Ухвала суду № 45392088, 10.02.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2283/14 Справа № 185/11797/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бабій С. О. Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів: - Котушенко С.П.,Макарова М.О.

при секретарі - Куць О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що за час роботи на підприємствах відповідача отримав професійне захворювання, через що йому, згідно довідки МСЕК від 05 вересня 2013 року встановлено 60% втрати професійної працездатності та ІІІ група інвалідності безстроково, тому просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 6000 гривень.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2013 року позов частково задоволено, стягнуто з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 6 000 грн. та вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судового рішення й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення скасуванню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що за час роботи позивач отримав професійне захворювання, через що йому вперше висновком МСЕК від 05 вересня 2013 року встановлено 60% втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності по 27 вересня 2014 року, що призвело до заподіяння моральних страждань, про що свідчать матеріали справи, а саме: копії довідки МСЕК, акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, трудової книжки.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких ч. 2 указаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зупиненням, а в подальшому й скасуванням права громадян, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", не свідчить про відсутність у цих громадян права на відшкодування моральної шкоди, оскільки статтею 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця), про що зазначено у абзаці 9 пункту 5 рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), тому доводи відповідача про те, що у позивача відсутнє право на відшкодування шкоди з підприємства є необґрунтованими.

У зв'язку з тим, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому вказаною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як установлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Визначений розмір моральної шкоди судом першої інстанції належним чином вмотивований з урахуванням усіх обставин, що визнані судом істотними, відповідно до засад цивільного законодавства та ст.237-1 КЗпП України.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи в апеляційній скарзі відповідача щодо неправильного застосування судом правових норм, так як вони зводяться до особистого тлумачення ним норм матеріального права відносно відшкодування моральної шкоди.

Необґрунтованими є і доводи в скарзі про недоведеність спричинення позивачу моральної шкоди, так як в матеріалах справи знаходяться відповідні документи про отримання позивачем професійного захворювання, медичні документи щодо стану його здоров'я та втрати ним працездатності саме внаслідок цього захворювання.

Необхідність спеціального висновку медико-соціальної експертної комісії відносно спричинення особі моральної шкоди, законом не передбачена.

Доводи відповідача, що до даних правовідносин повинно бути застосовано позовну давність, а саме тримісячний строк звернення до суду, є безпідставними, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Колегія суддів вважає, що всупереч вимогам Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року (в редакції, що діє з 23 жовтня 2013 року) апелянтом не був в повному обсязі сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.

Відповідно пп. 2 п. 1 ч.2 ст. 4 зазначеного Закону при подачі позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно пп. 8 п. 1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року при подачі апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору дорівнює 50% ставки, що підлягає сплаті при подані позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Таким чином з відповідача на користь УДКС у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська необхідно стягнути доплату судового збору в розмірі 7,10 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» - відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2013 року - залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» на користь УДКС у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська доплату судового збору в розмірі 7,10 грн. за подання апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: