Ухвала суду № 45404547, 10.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року Справа № 876/6923/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В.,Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.04.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційної фірми «Декор» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2013 року № 0000162210, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2013 р. № 0000162210.

В обґрунтування позовних вимог товариство зазначає, що донарахування податковим органом грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 17 088,00 грн. основного платежу та 8 544,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій є неправомірним. Висновки про порушення позивачем вимог ст.198 та 201 Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» є безпідставними.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.04.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби від 8 лютого 2013 року № 0000162210.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального й процесуального права, висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Звертає увагу суду на те, що надані податковому органу для перевірки документи в силу відсутності визнаних законом обов'язкових реквізитів не можуть вважатися первинними, а відтак не можуть і підтверджувати реальність господарських операцій.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що Тернопільською ОДПІ в період з 17 по 21 січня 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Декор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з контрагентом ПП «Зеліскон» (ПП «Темко») за період з 01.01.2011 року по 30.10.2011 року.

За наслідками перевірки податковим органом складено Акт від 25 січня 2013 року № 341/22-10/14030766 9.

На підставі висновків акту перевірки 8 лютого 2013 року Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000162210, згідно якого ТзОВ «ВКФ «Декор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 17 088,00 грн. основного платежу та 8 544,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зокрема перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Податковий орган вважає, що господарська операція між позивачем та ПП «Зеліскон» (ПП Темко») не спрямована на реальне настання наслідків, оскільки товар відвантажений ПП «Темко» транспортовано за окремими товарно-транспортними накладними, а видаткова накладна оформлена одна на весь обсяг відвантаженого товару, а не окремими видатковими накладними. На думку відповідача, така видаткова накладна не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Крім того, податковий орган прийшов до висновку, що товарно-транспортні накладні не можуть слугувати доказом руху товару від контрагента до позивача, оскільки у них відсутні найменування посад та не супроводжується розшифруванням прізвища та ініціалів підписи осіб, що здали та отримали вантаж, а також відсутні підписи водіїв, які здійснювали перевезення, з розшифруванням прізвища та ініціалів, а на окремих товарно-транспортних накладних взагалі немає печатки перевізника: повністю пусті графи.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що при проведенні перевірки відповідач не врахував, що системний аналіз первинних документів щодо передання майна, наявність власного майна для досягнення результатів відповідних господарських операцій, мети придбання товару однозначно підтверджує факт передавання товарів за договором і виключає штучне створення документообігу з метою імітації господарських операцій.

Зокрема суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарська операція по поставці склобою фактично виконана і оформлена документально у повній відповідності до господарського, фінансового та податкового законодавства, а її результати використовуються в господарській діяльності ТОВ «ВКФ «Декор», які відображені в бухгалтерському та податковому обліку, в фінансовій та податковій звітності цілком правомірно та підставно, а позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків своїм контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про його фактичне місцезнаходження, наведених у зазначеному реєстрі.

Зазначені висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов'язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим же підпунктом.

Згідно підпункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит слід дослідити чи відбувались господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (на податкову вигоду).

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 08.09.2009 року у справі за позовом ВАТ «Київхімволокно» до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість фактичного здійснення суб'єктом господарювання господарських операцій урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних; для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;

виявлення ведення обліку для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному суб'єктом господарювання у документах обліку;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності в разі відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «ВКФ «Декор» 3 жовтня 2011 року укладено із ПП «Темко» договір постачання, згідно якого Постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця - склобій.

На підставі цього договору ПП «Темко» поставило позивачу склобій згідно видаткової накладної №24 від 17.10.2011р. в кількості 178 тон, загальною вартістю 102 528,00 грн. На підставі видаткової накладної ПП «Темко» виписано податкову накладну №55 від 17.10.2011р..

Транспортування товару здійснено автомобільним транспортом відповідно до наступних товарно-транспортних накладних: №19 від 08.10.2011р.; №20 від 09.10.2011р.; №974 від 10.2011р.; №21 від 11.10.2011р.; №б/н від 12.10.2011р.; №22 від 13.10.2011р.; №23 «ід 13.10.2011р.; №58 від 14.10.2011р.; №24 від 16.10.2011р.; №25 від 17.10.2011р.

У всіх перерахованих товарно-транспортних накладних вказано автопідприємство, вантажовідправник, вантажоодержувач, пункт навантаження, пункт розвантаження, автомобіль (марка, державний номер), продукція її назва, кількість, ціна та вартість.

Автопідприємство яке здійснювало перевезення - ПП «Агроспецгосп» надало копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, які здійснювали перевезення, зокрема Камаз ДНЗ ВО 0128 АІ та Камаз ДНЗ ВО 4195 АВ.

На усіх товарно-транспортних накладних та видаткові накладній міститься підпис одержувача вантажу - працівника філії «Склозавод» ТОВ «ВКФ «Декор» завідуючого складом Поправки Г.О., що підтверджується наказом по особовому складу № 27 від 21.11.2008р.

Аналіз господарських операцій та представлених позивачем первинних документів дає підстави колегії суддів вважати, що господарська операція між ТзОВ «Виробничо-комерційної фірми «Декор» з вказаним контрагентом відповідала тому виду діяльності, яку здійснював позивач.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно зі статтею 9 Закону № 996-ХІV первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації)- це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У позивача наявні усі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання послуг у вказаних контрагентів, послуги надано, на суму отриманого послуг виписано податкові накладні та здійснено розрахунок за отримані послуги.

Всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність (товарність) здійснення господарської операції

Також слід зазначити, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були належним чином включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, а отже видача ними податкових накладних, за операціями, фактичне здійснення яких відповідачем не спростовано під час розгляду справи та не наведено об'єктивних обставин та належних та допустимих доказів, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій, є правомірним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності його дій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 41, 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.04.2013 року у справі № 819/427/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль