Рішення № 45365485, 16.06.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа № 911/1634/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «БГ Банк», м. Київ

до Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж», Київська область, м. Вишневе

про стягнення 11995,96 грн.

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від позивача: Гузієнко Я.М. (довіреність №26 від 12 березня 2015 року);

від відповідача: Кондратенко Т.О. (довіреність №26/05-01 від 26 травня 2015 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «БГ Банк» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж» (далі - відповідач) про стягнення 11995,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору про надання гарантії за №LG-94/12 від 18 вересня 2012 року не сплатив передбачену договором комісію (винагороду) за надання позивачем гарантії, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 350,90 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 21,23 грн., 3% річних у розмірі 2,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20,46 грн. Крім того, за порушення умов договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 11601,23 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 15 квітня 2015 року та призначено справу до розгляду на 12 травня 2015 року.

Відповідно до ухвали суду від 12 травня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 26 травня 2015 року.

У судовому засіданні 26 травня 2015 року на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16 червня 2015 року.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях проти позову заперечував.

16 червня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Перший» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ Банк») (за договором - гарант) та Приватним акціонерним товариством КП «Укренергомонтаж» (за договором - принциал) укладено договір про надання гарантії за № LG-94/12.

Згідно пункту 1.1 договору принципал доручає гаранту надати безвідкличну банківську гарантію в українських гривнях - 980 строком дії до 31 грудня 2014 року (далі - гарантія), щодо сплати на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - бенефіціар), грошової суми у розмірі 116012,32 грн., в разі отримання від бенефіціара відповідної письмової вимоги платежу, в якій зазначатиметься, що принципал не виконав своїх зобов'язань за договором згідно з документацією конкурсних торгів на закупівлю робіт з будівництва об'єкта «Підстанція 330/110/35 кВ «Західна» із заходами повітряних ліній 330 кВ», зокрема лот №2: Розроблення робочої документації та виконання будівельно-монтажних робіт і постачання обладнання будівництва 40 квартирного чотири поверхового 2 секційного житлового будинку в с. Нові Петрівці по вул. Ватутіна б/н, Вишгородського району, київської області, затвердженою протоколом засідання комітету з конкурсних торгів Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» №59 від 11 липня 2012 року, та повідомленням про акцепт пропозиції конкурсних торгів №04-2/04-2-2/6092 від 22 серпня 2012 року, що буде укладений між принципалом та бенефіціаром.

Відповідно до пункту 1.2 договору принципал щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним (включно) та протягом 2 банківських днів з дати припинення дії гарантії сплачує гаранту комісію за надання гарантії в розмірі 1,2% річних від розміру гарантії (далі - винагорода), що розраховується від фактичної суми гарантії з урахуванням всіх змін, що внесені протягом дії гарантії. Винагорода нараховується з розрахунку календарної кількості днів в місяці та році. Винагорода нараховується гарантом в національній валюті України в строки та в порядку, передбачених даним договором.

На виконання умов договору позивач надав Державному підприємству «Національна енергетична компанія «Укренерго» банківську гарантію за №ILG/245/12 від 18 вересня 2012 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською гарантією (том 1, а.с. 26) та не заперечується сторонами у справі.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 200 Господарського кодексу України, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 567 Цивільного кодексу України передбачено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Як зазначає позивач, відповідач не сплатив позивачу комісію (винагороду) за надання позивачем гарантії за період жовтень-грудень 2014 року, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 350,90 грн.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях викладених у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечував.

Зокрема, відповідач як на підставу своїх заперечень посилався на те, що пунктом 8.4 договору сторони передбачили порядок сплати принципалом гаранту сум грошових коштів в рахунок виконання зобов'язань принципала.

Відповідно до пункту 8.4 договору принципал доручає гаранту самостійно проводити операції по списанню меморіальним ордером з рахунку принципала №26002301009473 в ПАТ «Банк Перший», код банку 320995, код ЄДРПОУ 04543795 належних до сплати принципалом гаранту сум грошових коштів в рахунок виконання зобов'язань принципала згідно п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 6.3.3, 6.3.4 та розділу 7 цього договору, а саме: по сплаті гаранту сум, фактично виплачених гарантом бенефіціару у порядку та у випадках, передбачених гарантією; по сплаті винагороди за виконання обов'язків гаранта в розмірі та у строки, визначені цим договором; по сплаті винагороди гаранту за надання гарантії; по сплаті винагороди гаранту за внесення погоджених змін до умов гарантії, на рахунки, що визначені цим договором.

В матеріалах справи наявна банківська виписка від 3 листопада 2014 року, з якої вбачається, що на рахунку відповідача №26002301009473, станом на 3 листопада 2014 року перебувають грошові кошти у розмірі 2660549,51 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що з урахуванням пункту 8.4 договору, позивач мав самостійно провести операцію по списанню з рахунку відповідача грошових коштів по сплаті винагороди позивача за надання гарантії у період жовтень-грудень 2014 року.

Однак, позивач заперечував щодо його права на самостійне проведення зазначеної операції з огляду на наступне.

Постановою Правління Національного банку України за №745 від 27 листопада 2014 року Публічне акціонерне товариство «БГ Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

27 листопада 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішенням за №131 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ Банк», яким вирішено з 28 листопада 2014 року розпочати процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Відповідно до пункту 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Отже, як зазначає позивач, у зв'язку із запровадженням у ПАТ «БГ Банк» тимчасової адміністрації, позивач не міг самостійно провести операцію по списанню з рахунку відповідача грошових коштів по сплаті винагороди позивача за надання гарантії у період жовтень-грудень 2014 року.

Проте, з такими доводами суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Як вже зазначалось, пунктом 16 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а згідно з пунктом 6 частини 1 цієї статті, ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Умовами договору відповідачем було доручено позивачу перерахувати кошти з рахунку відповідача, відкритого у позивача.

Судом встановлено, що зазначений рахунок відповідача відкрито у самого ж позивача.

Отже, враховуючи, що відповідач був дебітором банку (особою, яка мала перед банком грошові зобов'язання), у позивача були наявні повноваження здійснити самостійне беззаперечне списання коштів з поточного рахунку відповідача, що передбачено пунктом 8.4 договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на відповідача, який мав дебіторську заборгованість перед позивачем та, в даному випадку, не був кредитором позивача, не поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 9 грудня 2014 року за №910/9234/14.

Крім того, слід зазначити, що самостійне списання позивачем грошових коштів з рахунку відповідача не порушує черговості задоволення вимог кредиторів банку, оскільки, в даному випадку, активи банку не виводяться поза його межі, а заборгованість третіх осіб перед банком зменшується.

Отже, враховуючи вищевикладене, заборгованість по сплаті комісії (винагороди) за надання гарантії у сумі 350,90 грн. виникла внаслідок прострочення виконання зобов'язання позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 613 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Оскільки, судом встановлено, що заборгованість по сплаті комісії (винагороди) за надання гарантії у сумі 350,90 грн. виникла внаслідок прострочення виконання зобов'язання позивачем, та встановлено відсутність вини відповідача у виникненні зазначеної заборгованості, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги, щодо стягнення з відповідача комісії (винагороди) за надання гарантії у сумі 350,90 грн.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за порушення принципалом встановлених цим договором строків відшкодування гаранту суми винагороди за надання гарантії, гарант має право нараховувати та стягувати, а принципал зобов'язаний сплатити на вимогу гаранта, пеню на прострочену суму зазначених платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розраховану за кожен день прострочення платежу.

Як вже зазначалось, судом не встановлено вини відповідача у виникненні заборгованості у розмірі 350,90 грн., на яку позивачем нараховано пеню у розмірі 21,23 грн.

Враховуючи, що відповідач не порушив строки відшкодування позивачу суми винагороди, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, судом не встановлено факту прострочення зобов'язання відповідачем щодо сплати комісії (винагороди) у розмірі 350,90 грн., позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20,46 грн., також задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 11601,23 грн. за невиконання п.п. 6.3.13 договору.

Відповідно до пункту 6.3.13 договору, принципал зобов'язаний не рідше одного разу на місяць надавати гаранту інформацію щодо стану рахунків за усіма договорами, майнові права за якими передані в заставу гаранту.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що у випадку подання недостовірної інформації, яка стосується умов цього договору та/або його виконання, в тому числі - порушення будь-якого з зобов'язань, визначених п.п. 2.2, 2.3, 5.1, 6.3, 6.3.6, 6.3.7, 6.3.8, 6.3.9, 6.3.11, 6.3.13, 6.3.14 цього договору, гарант має право нарахувати та стягнути з принципала штраф у розмірі 10 відсотків від розміру гарантії.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджували б надання відповідачем позивачу інформації щодо стану рахунків за усіма договорами, майнові права за якими передані в заставу гаранту.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідач підтвердив факт ненадання зазначеної інформації.

Отже, враховуючи те, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання щодо надання позивачу інформації про стан рахунків за усіма договорами, майнові права за якими передані в заставу гаранту, суд приходить до висновку щодо правомірності, доведеності та обґрунтованості позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 11601,23 грн. штрафу.

Однак, зазначена вимога підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судом враховано, що станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не має можливості використовувати свої грошові кошти, які перебувають на рахунку позивача, з моменту запровадження у ПАТ «БГ Банк» тимчасової адміністрації, що в свою чергу виключає можливість відповідача належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання перед третіми особами та його контрагентами.

Крім того, позивачем не доведено, що ненадання відповідачем позивачу інформації щодо стану рахунків за усіма договорами, майнові права за якими передані в заставу гаранту, завдало збитків позивачу.

Таким чином, суд вважає за доцільне зменшити розмір заявленого до стягнення з відповідача штрафу до 10%, тобто до 1160,12 грн.

Відповідно до абзаців 1 та 4 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26 грудня 2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються у таких розмірах: 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Таким чином, судовій збір за подання даного позову становить 1827,00 грн.

Відповідно до пункту 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Отже, судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача, у розмірі 1766,88 грн. шляхом стягнення зазначеної суми в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Чорновола, 35, код 04543795) на користь Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48, код 20717958) - 1160 (одна тисяча сто шістдесят) грн. 12 коп. штрафу.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Чорновола, 35, код 04543795) в дохід Державного бюджету України на р/р 31214206783001, банк ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 37955989, одержувач платежу ГУ ДКСУ у Київській області, призначення платежу: 22030001 - 1766 (одна тисяча сімсот шістдесят шість) грн. 88 коп. судового збору

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 22 червня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць