Рішення № 45364174, 17.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Колесник О.М.

№ 22-ц/796/6454/2015 Доповідач: Шебуєва В.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,

суддів Крижанівської Г.В., Українець Л.Д.,

при секретарі Троц В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору відступлення права вимоги (цесії) недійсними,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В рахунок погашення основного зобов'язання щодо виплати заборгованості ОСОБА_4 за договором позики, укладеним 03 березня 2010 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, в сумі 1 277 179,96 грн., яка складається з 485 844,96 грн. заборгованості за договором позики, 107 671,18 грн. відсотків за користування позикою, 43 246,84 грн. трьох процентів річних від простроченої суми, 636 762,98 грн. неустойки (пені), 3 654 грн. судового збору, звернуто стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 81,0 кв.м., жилою площею 41,60 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 квітня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С.М. і зареєстрованого у реєстрі за №1979, шляхом набуття права власності іпотекодержателем ОСОБА_4 на предмет іпотеки, оцінений в розмірі 414 960 грн.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та звільнено її від їх майна та речей, а також майна та речей будь-яких інших осіб, що знаходяться з дозволу чи згоди або без такого дозволу чи згоди.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 в рівних частках на користь ОСОБА_4 243,60 грн. судового збору.

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2,, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М., про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору відступлення права вимоги (цесії) недійсними.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року та договору відступлення права вимоги (цесії) від 09 липня 2012 року. Суд не надав належної правової оцінки доводам щодо необхідності державної реєстрації вказаних договорів. Звертає увагу, що за змістом ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються з жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, має надаватись інше постійне житло, окрім коли іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 Крім того, судом було неправильно визначено оцінку квартири, що є предметом іпотеки, виходячи з її вартості, зазначеної в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Така вартість не відповідає реальній вартості квартири. Виходячи зі складної фінансової ситуації, ОСОБА_3 не мала можливості заявити клопотання про призначення експертизи. Також в позовній заяві ОСОБА_4 просив звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, тоді як суд звернув стягнення на трьохкімнатну квартиру, чим фактично вийшов за межі заявлених вимог.

В судове засідання ОСОБА_2, ОСОБА_5 ОСОБА_3, ОСОБА_6 та їх представники, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М. не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.

Представник ОСОБА_4 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вислухавши пояснення представника ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 березня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 було укладено договір позики. За даним договором ОСОБА_6 надав відповідачам 52 000 доларів США, а відповідачі зобов'язались повернути йому вказані кошти в повному обсязі в строк до 03 березня 2011 року на умовах, визначених договором. Вказаний договір 03 березня 2010 року було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за №364 (а. с. 10).

З метою забезпечення виконання визначених договором позики зобов'язань, 03 березня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір про задоволення вимог іпотекодержателя. За умовами даного договору відповідачі передали ОСОБА_6 в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С.М. за №1979, який зареєстровано у КП «КМ БТІ» 21 квітня 2003 року і записано у реєстрову книгу № д. 1330-254 за реєстровим №4182 (а. с. 18-19).

09 липня 2012 року між ОСОБА_6 та позивачем ОСОБА_4 був укладений договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований нею в реєстрі за №1544. За умовами вказаного договору до позивача перейшли всі права ОСОБА_6 за договором позики та іпотечним договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року (а. с. 11).

13 листопада 2012 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 із письмовою вимогою про усунення порушень основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги (а. с. 20-33).

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 19 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суд міста Києва від 13 серпня 2014 року, було стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 03 березня 2010 року в сумі 1 277 179,96 грн., яка складається з 485 844,96 грн. заборгованості за договором позики, 107 671,18 грн. відсотків за користування позикою, 43 246,84 грн. трьох процентів річних від простроченої суми, 636 762,98 грн. неустойки (пені) та 3654,00 грн. судового збору (а. с. 12-17).

Посилаючись на те, що відповідачами не було виконано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2014 року, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом. В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 03 березня 2010 року в сумі 1 277 179,96 грн. просив звернути стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 шляхом набуття права власності іпотекодержателем ОСОБА_4 на оцінений в розмірі 414 960 грн. предмет іпотеки, виселити відповідачів із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення, звільнити її від їх майна та речей, а також майна та речей будь-яких інших осіб, що знаходяться з дозволу чи згоди або без такого дозволу чи згоди.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом, в якому просили визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року та договір про відступлення права вимоги від 09 липня 2012 року. Свої вимоги обґрунтовували тим, що при укладенні вказаних договорів сторонами було порушено вимоги Закону щодо їх державної реєстрації.

Суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3

В повному обсязі з висновками суду першої інстанції колегія погодитись не може.

Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року та відступлення права вимоги від 09 липня 2012 року , враховуючи, що законом не передбачено вимоги щодо державної реєстрації вказаних договорів. Як убачається з матеріалів справи, договір про задоволення вимог іпотекодержателя та договір про відступлення права вимоги були внесени до Єдиного реєс тру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.114-115).

Установивши, що ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не виконують свої зобов'язання за договором позики, а договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, суд правильно звернув стягнення на предмет іпотеки.

Проте, відмовляючи в задоволенні вимог зустрічного позову про визнання недійсними договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року та відступлення права вимоги від 09 липня 2012 року, суд дійшов висновку по безпідставність даних вимог, а також висновку про заявлення вимог зі спливом позовної давності.

Суд не звернув уваги на те, що недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Сплив позовної давності може бути підставою для відмови в задоволенні позову за наявності відповідної заяви сторони, але якщо судом буде встановлено законність та обґрунтованість вимог позивача.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до положень ст. ст. 18, 24 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір та договір про відступлення прав за іпотечним договором укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" порядку.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності іпотекодержателем ОСОБА_4 на предмет іпотеки. Проте, з урахуванням положень ст. 16 ЦК України суд мав зазначити про визнання за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки.

Визначаючи вартість предмета іпотеки, суд виходив з його вартості, зазначеної в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року. Відповідачі іншої оцінки вартості предмета іпотеки суду не надали, питання про призначення відповідної експертизи перед судом не порушували. А тому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що судом першої інстанції неправильно визначено вартість предмета іпотеки.

Визначаючи розмір основного зобов'язання за договором позики від 03 березня 2010 року, яке підлягає погашенню за рахунок вартості предмета іпотеки, судом першої інстанції було помилково включено судовий збір, стягнутий за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2014 року в сумі 3654,00 грн., що не входить до складу основного зобов'язання.

Відповідно до п. 2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року предметом іпотеки було забезпечено виконання зобов'язань за договором позики по поверненню суми позики та сплаті штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, розмір заборгованості, який підлягає погашенню за рахунок вартості предмета іпотеки становить: 1 273 525,96 грн., з яких 485 844,96 грн. - заборгованість за договором позики, 107 671,18 грн. - відсотки за користування позикою, 43 246,84 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 636 762,98 грн. - неустойка.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги представників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в частині виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як убачається з правовстановлюючого документу ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2003 року в рівних частках їм належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 81,00 кв.м.

Відповідно до укладеного ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 з ОСОБА_6, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року в забезпечення виконання зобов'язання та штрафних санкцій по договору позики від 03 березня 2010 року відповідачі передали в іпотеку належну їм на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1(п.2.1. договору).

В рахунок погашення зобов'язання ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 щодо виплати ОСОБА_4 заборгованості за договором позики за позовом останнього суд звернув стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 на праві власності.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 надав копію рішення Дарницького районного суду м.Києва від 07 серпня 2013 року, яким ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М., ОСОБА_5 про визнання недійсними договору позики і договору про задоволення вимог іпотекодержателя, , укладених 03 березня 2010 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2. ОСОБА_5, ОСОБА_3 Як убачається з даного рішення, визначення переданої ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 в іпотеку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 визнана судом як помилка, яка не перешкоджає ідентифікувати предмет іпотеки. Допущена помилка у договорі не визнана судом як підстава для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відтак, задовольняючи позов іпотекодержателя ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки суд не вийшов за межі позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про виселення відповідачів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК Української РСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення. Частина 3 ст. 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, за змістом ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР).

Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-39 цс15 від 18 березня 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1, належить відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 квітня 2003 року. Договір позики, в рахунок якої було звернуто стягнення на предмет іпотеки було укладено сторонами 03 березня 2010 року

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_4 про виселення відповідачів з квартири без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачівз ухваленням в цій частині нового рішення, та зміні шляхом виключення з мотивувальної частини висновків суду про сплив позовної давності щодо вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору відступлення права вимоги (цесії) недійсними.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 березня 2010 року в рахунок задоволення вимог ОСОБА_9 за договором позики, укладеним від 03 березня 2010 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_10, в сумі 1 273 525,96 грн., яка складається з 485 844,96 грн. заборгованості за договором позики, 107 671,18 грн. відсотків за користування позикою, 43 246,84 грн. трьох процентів річних від простроченої суми, 636 762,98 грн. неустойки (пені), шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 81,0 кв.м., жилою площею 41,60 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_2і, ОСОБА_5, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 квітня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою Сніжаною Миколаївною і зареєстрованого у реєстрі за №1979.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1

Змінити рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року в частині визначення мотивів відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновки суду про сплив позовної давності щодо вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору відступлення права вимоги (цесії) недійсними.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді