Ухвала суду № 45349427, 16.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ К/800/65954/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправними дій та постанов, скасування постанов, за касаційною скаргою Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ДВС) в якому просив: визнати протиправними дії відповідача, визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця від 4 квітня 2014 року та від 23 квітня 2014 року (далі - спірні постанови) про стягнення з позивача виконавчого збору та витрат у виконавчому провадженні у розмірі 89539,50 гривень і 116,85 гривень відповідно (далі - спірні кошти); присудити з Державного бюджету України на його користь сплачені ним спірні кошти всього у розмірі 89656,35 гривень.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що дії та спірні рішення відповідача не узгоджуються з вимогами закону, порушують його права, а тому просив про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що дії та спірні постанови відповідача не узгоджуються з вимогами діючого, у період спірних правовідносин, законодавства.

Судами встановлено, що постановою ДВС від 28 березня 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на рухоме майно, яке належить позивачу і встановлено строк для його добровільного виконання до 3 квітня 2014 року.

У зв'язку з невиконанням виконавчого документу у строк, встановлений для добровільного виконання, державний виконавець прийняв спірні постанови, якими розпочав примусове виконання виконавчого напису нотаріусу та стягнув з позивача виконавчий збір та витрати пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV, в редакції спірного періоду).

У відповідності до частин 1, 2 статті 25 вищевказаного Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закон № 606-ХІV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

В свою чергу, за приписами частин 1, 3, 4 статті 31 Закон № 606-ХІV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

За письмовою заявою учасників виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою, вважаються врученими за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.

Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.

Виходячи зі змісту наведених правових норм, державний виконавець, починаючи примусове виконання рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 25 Закону № 606-ХІV.

У разі якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 35 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Таким чином, обов'язок державного виконавця з'ясувати обставину отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження передує вчиненню будь-яких дій стосовно примусового виконання рішення.

Законодавчо встановлена процедура поновлення строку добровільного виконання рішення не надає державному виконавцю право застосовувати заходи примусового виконання рішення у разі несвоєчасного отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як правильно встановлено судами, державний виконавець надав строк для добровільного виконання виконавчого документу до 3 квітня 2014 року, разом з тим, копію постанови про відкриття виконавчого провадження ДВС надіслало у цей же день, а відтак вимоги Закону № 606-ХІV відповідачем не дотримані.

Окрім цього, згідно з положеннями частин 1, 2, 5 статті 41 Закону № 606-ХІV витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Водночас, за правилами пункту «б» підпункту 1.5.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція, в редакції спірного періоду) постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити, зокрема, мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову).

Крім того, підпунктом 3.13.1 пункту 3.13 Інструкції встановлено, що про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду в десятиденний строк.

Про розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець відповідно до розрахунку витрат, наданого фінансовою службою відповідного головного управління юстиції, складає акт про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій (додаток 1), у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Судами встановлено, що спірна постанова державного виконавця про стягнення витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій прийнята з порушенням наведених норм Закону № 606-ХІV та Інструкції, зокрема, у ній відсутнє обґрунтування розміру таких витрат, а відповідний розрахунок і акт у матеріалах справи відсутні.

Частинами 1 і 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, висновки судів щодо протиправності вчинених відповідачем дій та наявності підстав для скасування спірних постанов і повернення позивачу сплачених ним коштів є правильними, їх рішення ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало