Рішення № 45365428, 11.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2015Справа №910/12519/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Інтеріо»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Груп»

Про стягнення 304 911,61 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Ходаківський В.Б. - по дов. № 175/Ь від 12.03.2015

від відповідача Дробот Н.В. - по дов. № б/н від 18.03.2015

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Інтеріо» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Груп» 304 911,61 грн., з яких: 239 299,46 грн. основного боргу, 28 122,45 грн. пені, 34 822,28 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 667,42 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № 30072014-П від 30.07.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2015 порушено провадження у справі № 910/12519/15 та призначено справу до розгляду на 02.06.2015.

Відповідачем 29.05.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з можливістю вирішити спір мирним шляхом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/12519/15 від 02.06.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 18.05.2015, розгляд справи був відкладений на 09.06.2015.

Відповідач у поданому 08.06.2015 до відділу діловодства суду відзиві проти позовних вимог заперечує та зазначає, що заборгованість станом на 09.06.2015 становить 94 299,43 грн., а не як вказує позивач - 239 299,46 грн. Вказана позивачем заборгованість мала станом на 11.03.2015 (складання позову) та з того часу відповідач здійснив оплату в розмірі 145 000,00 грн. Відповідач не погоджується з періодом нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки листом № 291/м від 23.12.2014 позивач погодився на новий строк розрахунків та підтвердив графік заборгованості запропонований відповідачем у листі № 1-3886/1 від 17.12.2014, згідно яких прострочення має обчислюватись з січня 2015 року, а не з жовтня 2014 року як зазначає позивач. Також вказує на те, що позивачем взято до розрахунків дати оплати, що припадають на вихідний день, розрахунок інфляційних втрат здійснений з обчисленням в днях, а не в місяцях. З огляду на викладене просить в позові відмовити повністю.

Позивач в судовому засіданні 09.06.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 09.06.2015 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 09.06.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 11.06.2015.

Позивачем в судовому засіданні 11.06.2015 подано, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 132 196,83 грн., з яких: 104 299,46 грн. основного боргу, 11 854,26 грн. пені, 14 928,86 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 114,25 грн. - 3% річних.

В судовому засіданні 11.06.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркс Інтеріо» (відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корум Груп» (позивач, покупець) укладено договір № 30072014-П (далі - договір),

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати покупцю продукцію та/або товар (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього узгоджену суму.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2016, а в частині виконання зобов'язання - до повного та належного виконання цих зобов'язань (п. 8.2. договору).

Згідно з п. 1.2. договору кількість, ціна, асортимент та строк поставки товару визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною даного договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 363 399,32 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

№ 80466436 від 03.10.2014 на суму 163 100,00 грн.,

№ 80466977 від 15.10.2014 на суму 86 566,70 грн.,

№ 80467261 від 22.10.2014 на суму 113 349,18 грн.,

№ 80467507 від 28.10.2014 на суму 383,44 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до специфікації № 3 від 01.09.2014 на суму 249 666,70 грн. оплата товару має здійснюватись наступним чином:

- передплата в розмірі 50% від вартості товару, зазначеної у специфікації здійснюється до 03.09.2014 включно;

- оплата в розмірі 50% від вартості товару, зазначеної у специфікації, здійснюється протягом 10 календарних днів від дати поставки товару, передбаченого цією специфікацією.

Відповідно до специфікації та № 4 від 10.09.2014 на суму 113 732,62 грн. оплата товару має здійснюватись наступним чином:

- передплата в розмірі 50% від вартості товару, зазначеної у специфікації здійснюється до 16.09.2014 включно;

- оплата в розмірі 50% від вартості товару, зазначеної у специфікації, здійснюється протягом 10 календарних днів від дати поставки товару, передбаченого цією специфікацією.

Отже, оплата за поставлений товар в будь-якому разі має бути повністю здійснена не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 104 299,46 грн.

Проте, відповідачем подано платіжне доручення № 1983 від 04.06.2015 про перерахування відповідачем на рахунок позивача за договором кошти в розмірі 10 000,00 грн.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Надані відповідачем докази свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 10 000,00 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 94 299,46 грн. (104 299,46 грн. - 10 000,00 грн.) обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за надані послуги відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за розрахунками суду становить 11 711,92 грн. (судом здійснено нарахування на суму боргу в розмірі 103 916,02 грн. за період з 04.11.2014 по 11.03.2015, оскільки останній день для оплати товару припадає на вихідний 02.11.2014, а отже враховано положення п. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 11 711,92 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню. В іншій частині нарахованої пені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів за поставлену продукцію, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 14 928,86 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 114,25 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не передбачено інший розмір процентів.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі «Ліга» якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Оскільки, оплата поставленого товару за накладними № 80467261 від 22.10.2014 та № 80467507 від 28.10.2014 мала бути здійснена до 04.11.2014 та до 08.11.2014, отже здійснюється індексація за повний місяць - листопад 2011 року.

Судом за результатами здійснення власного перерахунку збитки від зміни індексу інфляції складають 14 548,42 грн. В іншій частині нарахованих інфляційних втрат позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Суд здійснивши власний перерахунок 3% річних приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 097,16 грн. В іншій частині нарахованих 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Інтеріо» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 80, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 10 000,00 грн. припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Груп» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, код ЄДРПОУ 37041854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Інтеріо» (08520, Київська область, Фастівський район, смт Борова, вул. Нововокзальна, 1, код ЄДРПОУ 38797324) 94 299 (дев'яносто чотири тисячі двісті дев'яносто дев'ять) грн. 46 коп. основного боргу, 11 711 (одинадцять тисяч сімсот одинадцять) грн. 92 коп. пені, 14 548 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім) грн. 42 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1 097 (одна тисяча дев'яносто сім) грн. 16 коп. - 3 % річних, 2 633 (дві тисячі шістсот тридцять три) грн. 14 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.06.2015.

СуддяВ.В.Сівакова