Ухвала суду № 4541186, 07.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2009 року                                                                                № К-11023/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача           Рибченка А.О.

суддів:                                                         Голубєвої Г.К.

                                                                       Карася О.В.

                                                                       Степашка О.І.

                                                                       Федорова М.О.    

при секретарі судового засідання:    Сенченко Т.Б.   

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

на ухвалуОдеського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року

та постанову господарського суду Одеської області від 15.01.2007 року

у справі№ 34/476-06-11997А господарського суду Одеської області

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Перший лікеро-горілчаний завод»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

проскасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Одеської області від 15.01.2007 року у справі № 34/476-06-11997А, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року, позовні вимоги ЗАТ «Перший лікерогорілчаний завод» (далі в тексті – позивач) задоволені у повному обсязі. Скасовані податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі (далі в тексті - відповідач) від 01.08.2006 року № 00002313312/0 та № 00002413312/0 – повністю, № 00002213312/0 від 01.08.2006 року у частині донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 130041 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 43245 грн., від 14.09.2006 року № 00002313312/1 та № 00002413312/1 – повністю, № 00002213312/1 від 14.09.2006 року у частині донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 130041 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 43245 грн., від 13.10.2006 року № 00002313312/2 та № 00002413312/2 – повністю, № 00002213312/2 від 13.10.2006 року у частині донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 130041 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 43245 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями,СДПІ по роботі з ВПП у                    м. Одесіоскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України. 

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що відповідачем по справі проведено планову комплексну виїзну документальну перевірку ЗАТ «Перший лікерогорілчаний завод»  з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 року по 31.03.2006 року.

За результатами перевірки складено акт № 216/13-31./2/31631092/4 від 20.07.2006 року, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5, підпункту 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1, підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР) (далі в тексті – Закон № 283/97-ВР), а саме, занижено податок на прибуток у сумі 148413 грн., у тому числі: у першому кварталі 2005 року у сумі 6021 грн., у другому  кварталі 2005 року у сумі 12877 грн., у третьому кварталі 2005 року у сумі 65782 грн., у четвертому кварталі 2005 року у сумі 14833 грн., у першому кварталі 2006 року у сумі 48900 грн.  

Крім того, в акті перевірки зазначено, що позивач всупереч вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від03.04.1997 року № 168/97-ВР«Про податок на додану вартість» занизив податок на додану вартість на суму 28527 грн., в тому числі в травні 2005 року в сумі 9509 грн., в серпні 2005 року у сумі 19018 грн., та завищив від’ємне значення ПДВ за грудень 2005 року в сумі 19018 грн.

На підставі висновків даного акта відповідачем 01.08.2006 року прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 00002213312/0 про визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 148413 грн., штрафним санкціям по цьому податку на 50594 грн.;

- № 00002413312/0 про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 28527 грн., штрафним санкціям по ПДВ в сумі 14263,5 грн.;

- № 00002313312/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2005 року на 19018 грн.

За наслідками оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, його скарги залишені без задоволення, а відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.09.2006 року № 00002213312/1,             № 00002413312/1, № 00002313312/1 та від 13.10.2006 року № 00002213312/2,                   № 00002413312/2, № 00002313312/2 на аналогічні суми.

В судовому порядку позивачем оскаржено податкові повідомлення-рішення від 01.08.2006 року, від 14.09.2006 року, від 13.10.2006 року № 00002213312/0, № 00002213312/1, № 00002213312/2 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 130041 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 43245 грн., № 00002413312/0, № 00002413312/1, № 00002413312/2, № 00002313312/0, № 00002313312/1, № 00002313312/2 в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Так, підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 283/97-ВР визначено, що під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 283/97-ВР витрати підприємства, пов’язані з придбанням нематеріальних активів для власного виробничого використання, підлягають амортизації.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 року № 242, нематеріальним активом є немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду понад одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Як встановлено судами, витрати на придбання нематеріальних активів (інформаційних сюжетів) пов’язані із господарською діяльністю позивача, оскільки використання зазначених активів направлено на просування продукції, яка виробляється підприємством, і внаслідок цього на отримання доходу шляхом збільшення обсягів реалізації продукції. Саме виготовлення сюжетів, що містять інформацію, направлену на просування продукції ЗАТ «Перший лікеро-горілчаний завод» було предметом договору № 520/04 від 01.10.2004 року, укладеного позивачем із ЗАТ «Міжнародний Медіа Центр СТБ».

Посилання податкового органу на те, що відеосюжети не є рекламою, обґрунтовано не були прийняті судами в якості підстав для мотивації правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, оскільки Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не ставить можливість проведення амортизації нематеріальних активів в залежність від наявності у них статусу реклами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку про правомірність нарахування позивачем амортизації на зазначені нематеріальні активи в сумі 229800 грн., що свідчить про неправомірне визначення відповідачем податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 130041 грн.

Враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, а саме те, що отримані позивачем послуги, спрямовані на просування продукції власного виробництва, їх використання невід’ємно пов’язане з господарською діяльністю позивача та здійснюється з метою формування та підтримання обізнаності споживачів відносно продукції підприємства, збільшення обсягів продажу продукції та відповідно спрямовано на отримання прибутку від виробничої діяльності підприємства, і надання цих послуг підтверджено доказами, що маються в матеріалах справи, то відповідно позивачем було правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 47545 грн.

Таким чином, є обґрунтованим і висновок судів про безпідставність донарахування податковим органом позивачу податку на додану вартість в сумі          28527 грн. та зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за грудень 2005 року в сумі 19018 грн.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року та постанову господарського суду Одеської області від 15.01.2007 року у даній справітакими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року та постанову господарського суду Одеської області від 15.01.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                                      Рибченко А.О.

Судді                                                                                    Голубєва Г.К.

                                    Карась О.В.

                                   Степашко О.І.

                                   Федоров М.О.