Постанова № 45352677, 17.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2015 р. Справа № 922/815/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Довбиш А.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №570 від 12 червня 2015 року,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України", с.Гонтарівка, Харківська область, (вх.№3090Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2015 року по справі №922/815/15,

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Западне, Харківська область,

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України", с.Гонтарівка, Харківська область,

про стягнення 197338,29 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2015 року з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 31.03.2015 року по справі №922/815/15 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованість з оплати фактично виконаних сільськогосподарських робіт, за договором про виконання сільськогосподарських робіт №5 від 04.09.2014 року у розмірі 151760,00 грн.; пеню у розмірі 18575,51 грн.; 3% річних у розмірі 2096,94 грн.; інфляційні збитки у розмірі 24905,84 грн. та 3946,77 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

08 червня 2015 року від Відділу державної виконавчої служби Вовчанського районного управління юстиції разом з супровідним листом (вх.№8985), (вх.№8986), (вх.№8987), (вх.№8988), (вх.№8989) надійшли постанови про закінчення виконавчого провадження.

У судове засідання, яке відбулось 17 червня 2015 року з'явився представник позивача. Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення №6270201718200 (Том 1 а.с.114).

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представника відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

04 вересня 2014 р., між ФОП ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, виконавець за договором) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (далі по тексту - відповідач, замовник за договором), було укладено договір № 5 на виконання сільськогосподарських робіт (далі по тексту - договір).

Відповідно до умов вищевказаного договору відповідач, замовляє у позивача виконати сільськогосподарські роботи по збиранню сільськогосподарських культур комбайнами "John Dееrе", а Відповідач прийняв на себе зобов'язання оплатити їх вартість погоджену Сторонами у спеціальному додатку до вказаного договору.

При укладені договору № 5 на виконання сільськогосподарських робіт, між позивачем та відповідачем було погоджено вартість робіт які будуть виконуватись, а саме: 1) роботи з прямого комбайнування кукурудзи (із подрібненням фрезою) - загальна площа - 350 ТА, вартість виконання - 470,00 грн. за 1 га площі. Загальна орієнтовна вартість сільськогосподарських робіт становила 164 500,00 грн.;

Протягом серпня-жовтня 2014 р., позивачем були виконані сільськогосподарські роботи в обсягах визначених роботи, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт №1 до договору складеним 04 жовтня 2014 р., яким підтверджується виконання позивачем робіт на загальну суму 162 140,00 грн.

Відповідно до положень п. 3.2. Договору № 5 на виконання сільськогосподарських робіт, оплата вартості виконаних робіт має відбутись протягом З (трьох) календарних днів, з моменту підписання відповідного Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Позивач звертаючись до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України", просить стягнути з відповідача заборгованості з оплати фактично виконаних сільськогосподарських робіт, за договором про виконання сільськогосподарських робіт №5 від 04 вересня 2014 р. у розмірі 162140,00 грн., пеню за вказаним договором у розмірі 13824,10 грн., 3% річних за вказаним договором у розмірі 1532,56 грн., інфляційні збитки за вказаним договором у розмірі 11836,22 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за зазначеним договором.

Суд першої інстанції з огляду на фактичність та доведеність позовних вимог задовольнив позов в повному обсязі.

Наголошуючи на неправомірності висновків суду першої інстанції, відповідач в обґрунтуванні апеляційної скарги, в якості підстави для відмови в задоволенні позовних вимог відзначає наступне:

1) не виконання позивачем робіт по збиранню сільськогосподарських культур комбайнами "John Dееrе",

2)факт розірвання договору від 04 вересня 2014 р.№ 5,

3)підписання акту виконаних робіт неповноваженою особою,

4)недоведеність позивачем того факту, що останній є платником податку на додану вартість, як підстави неоплати боргу враховуючи включення в нього податку на додану вартість (ПДВ) .

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, 04 вересня 2014 р., між ФОП ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, виконавець за договором) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (далі по тексту - відповідач, замовник за договором), було укладено договір № 5 на виконання сільськогосподарських робіт (далі по тексту - договір).

У відповідності до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов вищевказаного договору відповідач, замовляє у позивача виконати сільськогосподарські роботи по збиранню сільськогосподарських культур комбайнами "John Dееrе", а Відповідач прийняв на себе зобов'язання оплатити їх вартість погоджену Сторонами у спеціальному додатку до вказаного договору.

При укладені договору № 5 на виконання сільськогосподарських робіт, між позивачем та відповідачем було погоджено вартість робіт які будуть виконуватись, а саме: 1) роботи з прямого комбайнування кукурудзи (із подрібненням фрезою) - загальна площа - 350 ТА, вартість виконання - 470,00 грн. за 1 га площі. Загальна орієнтовна вартість сільськогосподарських робіт становила 164 500,00 грн.;

Як слідує з матеріалів справи, позивачем були виконані сільськогосподарські роботи в обсягах визначених роботи, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт №1 до договору складеним 04 жовтня 2014 р.(Том 1 а.с.16), яким підтверджується виконання позивачем робіт на загальну суму 162 140,00 грн.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень п. 3.2. Договору № 5 на виконання сільськогосподарських робіт, оплата вартості виконаних робіт має відбутись протягом З (трьох) календарних днів, з моменту підписання відповідного Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Втім з матеріалами справи вбачається, що відповідачем не було належним чином виконано зобов'язання щодо своєчасної сплати виконаних робіт передбачених договором. Як вказано позивачем та не заперечується в свою чергу з боку відповідача, останнім 11.02.2015 р. Було здійснено оплату виконаних робіт у розмірі 5380,00 грн., 26.02.2015 р. здійснено оплату виконаних робіт у розмірі 5000,00 грн.

За таких обставин у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 151 760,00 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем діючого законодавства, колегія суддів, погоджуючись з позицією суду першої інстанції, вважає позовну вимогу в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 151760,00 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 43830,77 грн. пені та 6618,81 3% річних.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В межах п. 3.2. Договору № 5 сторонами було погоджено, що на виконання сільськогосподарських робіт, оплата вартості виконаних робіт має відбутись протягом З (трьох) календарних днів, з моменту підписання відповідного Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Відтак, враховуючи, що Акт приймання-передачі виконаних робіт №1 (Том 1 а.с.16) було підписано сторонами 04 жовтня 2014 року, кінцевою датою для розрахунку між сторонами було 7 жовтня 2014 року. А отже, починаючи з 08 жовтня 2014 року відповідачем було прострочено оплату за договором.

Згідно до п. 4.2. договору сторони погодили, за прострочення оплати виконаних робіт замовник (відповідач) сплачує на користь виконавця (позивача) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що відповідачем було частково погашено суму основоного боргу 11.02.2015 р. у розмірі 5380,00 грн., 26.02.2015 р. у розмірі 5000,00 грн., позивачем було вірно обрано періоди нарахування суми пені: за період з 08.10.2914 року по 10.02.2015 року з розрахунку суми заборгованості 162140,00 грн.; з 11.02.2015 року по 03.03.2015 року з розрахунку суми заборгованості 156760,00 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи наведене, перевіривши нарахування пені, інфляційних збитків та 3% річних колегія суддів приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, як підстави для відмови в задоволенні позовних вимог не виконання позивачем робіт по збиранню сільськогосподарських культур комбайнами "John Dееrе", оскільки зазначене твердження є недоведеним з боку відповідача.

Слід наголосити, що при розгляді господарського спору, колегія суддів формує свою правову позицію по справі на підставі доказів - фактичних даних. При цьому, докази у відповідності зі ст. 34 ГПК України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості. Так належність доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

В той же час, відповідачем при наголошенні на невиконанні позивачем робіт по збиранню сільськогосподарських культур, та ,як зазначено в апеляційній скарзі, збирання врожаю власними силами та технічними засобами із залученням техніки, яке на належала позивачу (Том 1 а.с.101), не було надано до суду взагалі жодного підтвердження існування такої техніки у його власності або користуванні, факту залучення інших осіб у виконанні зазначеної роботи. Позаяк, матеріали справи містять Акт приймання-передачі виконаних робіт №1 (Том 1 а.с.16), який було підписано сторонами 04 жовтня 2014 року без жодних зауважень з боку сторін.

Наведене стосується й посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на факт розірвання договору від 04 вересня 2014 р. № 5, оскільки зазначене не було підтверджено з боку відповідача жодним доказом.

Безпідставним є також посилання відповідача на факт підписання акту виконаних робіт неповноваженою особою. Як зазначено відповідачем в обґрунтуванні апеляційної скарги, акт виконаних робіт було підписано не відповідальною за збір врожаю особою, що суперечить правилам документообороту на підприємстві відповідача.

Втім, по-перше, відповідач не надав до суду жодного внутрішнього нормативного акту, який передбачав би таку вимогу. А по-друге, згідно зі ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Зі змісту Акту виконаних робіт вбачається його підписання з боку замовника в.о.директора Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" ОСОБА_3

В той же час, відповідачем не було надано до суду як відомостей про займання зазначеної посади іншою особою в даний період, так і про встановлення локальним правовим актом відповідача (Статутом) обмежень повноважень в.о.директора на таке підписання.

Доводи відповідача стосовно недоведеності позивачем того факту, що останній є платником податку на додану вартість, як підстави неоплати боргу враховуючи включення в нього суми податку на додану вартість (ПДВ), є безпідставним, оскільки загальна вартість робіт у сумі 162140,00 грн була узгоджена сторонами в акті виконаних робіт від 04 жовтня 2014 року.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2015 року по справі №922/815/15 без змін

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2015 року по справі №922/815/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18 червня 2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.