Постанова № 45367508, 03.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2015 р. Справа№ 910/24105/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 03.06.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року

у справі № 910/24105/14 (суддя Балац С.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі

відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції

до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-

Західна залізниця»

про стягнення 15 485,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року по справі № 910/24105/14 позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення 15 485,04 грн. - задоволено повністю.

Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції 15 485,04 грн. заборгованості та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 11.03.2015 року, Державне територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року по справі № 910/24105/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судових засіданнях 13.05.2015 року та 03.06.2015 року представник Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представники публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції у судовому засіданні 03.06.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти поданої апеляційної скарги. Представник позивача вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між державним територіально-галузевим об'єднанням «ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі - залізниця) та відкритим акціонерним товариством «ЦЕНТРЕНЕРГО», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ЦЕНТРЕНЕРГО» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції (вантажовласник) укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 18.05.2010 № 2036103 (далі - договір).

Предметом договору є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведенням розрахунків за ці послуги (пункт 1.1 договору).

У відповідності до підпункт 2.2.1 пункту 2.2 договору залізниця зобов'язана для централізованих розрахунків відкрити вантажовласнику особовий рахунок 2036103 і код вантажовідправника, одержувача 3371.

Залізниця списує з особового рахунку вантажовласника відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, плати за користування вагонами та контейнерами, штрафи, пеню) на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і таке інше (підпункт 2.2.6 пункту 2.2 договору).

З матеріалів справи також вбачається, що 01.06.2011 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору (далі - додаткова угода № 1), за умовами якої: 1) підпункт 2.2.1 пункту 2.2 договору доповнено абзацом такого змісту: «Для проведення поточних розрахунків пов'язаних із перевезенням вантажів та сплати додаткових послуг (плата за користування вагонами, збори за подачу й збирання вагонів та інші додаткові послуги) залізниця відкриває для вантажовласника додатковий особовий рахунок з присвоєнням коду платника 6410072»; 2) підпункт 2.2.6 пункту 2.2 договору викладено в такій редакції: «Списувати з додаткового особового рахунку 6410072 відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, плату за користування вагонами і контейнерами, штрафи, пеню) на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і таке інше.».

Як зазначає позивач, у квітні та травні 2014 відповідачем здійснено списання з особового рахунку позивача 15485,04 грн. за послуги з виправлення комерційної несправності у вагоні з вугіллям № 63872212, які були надані на залізничній станції «ДЕБАЛЬЦЕВЕ-СОРТУВАЛЬНЕ» державного підприємства «ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ».

Працівниками залізниці на вказаній станції складено комерційний акт від 16.04.2014 року БН 726443/148/42 відповідно до якого у вагоні № 63872212 відправленому за залізничною накладною № 52146594 було виявлено надлишок вантажу проти зазначеного в залізничній накладній на 5600 кг. Надлишок вантажу перевантажено у вагон № 60624905. За виконання роботи по усуненню комерційної несправності та перевантаженню надлишку вантажу в інший вагон складено акт загальної форми від 22.04.2014 року № 50 на вагон 63872212 за залізничною накладною № 52146594 на суму 8390,76 з ПДВ, які були включені до накопичувальної картки від 25.04.2014 року № 25040137 та утримані згідно переліку від 25.04.2014 року № 2504. Залізничний тариф за перевезення вантажу у вагоні № 60624905, який був відправлений за накладною № 52609401 зі станції «ДЕБАЛЬЦЕВЕ-СОРТУВАЛЬНЕ» державного підприємства «ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» був утриманий з позивача при видачі вантажу відповідно до переліку від 28.04.2014 року № 2804 у розмірі 6494,40 грн. з ПДВ. Також 28.05.2014 року за накопичувальною карткою від 28.05.2014 року № 28050181 з позивача утримано 599,88 грн. з ПДВ, переліком від 28.05.2014 року № 2805 та актом загальної форми від 18.05.2014 року № 068 в якому зазначено, що в акті загальної форми від 22.04.2014 року № 50 неправильно зазначена сума за подачу-прибирання вагону 919,90 грн., правильно рахувати суму 1369,80 грн.

Так, на підставі вказаних вище актів загальної форми відповідачем стягнуто з публічного акціонерного товариства «ЦЕНТРЕНЕРГО» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції кошти за маневрову роботу, збір та зберігання вантажу у вагонах, за зважування, за повідомлення вантажовласника по телеграфу, за користування вагонами та залізничний тариф. Всього на суму 15485,04 грн.

У листопаді 2014 року ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до державного територіально-галузевого об'єднання «ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення з останнього заборгованості в сумі 15485,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно здійснено списання грошових коштів з особового рахунку позивача за послуги по виправленню комерційної несправності вагону з вугіллям, які надані на залізничній станції «ДЕБАЛЬЦЕВЕ-СОРТУВАЛЬНЕ» державного підприємства «ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ». При цьому, документи, на підставі яких проводилось списання спірної суми, складені відповідачем в односторонньому порядку, без участі позивача і про складення таких документів останній повідомлений не був.

У свою чергу відповідач заперечив проти заявленого позову вказавши, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевіряти правильність відомостей зазначених в накладній а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначається у накладній. Також відповідач зазначає, що вантажовідправником порушені вимога ст. 32 Статуту залізниць України, згідно з якою вантажі повинні завантажуватися без перевищення вантажопідйомності вагона. У зв'язку з виявленням працівниками залізниці на станції «ДЕБАЛЬЦЕВЕ-СОРТУВАЛЬНЕ» державного підприємства «ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» завантаження вагону № 63842212 понад вантажопідйомність перевізником були проведені необхідні роботи по усуненню виявлених порушень в навантаженні та нараховані належні платежі за виконання вказаних робіт з метою попередження можливих негативних наслідків даного перевезення.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року по справі № 910/24105/14 позовні вимоги ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення 15 485,04 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15485,04 грн. заборгованості та 1827,00 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини другої статті 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною другою статті 916 ЦК України встановлено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, чи у встановленому порядку.

Так, як вірно зазначив суд першої інстанції, завантаження у вагони здійснюється вантажовідправником, який зобов'язаний здійснювати завантаження з виконанням технічних умов (статті 30 і 32 Статуту залізниць України). Відтак, позивач не відповідає за наслідки неправильного заповнення накладної, неправильного завантаження, перевантаження, оскільки не є вантажовідправником. Також укладеним між сторонами спору договором не передбачено зобов'язання позивача, який є отримувачем вантажу, контролювати рівномірне завантаження вантажовідправниками вагонів з вугіллям.

Відповідно до п. 2.6 Правил розрахунків списання коштів з рахунку платника здійснюється, зокрема, на підставі накопичувальних карток із зазначенням в них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівників станції і платника, а в разі їх непогодження представник вантажовласника зобов'язаний підписати їх із застереженням. В такому разі спірні питання повинні вирішуватися у претензійно-позовному провадженні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, позивачем накопичувальні картки підписані із застереженням. Так, позивач вказав про те, що відмовляється сплачувати нараховану суму, оскільки правила завантаження порушені вантажовідправниками. Таким чином, лише підпис представника у накопичувальній картці дає право відповідачу списувати кошти з його рахунку.

Згідно зі статтею 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ними у накладній.

Відповідно до пункту 2.3 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, у графі «Правильність внесених у накладну відомостей підтверджую» представник відправника вказує свою посаду і розбірливо розписується, засвідчуючи правильність відомостей, вказаних ним у перевізному документі.

Як вбачається з матеріалів справи, вантажовідправник - приватне акціонерне товариство «ЯНІВСЬКЕ», завантаживши вагон та склавши перевізні документи, передало їх залізниці до перевезення, яка прийняла вказаний вагон без зауважень, про що свідчать відбитки печатки станції відправлення на залізничній накладній № 52146594, жодних порушень щодо нерівномірності завантаження даного вагону залізницею при завантаженні зафіксовано не було.

Відповідно до параграфу 19 розділу 1 Технічних умов навантаження і кріплення вантажів на відкритому рухомому складі (далі - технічні умови) правильність розміщення та кріплення вантажів перевіряє залізниця.

У відповідності до п. 2.1 Правил комерційного огляду поїздів та вагонів, затверджених наказом Укрзалізниці від 26.04.2006 року № 152-Ц, усі вагони, які прибувають і відправляються зі станції, де розташований пункт комерційного огляду, повинні оглядатися у комерційному відношенні.

Відповідно до Переліку комерційних несправностей, за наявності яких вагони забороняється відправляти зі станції (додаток 2 до пункту 2.1 правил комерційного огляду поїздів та вагонів) забороняється ставити в поїзди напіввагони, що завантажені з порушенням технічних умов навантаження та кріплення вантажу на відкритому рухомому складі.

Згідно з пунктами 2 та 3 Правил користування вагонами та контейнерами за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (вантажовласники) вносять плату. Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами ГУ-46.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано відомості плати за користування вагонами, як це передбачено пунктом 4 Правил користування вагонами. Натомість, як встановлено судом, вказану відомість відповідач позивачу не надавав, а останній її не підписував.

У відповідності до пунктів 8 і 10 Правил користування вагонами і контейнерами обов'язок вантажовласника оплатити збір за зберігання вагонів та плату за їх використання у випадку їх затримки виникає виключно за умови, що така затримка сталася з вини вантажовласника або з причин, які залежать від вантажовласника.

В актах загальної форми що містяться в матеріалах справи не вказані обставини, які б свідчили про вину позивача у затримці вагонів.

У п. 4.4 Тарифного керівництва № 1, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 року № 551 вказано, що збір за зважування не нараховується за контрольні перевірки маси вантажу, визначеної вантажовідправником (стаття 24 Статуту залізниць України).

Пункт 4.3 розділу 3 Тарифного керівництва №1 передбачає, що збір за маневрову роботу стягується згідно з пунктом 1.8. Відповідно до вказаного пункту збір за маневрову роботу нараховується у разі, якщо ця послуга надається на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту. Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, та перевіреного судом апеляційної інстанції, така вимога позивачем відповідачу не надсилалась.

Таким чином, враховуючи те, що вказаний збір нараховується лише за наявності вимоги власника колії або вантажовласника, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що в такому разі відсутні підстави для нарахування збору та його відшкодування за рахунок позивача.

Більш того, укладений між сторонами спору договір передбачає право залізниці списувати кошти рахунку позивача тільки за надані послуги та надані роботи. Підтвердження виконаних робіт та наданих послуг засвідчується підписом представника у накопичувальній картці. Натомість, як зазначалося вище та встановлено судом, накопичувальні картки підписані позивачем із запереченням. Судова колегія вважає, що залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані залізницею копії документів позивачу у даній справі свідчать про складання залізницею документів про надання послуг в односторонньому порядку, без участі позивача і поза його волею, а дії залізниці по списанню коштів без згоди власника з його рахунку є порушенням договірних зобов'язань.

Таким чином, враховуючи відсутність правових підстав у відповідача для списання спірних грошових сум з рахунку позивача, так як останній не був вантажовідправником а відтак не є особою, яка повинна відповідати за наслідки неправильного завантаження вантажу, а також враховуючи те, що позивач підписав накопичувальні картки із застереженням, що є доказом відсутності його згоди на списання спірної суми, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що списання відповідачем грошових коштів в розмірі 15485,04 грн. із особового рахунку позивача за послуги по виправленню комерційної несправності вагону з вугіллям, які надані на залізничній станції «ДЕБАЛЬЦЕВЕ-СОРТУВАЛЬНЕ» державного підприємства «ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» є неправомірними.

За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 15485,04 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року у справі № 910/24105/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року у справі № 910/24105/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/24105/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 08.06.2015 року