Постанова № 45352564, 16.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа№ 910/5924/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Галков І.О.

від відповідача - Полєжаєва К.В.

від третьої особи - Галков І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД»

до Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

про стягнення коштів, -

Постанову прийнято 16.06.2015 в зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 28.05.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Мега Торг ЛТД» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 позов був задоволений повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 24.04.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

25.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю був укладений договір фінансового лізингу № 806/04/2007.

Відповідно до п. 1.1 договору лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність техніку в відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією Продавця.

Згідно того ж пункту договору предметом лізингу є екскаватор-навантажувач 4 СХ SM (одна одиниця), № шасі буде встановлено в акті приймання-передачі майна, рік випуску 2007 рік.

Відповідно до п. 2.1. договору майно придбається лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг.

Як слідує з п. 6.4. договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, вказані в додатку № 1 до договору. Сума авансового платежу, що підлягає сплаті у гривнях, розраховується як добуток суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору і курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату, встановлену для проведення такого авансового платежу. Для авансових платежів застосовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, встановлену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання цього договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів починаючи з відповідної дати, встановленої для проведення платежу згідно додатку № 1 до договору.

На підставі видаткової накладної № РН-0000294 від 31.07.2007 лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв предмети лізингу: Екскаватор-навантажувач 4 СХ SM (одна одиниця) (копії видаткової накладної містяться в матеріалах справи).

30.07.2009 сторони дійшли згоди і підписали додаткову угоду № 806/04/2007/R до договору, згідно якої було внесено зміни до додатку № 1 - графік внесення платежів.

У зв`язку із порушенням лізингоодержувача умов договору щодо строків внесенння лізингових платежів, лізингодавець звернувся із відповідним позовом до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 910/9557/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 та набрало законної сили з 17.12.2013 встановлено обставину наявності у відповідача заборгованості по сплаті на користь лізингодавця лізингових платежів у період з 28.06.2012 по 13.05.2013 у розмірі 185485,14 грн., яку присуджено до стягнення у повному обсязі.

Крім того, у порядку ст. 625 ЦК України у зв'язку із порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання судом також задоволено позовні вимоги про стягнення з останнього 2 292,43 грн. - 3% річних та 202,90 грн. - збитків від інфляції, розрахованих станом по 13.05.2013.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що він нарахував 3% річних та інфляційні втрати за прострочення відповідачем сплати основної суми боргу, визначеної рішенням суду за період з 14.05.2013 - 25.12.2014.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначає, що ним рішення суду було виконане 05.02.2014, а тому позивачем не вірно та безпідставно було визначено період нарахування до 25.12.2014.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до норм статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

05.12.2013 між Товаристваом з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» був укладений договір про уступку права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 223/11-2013.

Ухвалою суду від 06.10.2014 в рамках справи № 910/9557/13 було задоволено заяву ТОВ «Мега Торг ЛТД» про заміну стягував у виконавчому проваджені з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 20.01.2014.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, вказаний вище наказ суду був виконаний 26.12.2014.

Твердження апелянта про те, що кошти ним у визначеному розмірі були перераховані 05.02.2014 не знаходить свого підтвердження та спростовується наступним.

Відповідно до п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Отже, у даному випадку рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 910/9557/13 вважається виконаним, і зокрема заборгованість по лізинговим платежам 28.06.2012 по 13.05.2013 у розмірі 185 485,14 грн. вважається погашеною, лише після зарахування коштів на рахунок кредитора - Позивача, тобто з 26.12.2014, що підтверджується наданою Позивачем випискою по рахунку.

При цьому суд зазначає, з метою дотримання вимог чинного законодавства, зокрема статей 512, 516 Цивільного кодексу України, про заміну кредитора у зобов'язанні Відповідача повідомлено належним чином, що встановлено ухвалою суду від 06.10.2014 у справі №910/9557/13, а тому за наявності відповідного волевиявлення Відповідача він міг самостійно на користь належного кредитора погасити присуджену рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 910/9557/13 суму коштів (в т.ч. основну заборгованість) добровільно.

Крім того, як зазначає відповідач, кошти несвоєчасно були перераховані на рахунок кредитора з вини державної виконавчої служби, а отже відповідач не був позбавлений можливості звернутися із відповідним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Судом першої інстанції вірно було зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, враховуючи те, що відповідачем у встановлений законом спосіб не було спростовано ані суду першої ані суду апеляційної інстанції факт сплати боргу кредиторові не 26.12.2014, та те що рішенням місцевого суду в рамках справи № 910/9557/13 інфляційні втрати та 3% річних були нараховані до 13.05.2013, колегія суддів погоджується із позицією відповідача та суду першої інстанції, що період, протягом якого кредитором нараховані інфляційні та 3% річних, є обґрунтованим та вірним з 14.05.2013 по 25.12.2014.

Перевіривши доданий позивачем до позову розрахунок інфляційних та 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого суду про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам договору, а отже позовні вимоги про стягнення 47046,51 грн. втрат від інфляції та 9010 грн. 3% річних такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД», а тому апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 у справі № 910/5924/15-г- без змін.

Матеріали справи № 910/5924/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов