та ОСОБА_10 - з іншої сторони, був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, відповідно до умов якого ОСОБА_10 прийняв в дар вказану квартиру і набув права власності на відповідний об'єкт нерухомості. ОСОБА_3 пояснив,що укладаючи відповідний договір він був упевнений в тому, що насправді сторони уклали договір довічного утримання, згідно умов якого ОСОБА_10 зобов'язався утримувати та забезпечувати ОСОБА_3 Син позивача по справі - ОСОБА_10 - помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. За свідченням ОСОБА_3, правову природу оформленого правочину ним було з'ясовано лише після смерті сина та звернення до нотаріуса для укладення нового договору довічного утримання.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_3 просив суд поновити строки позовної давності для відповідної вимоги та визнати недійсним договір дарування від 19 березня 2007 року, повернувши при цьому спірну квартиру у його власність.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 11 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За положеннями ст.ст. 213 - 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити данні про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та справедливості.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач не надав доказів у підтвердження своїх вимог.

Між тим, з таким висновком суду, судова колегія погодитися не може з наступних підстав.

Згідно ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Відповідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним », викладених в п.19. відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3- людина похилого віку, станом на день смерті - 14.11.2014 року мав вік 76 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції 14.11.2014 року (а.с.198), спірна квартира АДРЕСА_1 була його єдиним місцем проживання, іншого житла у ОСОБА_3 не було, матеріально ОСОБА_3 не міг себе забезпечувати, оскільки отримуваної ним пенсії в розмірі 1216 грн., 63коп., про що свідчить довідка Пенсійного фонду в Малиновському районі у м. Одесі №2313 від 24.01.2014 року (а.с. 5) не вистачало на ліки, харчування, сплату комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1, яка знаходиться в домі ЖБК.

Вважаючи доцільним за таких підстав укладення договору довічного утримання ОСОБА_3 підписав договір дарування сину - ОСОБА_10

Про те, що ОСОБА_3 неправильно сприйняв обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення і не уклав би договір дарування свого єдиного житла, де він був зареєстрований, свідчать показання свідків, що були допитані в судовому засіданні районного суду: ОСОБА_11, який є головою ЖБК, де знаходиться спірна квартира, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (а.с. 120-121).

Показанням цих свідків в рішенні суду не надана оцінка, хоча вони давали свідчення, яке суперечить викладеним в рішенні доводам стосовно того, що позивач не надав доказів в підтвердження своїх вимог.

До того ж, в підтвердження хибного сприйняття правової природи договору дарування ОСОБА_3 свідчать дії сина ОСОБА_10 по забезпеченню ОСОБА_3 всім необхідним, купівлі ліків, їжі, сплати комунальних платежів до 8.04.2013 року - день смерті ОСОБА_10 (а.с.41).

Більш того, протягом з березня 2007 року по теперішній час всі платежі за користування ОСОБА_3 телефоном, комунальними послугами, газом вносилися на ім'я ОСОБА_3 при цьому користуючись пільгою ОСОБА_3 по категорії «Діти війни» (а.с. 92-97).

Крім того, тільки після смерті ОСОБА_10 позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про укладання договору довічного утримання з іншою особою, де і узнав про те, що ним був підписний 2007 року договір дарування, а не довічного утримання, що свідчить про поважність причин пропуску строку на пред'явлення позову про визнання договору дарування недійсним.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що ОСОБА_3 при підписанні договору діяв під впливом помилки, оскільки помилявся в правових наслідках підписаного ним договору, а його воля була направлена на залишення ОСОБА_10 своєї власності після смерті.

За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства судова колегія застосовує реституцію як наслідок недійсності правочину.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_10 не платив аліменти ОСОБА_4 не надавав матеріальної допомоги своєму сину за життя, не може бути правовою підставою для залишення рішення суду без змін.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, ст.ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 11 листопада 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування, укладений 19.03.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10, за яким ОСОБА_10 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1, яка складається в цілому з двох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 43,1 кв.м.,в тому числі житловою площею 27,9 кв.м., повернувши квартиру АДРЕСА_1, яка складається в цілому з двох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 43,1 кв.м.,в тому числі житловою площею 27,9 кв.м. у власність ОСОБА_3.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді Л.Є. Виноградова

С.П. Гайворонський

С.М. Сегеда