Постанова № 45397192, 26.05.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 р. Справа № 805/1243/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя

до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя

про визнання дій неправомірними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 10.02.2015 року ВП33948093 та зобов'язання виконати певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя про визнання дій протиправними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 10.02.2015 року ВП33948093 та зобов'язання виконати певні дії.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що на виконанні Жовтневого відділу державної виконавчої служби знаходилась постанова по справі про адміністративне правопорушення №67 від 20.07.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ боргу в розмірі 3400 грн. 19 березня 2015 року позивачем було отримано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі. Позивач вважає таку постанову необґрунтованою та неправомірною, оскільки жодного доказу щодо підстав оплати по виконавчому документу стягувачу державний виконавець не надав. Просив суд визнати дії відповідача неправомірними, скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 10.02.2015 року ВП33948093, зобов'язати держаного виконавця надати підтвердження щодо сплати боргу 3400 грн. згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення №67 від 20.07.2012 року та відновити виконавче провадження.

Представник позивач 21.05.2015 року надав через канцелярію суду клопотання в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить справу розглянути без участі його представника.

Представник відповідач 22.05.2015 року надав через канцелярію суду письмові заперечення на позову заяву відповідно до яких просив суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі та справу розглянути без участі його представника.

Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Суд дослідивши наявні матеріали справи встановив наступне.

Згідно Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року №202/98-ВР державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України. Органом державної виконавчої служби, зокрема, є районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21 квітня 1999 року (із змінами та доповненнями) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

В проваджені Жовтневого відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження №33948093 з примусового виконання постанови №67 від 20.07.2012 року виданої Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління Пенсійного фонду України штрафу в розмірі 3400 грн.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно частини 3 вказаної статті, про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

10 лютого 2015 року відповідач керуючись пунктом 8 частиною 1 статтею 49 та статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову ВП №33948093 про закінчення виконавчого провадження.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку, що у державного виконавця були всі правові підстави для закриття виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було самостійно сплачено суму боргу за виконавчим документом та надано до відділу відповідача квитанції, а саме:

- №1879.50.4 від 22 червня 2013 року на суму 2000 грн.;

- №к10/1/7 від 01 жовтня 2013 року на суму 400 грн.;

- №к10/4/109 від 04 листопада 2013 року на суму 500 грн.;

- №к10/6/33 від 06 березня 2014 року на суму 100 грн.;

- №0.0.346362995.1 від 09 лютого 2015 року на суму 400 грн.

Згідно вказаних платіжних документів, копії яких знаходяться в матеріалах парви, кошти були перераховані ОСОБА_1 за платіжними реквізитами: рахунок 256003012030 у ДОУ ПАТ Ощадбанк, МФО 335106, ЄДРПОУ 23336760, що вказані позивачем у постанові від 20.07.2012 року №67.

Таким чином, сума боргу за постановою про адміністративне правопорушення від 20 липня 2012 року №67 сплачена боржником у повному обсязі.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що при винесені постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 лютого 2015 року виконавець не узгодив дані стосовно сплати заборгованості із стягувачем, оскільки відповідно даних картки адміністративних штрафів по особовому рахунку ОСОБА_1 в повному обсязі було сплачено борг по постанові про адміністративне порушення №20 від 25.03.2010 року, а тому борг по постанові №67 від 20.07.2012 року до теперішнього часу не сплачений.

Тобто, позивач, сплачену у лютому 2015 року ОСОБА_1 суму боргу по постанові №67 від 20.07.2012 року у розмірі 400 грн. самостійно перерахував на рахунок погашення боргу зі сплати страхових внесків по іншій постанові про адміністративне правопорушення №20 від 25.03.2010 року.

З підставі викладеного, суд зауважує, що у згідно Закону України «Про виконавче провадження» за державним виконавцем не закріплено обов'язку узгоджувати дані щодо сплати заборгованості із стягувачем. Крім того, постанова по справі про адміністративне правопорушення №20 від 25.03.2010 року перебуває на виконання Приморського відділу ДВС Маріупольського міського управління.

Позивач також у позовній заяві зазначає, що державним виконавцем 29.08.2012 року було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 та направлено по місцю роботи боржника - головному бухгалтеру ТОВ «Фірма КМК», що знаходиться у Приморському районі міста Маріуполя, чим, відповідач порушив ч.5 ст.20 та п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», однак на підтвердження викладеного доказів до суду не надав.

Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними, суд зазначає наступне.

Вчинення дій державним виконавцем є способом реалізації наданої йому законом як суб'єкту владних повноважень компетенції та самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії, а саме - постанова про закриття виконавчого провадження. Саме вона має вплив на його права та інтереси. За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо посилання позивача про перевищення виконавчою службою піврічного строку проведення виконавчих дій, суд зауважую, що позивачем на підтвердження викладеного не надано жодного доказу. Позивач як сторона виконавчого провадження мав повне право знайомитись з матеріалами виконавчого провадження та надавати свої зауваження та звертатись до суду з відповідним позовом.

З огляду на той факт, що дана категорія адміністративних справ підлягає розгляду у скорочені терміни, визначені Кодексом адміністративного судочинства України, суд приймає рішення на підстав наявних матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів в обґрунтування позовних вимог як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, позов Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позову Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя про визнання дій протиправними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 10.02.2015 року ВП33948093 та зобов'язання виконати певні дії - відмовити у повному обсязі.

Повний текст постанови складено та підписано 26 травня 2015 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.