Ухвала суду № 45349452, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2015 р. м. Київ К/800/24241/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу приватного підприємства «Парфюм»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р.

у справі № 2а-13385/12/2070

за позовом приватного підприємства «Парфюм»

до 1) Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, 2) Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року приватне підприємство «Парфюм» (далі - позивач, ПП «Парфюм») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби податкової служби (далі - відповідач-1, Західна МДПІ м. Харкова) та Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області (далі - відповідач-2, ГУ ДКС України в Харківській області), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.08.2012 р. №0000972212, № 0000982212 та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачені грошові кошти у розмірі 154 038 грн. з податку на прибуток.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 р. адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення Західної МДПІ м. Харкова від 30.08.2012 р. № 0000982212; в іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 р. - скасовано в частині задоволення позову і в цій частині прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення Західної МДПІ від 30.08.2012 р. № 0000982212; в іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 р. - залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Сторони в судове засідання 17.06.2015 р. не з'явились, про час та місце слухання справи належним чином повідомлялись, тому скаргу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 10.07.2012 р. по 30.07.2010 р., на підставі направлень від 10.07.2012 р. № 595, № 597, № 591, № 589, № 590, № 600 посадовими особами Західна МДПІ м. Харкова, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ПП «Парфюм» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт від 06.08.2012 р. № 1350/22-104/30236144 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 123 230 грн.; - пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 р., в результаті чого завищено податок на додану вартість на суму 127 171 грн. та зменшено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню (ряд. 24, 26 Декларації) всього в сумі 111 732 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 30.08.2012 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000972212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 154 038 грн., з яких 123 230 грн. - за основним платежем та 30 808 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000982212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 158 964 грн., з яких 127 171 грн. - за основним платежем та 31 793 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 06.08.2012 р. № 1350/22-104/30236144 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат в декларації по податку на прибуток (рядок 04.1) витрат по вантажно-розвантажувальним роботам, які були надані ФО-П ОСОБА_4, яка не є платником податку на додану вартість, на підставі договору № 1ГР-07 від 03.01.2007 р., згідно актів виконаних робіт № 1 від 31.01.2009 р. у сумі 11 916,43 грн., № 12 від 31.12.2009 р. у сумі 34 431,49 грн., № 1 від 29.01.2010 р. у сумі 28 612,95 грн., № 2 від 26.02.2010 р. у сумі 34 849,67 грн., № 3 від 31.03.2010 р. у сумі 42 742,50 грн., № 4 від 30.04.2010 р. у сумі 34 047,36 грн., № 5 від 31.05.2010 р. у сумі 34 827,80 грн., № 6 від 30.06.2010 р. у сумі 41 585,47 грн., № 7 від 31.07.2010 р. у сумі 55 649,06 грн., № 8 від 31.08.2010 р. у сумі 37 169,22 грн., № 9 від 30.09.2010 р. у сумі 37 690,30 грн., № 10 від 31.10.2010 р. у сумі 37 331,94 грн., № 11 від 30.11.2010 р. у сумі 41 910,83 грн., № 12 від 24.12.2010 р. у сумі 20 153,79 грн., по яким, на думку відповідача не підтверджений зв'язок з фінансово-господарською діяльністю підприємства, та про безпідставне віднесення позивачем до податкового кредиту податкових накладних, отриманих від ТОВ «ВП «Технолог», ТОВ «ВКФ «Золоте руно», ПП «Регіональна реклама», які, за твердженням відповідача, були оформленні неналежним чином.

Суд першої інстанції, відмовляючи у частині заявлених позовних вимог, та суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог повністю виходили з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані протиправними та не підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та показника витрат позивача, який, між іншим, безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом, не розглянуто належним чином докази, що містяться в матеріалах справи.

Висновки про правомірність винесення податкових повідомлень-рішень, яким визначені спірні суми податкових зобов'язань, судами попередніх інстанцій зроблено без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання, обмежившись лише дослідженням акту податкової перевірки.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Парфюм» - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р. у справі № 2а-13385/12/2070 - скасувати.

Справу № 2а-13385/12/2070 направити на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис І.О. Бухтіярова підпис М.І. Костенко