Постанова № 45369374, 17.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/7207/14 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Міщук М.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Доценку О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та ОСОБА_5 на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_5 до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2014 року ОСОБА_5 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (правонаступник Фастівської ОДПІ Київської області ДПС), (далі також ОДПІ або відповідач), у якому просив стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 319 519,8 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує простроченням виконання відповідачем рішення суду, яким було зобов'язано відповідача сплатити на користь позивача заборгованість з заробітної плати в розмірі 9 327, 38 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОДПІ середній заробіток в сумі 134 846,38. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі: стягнути з відповідача 319 519 грн. 80 коп. середнього заробітку за несвоєчасно виплачену заробітну плату.

В апеляційній скарзі про скасування постанови ОДПІ посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального права, судом не у повному обсязі встановлено обставини, що мали значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у червні - липні 2010 року ДПА в Київській області проведено перевірку виконання Фастівською ОДПІ вимог пункту 6 наказу ДПА в Київській області від 28.12.2009 № 428 «Про результати комплексної перевірки Фастівської ОДПІ», вжиття заходів щодо усунення встановлених комплексною перевіркою недоліків у роботі установи за період з 01.10.2009 по 07.07.2010, фактів, викладених у доповідній записці відділу внутрішньої безпеки при ДПА в Київській області від 15.06.2010 № 442/7/27-10 щодо скасування податкових повідомлень-рішень за результатами планових документальних перевірок окремих платників податків та інших фактів порушення посадовими особами податкового органу вимог чинного законодавства.

За результатами перевірки складено акт від 08.07.2010, в якому зафіксовано, зокрема, ряд порушень, допущених при нарахуванні та виплаті працівникам податкового органу заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат понад розмір, передбачений законодавством, що призвело до заподіяння установі матеріальних збитків.

25.08.2010 року наказом голови ДПА України №1491/0 позивач був звільнений з посади начальника Фастівської ДПІ відповідно до п.2 ст.30 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із вчиненням дій, передбачених статтями 1 і 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Разом з цим, на підставі акта перевірки ДПА в Київській області від 08.07.2010 року винесено вимогу від 27.08.2010 № 8986/7/14-013, якою зобов`язано виконуючого обов`язки начальника Фастівської ОДПІ Титарчука В.В. вжити у встановленому законодавством порядку заходи щодо повного відшкодування незаконних витрат у загальному розмірі 33 394 грн. 02 коп.

Також розпорядженням ДПА в Київській області від 01.09.2010 № 127-р зобов`язано виконуючого обов`язки начальника Фастівської ОДПІ Титарчука В.В. у відповідності до вимог статті 136 Кодексу законів про працю України видати наказ та здійснити заходи щодо безумовного відшкодування працівниками, що допустили порушення, матеріальних збитків.

На виконання вимог цього розпорядження наказом Фастівської ОДПІ № 53-ф від 02.09.2010 «Про відшкодування матеріальних збитків» утримано з ОСОБА_5 грошові кошти в рахунок відшкодування збитків у розмірі 9327 грн. 38 коп.

Наказом Фастівської ОДПІ № 276-в від 09.09.2010 ОСОБА_5, у зв'язку із звільненням передбачено виплатити грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки державного службовця 30 календарних днів та щорічної основної відпустки - 51 календарних днів позивачу нараховано компенсацію за відпустку в розмірі 13 585 грн. 74 коп.

Після всіх утримань податків та грошових коштів в рахунок відшкодування збитків у розмірі 9 327 грн. 38 коп. згідно із наказом Фастівської ОДПІ від 02.09.2010року №53-ф повний розрахунок з позивачем здійснено 29 вересня 2010 року платіжним дорученням №199 шляхом зарахування на картковий рахунок суми 1 548 грн. 01 коп.

11.10.2013 року Київським окружним адміністративним судом було винесено постанову у справі №810/3906/13-а, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 та стягнуто з відповідача утриману частину заробітної плати у сумі 9 327,38 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року рішення набрало законної сили.

Як встановлено судом, у зв'язку із письмовим зверненням позивача від 18.02.2014 року до відповідача з проханням самостійно перерахувати безпідставно утримані кошти при звільненні ОСОБА_5, такі кошти були перераховані позивачу 20.03.2014 року.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З наведених норм права вбачається, що обов'язок підприємства, установи або організації виплатити належних працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати сум, що належить йому в разі звільнення, згідно із вимогами статті 117 КЗпП настає лише за наявності вини власника або уповноваженого ним органу.

Згідно із пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Колегія суддів враховує, що позивача було звільнено на підставі пункту 2 статті 30 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із вчиненням дій, передбачених статтями 1 і 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», що призвело до заподіяння установі матеріальних збитків, виявлених під час проведення комплексної перевірки та як наслідок потягло за собою вжиття відповідачем заходів щодо повного відшкодування незаконних витрат.

З огляду на викладене, колегією суддів не встановлено умисної вини відповідача в несвоєчасній виплаті позивачу при звільненні всіх належних сум, у зв'язку з чим в даному спорі не мало місце затримки розрахунку при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП.

Разом з тим при задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права - статті 117 КЗпП, оскільки, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», утримана на відшкодування матеріальної шкоди сума не є сумою не виплаченої при звільненні заробітної плати, яка дає підстави для застосування до відповідача санкцій, передбачених статтею 117 КЗпП.

Така позиція висловлена Верховним Судом України також в ухвалі № 6-8519кс02 від 16.01.2003 року про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, розрахунок з позивачем по заробітній платі проведено у вересні 2010 року. Проте з позовом до суду про стягнення утриманих коштів при звільненні у сумі 9 327,38 грн. ОСОБА_5 звернувся майже через три роки після звільнення, а тому, суду першої інстанції відповідно до положень статті 117 КЗпП України розмір відшкодування за час затримки розрахунку необхідно було визначити з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Приймаючи рішення про задоволення позову частково суд першої інстанції не врахував зазначених вище обставин.

Колегія суддів також виходить з того, що з метою належного способу захисту порушених прав позивач не позбавлений права звернутися до суду із позовом щодо компенсації за незаконно утримані із заробітної плати кошти з урахуванням втрат, пов'язаних із індексом інфляції.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст рішення складено 22.06.2015 року

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.