Рішення № 45435444, 10.06.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/2608/15 Головуючий у 1-й інстанції: Куценко М.О.

Є.у. № 316/2009/14-ц Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Осоцького І.І.,

Суддів: Трофимової Д.А.,

Дзярука М.П.,

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради Запорізької області на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 лютого 2015 року по справі за позовом Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради Запорізької області до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4, треті особи - виконавчий комітет Енергодарської міської ради Запорізької області, орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Енергодарської міської ради Запорізької області, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради звернулося до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 01.01.2010 року між КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради та ОСОБА_3 було укладено договір № 35-10/Н найму приміщення у житлових будинках. Предметом договору є надання відповідачу в користування приміщення для використання в особистих цілях, що знаходиться за адресою: Запорізька область АДРЕСА_1, загальною площею 32,5 кв.м. Договір вважається укладеним з 01.01.2010 року до 30.11.2014 року.

На теперішній час у вказаному приміщенні проживає ОСОБА_3 та її малолітній син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. народження.

Власником вищевказаного приміщення є територіальна громада м. Енергодара в особі Енергодарської міської ради, дане приміщення є нежитловим та не входить до складу житлового фонду міста. Також, зазначене нежитлове приміщення перебуває на праві господарського відання на балансі КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради.

Позивач вважає, що зазначений договір найму є нікчемним, оскільки при його укладенні не дотримано вимоги щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Отже, відповідачі мають повернути займане за нікчемним договором приміщення КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:

1. застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме: договору найму приміщення у житлових будинках № 35-10/Н від 01.01.2010 року, підписаного КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради та ОСОБА_3;

2. зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнити приміщення АДРЕСА_1

3. зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернути приміщення АДРЕСА_1 Запорізької області КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради згідно акту приймання-передачі нежитлового приміщення.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні договору спірне приміщення надавалось саме для проживання відповідача, сторони досягли згоди по всім умовам договору та їх відносини були направлені саме на реалізацію житлових прав відповідача. З характеру фактичних договірних відносин, які склались між сторонами, застосуванню підлягає саме глава 59 ЦК України, яка визначає особливості найму житла. Позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки при вирішенні даного спору потрібно застосовувати норми, які випливають саме з характеру фактично укладеного договору та договірних відносин, які фактично склались між сторонами.

Проте, таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитися.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, на праві комунальної власності належить територіальній громаді м. Енергодара в особі Енергодарської міської ради, що вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.12.2009р. (а.с. 11).

Вказане нежиле приміщення, яке знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Енергодара, закріплене на балансі КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради на праві господарського відання (а.с. 12-15).

01.01.2010 року між КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради та ОСОБА_3 було укладено договір № 35-10/Н найму приміщення у житлових будинках, за умовами якого наймодавець передає наймачеві (1 людина) для користування приміщення для використання в особистих цілях, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 32,5 кв.м. Договір вважається укладеним з 01.01.2010 року і діє до 30.11.2014 року (а.с. 5).

29.08.2013р. позивачем на адресу ОСОБА_3 було направлено попередження про необхідність звільнити приміщення (а.с. 6).

Проте, в добровільному порядку ОСОБА_3 зазначене нежиле приміщення не звільнила (а.с. 7).

Таким чином, договір найму укладений на термін з 01.01.2010 року по 30.11.2014 року, тобто більше ніж на три роки, укладений у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений, державну реєстрацію договору не проведено.

Частиною 2 ст. 793 ЦК України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, Цивільним кодексом України чітко визначено, що у випадку найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) відповідний договір, укладений строком на три роки і більше, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ст. 794 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент підписання) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Отже, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, договір найму від 01.01.2010 року підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до роз'яснень пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, оскільки договір найму нежилого приміщення від 01.01.2010 року укладено строком більше ніж на три роки з 01.01.2010 року по 30.11.2014 року у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, в силу вимог ст. 220 ЦК України, він є нікчемним.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки договір найму нежилого приміщення є нікчемним, ОСОБА_3 знаходиться у спірному приміщенні без відповідної правової підстави, тому позовні вимоги в частині зобов'язання останньої звільнити приміщення АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_3 повернути нежиле приміщення згідно акту приймання-передачі нежилого приміщення не підлягають задоволенню, оскільки договір від 01.01.2010 року є нікчемним.

Доводи ОСОБА_3 про те, що вона постійно мешкає у вищевказаному нежилому приміщенні разом із родиною, сплачує комунальні платежі, уклала договори на користування послугами не свідчать про дійсність договору найму нежилого приміщення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, ухвалене в справі судове рішення не може вважатися законним й обґрунтованим, тому, відповідно до ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги частково та ухвалення нового рішення в справі про часткове задоволення позову з вищенаведених мотивів.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню з ОСОБА_3 понесені ним і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у суді першої та апеляційної інстанцій в загальному розмірі 365,40 грн. (243,60 грн. + 121,80 грн.).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради задовольнити частково.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 лютого 2015 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

Позов Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, звільнити займане нежиле приміщення АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради судовий збір в сумі 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: