Постанова № 45367790, 16.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа № 917/54/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача: Шеєнка Ю.О., довіреність б\н від 01.02.2015 р.,

відповідача: Драч Т.П., довіреність № ЛУТР\3 від 23.01.2015 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2454 П/1-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 19 березня 2015 року у справі № 917/54/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Племптахокомбінат "Запорізький", с. Запоріжжя, Токмацький район, Запорізька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР", с. Юсківці, Лохвицький район, Полтавська область

про стягнення 915888,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.03.2015 року по справі 917/54/15 (суддя Іваницький О.Т.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Племптахокомбінат "Запорізький" задоволені повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю " Луксор-УТР " на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Племптахокомбінат "Запорізький" - 8935500 (вісім мільйонів дев'ятсот тридцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. середньої вартості зерна, штрафні санкції в розмірі - 223387 (двісті двадцять три тисячі триста вісімдесят сім) грн. 50 коп.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову про стягнення середньої вартості зерна у сумі 8935500,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі - 223387грн. 50 коп.

Відповідач вважає, що позивачем не отримано товар (зерно пшениці 6-го класу), згідно умов договору складського зберігання зерна №130801 від 13 серпня 2014 року, оскільки ним були порушені умови цього договору, зокрема, п. 5.2, положення якого вимагають надання останнім оригінала складських документів, що позивачем зроблено не було, тобто вина з боку відповідача відсутня, а тому відсутні підстави для стягнення збитків та штрафних санкцій.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях, зокрема, зазначив, що оскаржуване рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, рішення є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 19 березня 2015 року залишити без змін (вх. 8430 від 28.05.15р.).

Позивач зазначає, що згідно умов договору складського зберігання зерна, укладеного між сторонами, на вимогу позивача, відповідач повинен був зробити необхідний відпуск продукції, що з його боку не було виконано, оскільки елеватор відповідача більше півроку не працює, про що позивачем надавались суду першої інстанції відповідні докази. В свою чергу, як зазначив позивач, відповідач доказів наявності спірного товару на елеваторі не надав, що є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні від 02 червня 2015 року оголошувалась перерва до 04 червня 2015 року до 11:00 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04 червня 2015 року з метою повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, розгляд справи відкладений на 16 червня 2015 року.

Представником відповідача було надано суду апеляційної інстанції лист ТОВ «Луксор-УТР щодо результатів розгляду вимоги ТОВ «Племптахкомбінат «Запорізький» вих.. № 53 від 11 лютого 2015 року (вх. 9390 від 16.06.15р.)

Через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові документи, зокрема, судова практика з розгляду подібних спорів (вх. 8761 від 04.06.15р.), листування позивача з СУ УМВС України в Полтавській області, а також надані суду апеляційної інстанції копії протоколу обшуку від 13 березня 2015 року та ували Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2015 року про надання слідчому СУ УМВС України в Полтавській області дозволу на тимчасовий доступ до документів і речей та їх вилучення (вх. 9391 від 16.06.15р.).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні представників сторін, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевий господарський суд, враховуючи приписи статей 526, 936, 949, 951, 953 Цивільного кодексу України, встановивши порушення з боку відповідача умов договору складського зберігання зерна щодо неповернення товару, при наявності експертного висновку середньої вартості пшениці, задовольнив вимоги позивача про стягнення середньої вартості зерна на суму 8 935 500,00 грн. На підставі статей 549, 551 Цивільного кодексу України стягнув з відповідача на користь позивача штраф в сумі 223 387,50 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи 12 серпня 2014 року між ТОВ "Племптахокомбінат "Запорізький" (Покупець) та ТОВ "Амарант" (Продавець) укладений договір поставки №3643, за умовами якого та у відповідності до специфікацій №1 від 12 серпня 2014 року та №2 від 18 серпня 2014 року, Продавець взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність Покупця пшеницю 6-го класу врожаю 2014 року, в кількості 3500,00 тон, на умовах передачі товару - EXW елеватор ТОВ "Амарант", що знаходиться за адресою: 37222, с. Юсківці Лохвицького району Полтавської області, вул. Лучанська, 1-Б (т. 1 а.с. 8-11).

На оплату Товару ТОВ "Амарант" були виставлені ТОВ "Племптахокомбінат "Запорізький" рахунки № 91 від 13 серпня 2014 року та № 93 від 18 серпня 2014 року (т. 1 а.с. 12,13 відповідно).

ТОВ "Племптахокомбінат "Запорізький" розрахувався за товар на загальну суму 6195000,00 грн., з урахуванням ПДВ, про що свідчать платіжні доручення: № 4559 від 14 серпня 2014 року на суму 1540000,00 грн.; № 4562 від 15 серпня 2014 року на суму 1000000,00 грн.; № 4570 від 18 серпня 2014 року на суму 500000,00 грн.; № 4572 від 19 серпня 2014 року на суму 500000,00 грн.; № 4573 від 19 серпня 2014 року на суму 655000,00 грн.; № 4577 від 20 серпня 2014 року на суму 1000000,00 грн.; № 4589 від 26 серпня 2014 року на суму 200000,00 грн., № 331 від 21 серпня 2014 року на суму 300000,00 грн.; № 332 від 22 серпня 2014 року на суму 500000,00 грн. (т. 1 а.с. 75-83).

13 серпня 2014 року між ТОВ "Амарант", яке в подальшому, враховуючи зміни в установчих документах, змінило назву на ТОВ "Луксор - УТР" та ТОВ "Племптахокомбінат "Запорізький" укладений договір складського зберігання зерна № 130801 (т. 1 а.с. 28-32).

Додатковою угодою №1 від 02 грудня 2014 року ТОВ «Луксор-УТР» (Зерновий склад) та ТОВ "Племптахокомбінат "Запорізький" (Поклажодавець) внесли зміни до преамбули та п. 11 договору складського зберігання зерна № 130801 від 13 серпня 2014 року, у зв'язку із зміною назви Зернового складу (т. 1 а.с. 33).

Відповідно до п. 1.2 Договору, Зерновий склад надає послуги Поклажодавцю по прийманню Продукції, доведенню до базисних кондицій по сміттєвій домішці і вологості, збереженню та відвантаженню на залізничний/автомобільний транспорт (п. 1.2. Договору складського зберігання зерна).

Зерновий склад зобов'язаний забезпечити лабораторний аналіз, зважування, збереження, сушку, активне вентилювання, очистку прийнятої Продукції з доведенням її до базисних кондицій. Якість Продукції встановлює лабораторія Зернового складу згідно ГОСТу (п. 2.4.1 та ч. 1 п.2.4.2 Договору складського зберігання зерна).

Згідно п. 2.4.3 Договору при прийманні Продукції Поклажодавцю не пізніше наступного робочого дня видаються складські документи.

Пунктом 2.4.5 Договору передбачено, що зерновий склад зобов'язаний проводити заходи по оздоровленню Продукції для забезпечення стійкості в зберіганні у відповідності з Інструкцією по зберіганню.

За умовами п.п. 9.1 Договору, зерно, передане на зберігання, є власністю Поклажодавця.

Положеннями п. 9.2 Договору Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном, крім випадків, передбачених Законом.

Строк зберігання зерна - до подання Поклажодавцем вимоги про його повернення, але не довше ніж строк до 31 березня 2014 року (граничний термін зберігання). Договір набирає чинності з моменту його укладання діє до виконання сторонами своїх зобов'язань. Зерновий склад зобов'язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення граничного строку зберігання зерна попередити Поклажодавця за 10 (десять) робочих днів до його закінчення і визначити строк витребування зерна (п.8.1 та п. 8.3 Договору складського зберігання зерна).

На підставі Договору складського зберігання позивачем було передано відповідачу зерно пшениці 6 класу в кількості 3500 тонн, згідно складським квитанціям № 51 від 13 серпня 2044 року та № 54 від 18 серпня 2014 року (т. 1 а.с. 127, 128).

У відповідності до акту прийому-передачі №2АМ0000208 від 31 серпня 2014 року (т. 1 а.с.35), підписаного та скріпленого печатками підприємств, виконавцем послуг - ТОВ «Амарант» виконані роботи зі зберігання пшениці 6 класу за замовленням ТОВ «Племптахокомбінат «Запорізький» на суму 42 502,80,00 грн.

Поклажодавцем, на виконання умов Договору, був сплачений рахунок за зберігання товару на суму 42 502,80 грн., згідно платіжного доручення № 4684 від 17 вересня 2014 року (т. 1 а.с. 34).

Відповідно до пунктів 2.5.8, 2.5.13 Договору зберігання, позивач повинен за 10 днів повідомити відповідача про необхідний відпуск чи відвантаження продукції, яка знаходиться на зберіганні та погодити кожне відвантаження.

На виконання цих пунктів договору, 11 грудня 2014 року та 16 грудня 2014 року позивач направив відповідачу заяви про відвантаження зерна пшениці (т. 1 а.с. 36, 37).

Вимогу позивача від 11 грудня 2014 року отримано Семеновим Ю.А. особисто 11 грудня 2014 року, про що свідчить його підпис на печатка підприємства на самої вимозі (т. 1 а.с.36).

Вимогу позивача щодо повернення зерна від 16 грудня 2014 року, відповідач отримав 26 грудня 2014 року, про що свідчить копія зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення на зворотній сторінці листа вих. № б\н від 16 грудня 2014 року (т. 1 а.с.37).

19 грудня 2014 року відповідач у листі вих. №1398 повідомив позивача про неможливість виконати свої зобов'язання за договором перед ТОВ «Племптахокомбінат» у зв'язку із накладенням арешту на все майно ТОВ «Луксор-УТР» та відсутністю в додатках до заяви про відвантаження зерна оригіналів складський квитанцій, у відповідності до п. 5.2 Договору зберігання (т. 1 а.с. 97).

Відповідно до п. 9.1, 9.2 Договору складського зберігання зерна, зерно передане на зберігання, є власністю Поклажодавця, Зерновий склад не має права розпоряджатись зерном Поклажодавця.

Неповернення відповідачем майна, який належить позивачу стало підставою звернення ТОВ «Племптахокомбінат» до господарського суду з позовом про стягнення збитків у вигляді вартості переданого на зберігання та втраченого зерна пшениці 6 класу.

Колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною першою статті 942 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно зі статтею 944 Цивільного кодексу України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання.

У частині першій статті 949 Цивільного кодексу України зазначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Статтею 31 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

Статтею 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Пунктом 5.3 Договору передбачений обов'язок відповідача здійснити відпуск продукції за фізичною вагою і за фактичними показниками якості, які склалися в даній партії на день видачі, але не гіршими, ніж встановлені відповідними ДСТУ(ГОСТами), з обов'язковим підписанням Акту прийому - передачі продукції та в присутності відповідальної особи Поклажодавця.

За положеннями статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості, у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що відповідно до вказаних норм права, позивач передав відповідачу (зерновому складу) зерно, а відповідач повинен був зерно належним чином зберігати та повернути цю продукцію позивачу на його вимогу. Однак, в порушення своїх зобов'язань, встановлених як Договором зберігання, так і нормами права, відповідач не повернув на вимогу позивача прийняту на зберігання продукцію.

Дана обставина відповідачем не спростована.

Договір є обов'язковим для виконання. Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки боржника; 2) наявність збитків; 3) безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та настанням збитків; 4) вини боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до правових позицій, викладених у п. 1.3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 30 березня 1995 року № 02-5/218 (зі змінами та доповненнями) умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Таким чином, у разі заподіяння збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 209 Цивільного кодексу України).

Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що саме позивач порушив умови договору складського зберігання зерна, не подавши відповідачу необхідні документи, внаслідок чого відвантаження зерна не відбувалось, а тому з боку відповідача відстутні протиправні дії та вина, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

В ході розгляду цієї справи, позивачем зазначається, що порушення умов Договору з боку відповідача пояснюється тільки тим фактом, що спірне майно (пшениця 6 класу) на елеваторі відповідача відсутня.

З цього приводу колегія суддів зазначає.

В матеріалах справи міститься лист Відповідача від 27 лютого 2015 року (т.1 а.с. 123) з пропозицією подати на підприємство відповідача автотранспорту позивача за адресою: Полтавська область, Лохвицький район, с. Юсківці, вул. Лучанська, 1-а для відвантаження належної позивачу пшениці урожаю 2014 року, яка перебуває на зберіганні у ТОВ «Луксор-УТР».

16 березня 2015 року позивачем поставлений автотранспорт для завантаження зерна, однак товар так і не був відвантажений, оскільки, як зазначає позивач, елеватор не працює та знаходиться в неробочому стані.

В підтвердження цього факту, до матеріалів справи позивачем надані відповідні документи, зокрема: копія договору на перевезення зі специфікацією (т. 1 а.с. 136-138), наказ про відрядження менеджерів (т. 1 а.с. 139), посвідчення про відрядження (т. 1 а.с. 140), довіреність форми М-2 № 124 від 16 березня 2015 року (т. 2 а.с. 22), талон повідомлення № 00000123* про прийняття заяви до районного відділу міліції (т.1 а.с. 147), фотокартки (т.1 а.с. 145) та пояснення менеджера позивача, надані органу міліції (т. 1 а. с. 146)

Таким чином, підприємство з метою відвантаження товару здійснило усі необхідні заходи щодо отримання належного їм зерна, натомість відповідач, в порушення умов договору, не здійснив реальної дії по поверненню (відвантаженню) зерна.

Слід зазначити, що відповідач не позбавлений був можливості самостійно здійснити заходи, направлені на підтвердження знаходження у нього на зберіганні майна позивача.

Поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна (Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Граничний строк зберігання зерна згідно п. 8.1.Договору - 31 березня 2015 року.

Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.

Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

Відповідачем, після спливу граничного строку зберігання зерна, не було повідомлено позивача про необхідність забрати зерно або його продажу на конкурентних засадах з передачею коштів Поклажодавцю.

Зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено".

Відсутність на складських квитанціях відміток про їх погашення свідчить про неповернення позивачу переданого на зберігання відповідачу зерна в обсязі, визначеному складськими квитанціями (пшениця 6 класу врожаю 2014 року у кількості 3500 тонн).

За положеннями статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", підтвердженням прийняття зерна на зберігання та посвідченням наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його, можуть слугувати лише товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна - складські документи на зерно.

Для контролю за зберіганням зерна на зерновому складі ведеться кількісно-якісний облік зерна в розрізі культур, класів, років урожаю, місць зберігання та матеріально відповідальних осіб; при цьому, як визначено в Інструкції про порядок обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженій Наказом Міністерства аграрної політки України від 13 жовтня 2008 року № 661, облік і оформлення операцій з зерном на хлібоприймальних підприємствах здійснюється у книгах кількісно-якісного обліку (загального;та на кожного окремого власника).

Згідно п. 1.3, п. 1.4 Інструкції № 661 кількісно-якісний облік зерна ведеться для визначення закономірності змін маси даної партії зерна, її залежності при зберіганні від зміни вологості, вмісту смітної домішки і втрат при зберіганні з відображенням руху зерна, операцій з доробки та переоформлення. Кількісно-якісний облік зерна ведеться за місцем зберігання в розрізі культур, класів, років урожаю, матеріально відповідальними особами у книгах кількісно-якісного обліку хлібопродуктів (форма N 36). Для проведення розрахунків з поклажодавцями згідно з укладеними договорами складського зберігання ведуться книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів (форма 36) за поклажодавцями. Облік та оформлення операцій з зерном ведуться у фізичній масі з точністю до одного кілограма.

Надана відповідачем копія витягу з книги обліку Ф-36 - датована 18 серпня 2014 року (т. 1 а.с. 126) та не містить підписів та печаток уповноважених сторін.

Стаття 19 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", встановлює декларування зерна, під яким розуміють діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні чи зберігається у власних або орендованих зерносховищах.

Порядок декларування зерна визначається Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку декларування зерна суб'єктами зберігання зерна» № 1877 від 12 грудня 2002 року.

Суб'єкти зберігання зерна несуть відповідальність за повноту і достовірність даних, зазначених у декларації, відповідно до закону.

Декларації подаються щомісяця зерновими складами - щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву, державного резервного насіннєвого фонду, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (статті 20 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

В матеріалах справи відсутні відповідні декларації. Крім того, інших належних доказів наявності зерна на елеваторі, зокрема, комісійного акту обстеження зерносховищ або Інвентаризаційного акту, відповідачем не надано.

До того ж, з наданого представником позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції копії протоколу обшуку від 13 березня 2015 року свідчить про відсутність зерна в ТОВ «Луксор-УТР».

Колегія судів зазначає, що встановлені вище факти свідчать про відсутність зерна на елеваторі відповідача.

Посилання відповідача на те, що спірне майно не могло бути відвантажене у зв'язку із накладенням на нього арешту органами Державної виконавчої служби, не підтверджено документально, оскільки з наданого акту опису та арешту майна від 15 жовтня 2014 року (т. 1 а.с. 90-93) не вбачається, що державним виконавцем арештовані зернові культури, а також наявності в арештованих зерноскладах спірного зерна пшениці.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. При цьому боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (статті 623 Цивільного кодексу України).

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (стаття 950 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення відповідачем наданого на зберігання позивачем за умовами укладеного між сторонами Договору складського зберігання зерна у кількості 3500 тонн. Отже, матеріалами справи підтверджується неналежне виконання зобов'язання відповідача за вищезазначеним Договором складського зберігання зерна щодо повернення на вимогу поклажедавця переданого на зберігання зерна.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Як визначено статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

У відповідності до експертного висновку №ОИ - 12 від 14 січня 2015 року Запорізької Торгово-промислової палати, середня ринкова вартість пшениці станом на грудень 2014 року по Полтавській області становить 2553,00 грн. за тонну з урахуванням ПДВ. Таким чином, як вірно встановив суду першої інстанції, середня ринкова вартість зерна у кількості 3500 тонн складає - 8 935 500,00 грн. (т. 1 а.с. 38).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи доводиться наявність складу правопорушення у діях відповідача, розмір збитків визначений позивачем з дотриманням норм матеріального права, підтверджується допустимими доказами та перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з протиправною поведінкою відповідача; останнім не доведено відсутність його вини у втраті (нестачі) переданого на зберігання належного позивачу зерна, а тому наявні всі підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 951 Цивільного кодексу України (відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві) та стягнення з відповідача коштів у розмірі 8 935 500,00 грн., що відповідає вартості втраченого майна.

Посилання відповідача на те, що відвантаження товару ним не було здійснено у зв'язку з ненаданням позивачем передбачених Договором документів, зокрема, складських квитанцій та довіреностей, також не знайшли свого підтвердження, оскільки доказів цих причин відповідачем не надано, а також судова колегія вважає, що зазначення відповідачем цих причин неповернення майна зводиться, в першу чергу, до ухилення останнього від відповідальності.

Судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 223 387,50 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п.2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, застосування штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

Пунктом 6.4 договору складського зберігання зерна від 13 серпня 2014 року передбачено, що у разі неповернення продукції Зерновим складом, останній сплачує Поклажодавцю штраф у розмірі 0,1% від загальної вартості неповернутої Продукції за кожен день прострочення.

Отже, стягнення штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

За наявності встановленого факту прострочення відповідачем свого зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу у сумі 223 387,50 грн.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Полтавської області, викладених у рішенні від 19 березня 2015 року в цій справі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 19 березня 2015 року у справі № 917/54/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 22.06.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.