Ухвала суду № 45349097, 10.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/50766/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсалбуд»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року

у справі № 822/2034/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсалбуд»

до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Мнідоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсалбуд» (далі - ТОВ «Універсалбуд») звернулось в суд з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Мнідоходів (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 грудня 2013 року № 0002172203 та № 0002182203.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року адміністративний позов ТОВ «Універсалбуд» задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 20 грудня 2013 року № 0002172203 та № 0002182203.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року апеляційну скаргу ОДПІ задоволено повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволені адміністративного позову ТОВ «Універсалбуд».

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Універсалбуд» подало касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки 29 листопада 2013 року ОДПІ складено акт № 416/22/32987115 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів при проведенні взаєморозрахунків ТОВ «Універсалбуд» із ТОВ «Центрдормонтаж» за період з 1 липня по 31 грудня 2012 року»(далі -акт перевірки), згідно з яким встановлено порушення позивачем: - п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8, ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на 139 437 грн.;- пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на 132 797,00 грн.

20 грудня 2013 року на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002182203, яким визначено суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 209 155,50 грн., з яких 139 437,00 грн. - основний платіж та 69 718,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0002172203, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 199 195,50 грн., з яких 132 797,00 грн. - основний платіж та 66 398,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства є необґрунтовані, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, не заперечуючи факт проведення капітального ремонту приміщення школи та будівельно-монтажних робіт багатоповерхового будинку по вул. Київська, 1 у м. Українка Обухівського району Київської області, дійшов висновку про те, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи не свідчать про здійснення господарських операцій з субпідрядником ТОВ «Центрдормонтаж».

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Центрдормонтаж» укладались договори субпідряду № 5-09/12 від 05 вересня 2012 року та № 7-09/12 від 07 вересня 2012 року, згідно умов яких вказаний контрагент зобов'язується на свій ризик виконати будівельні роботи на визначених договорами об'єктах, а позивач прийняти та оплатити їх.

На підтвердження фактичного виконання ТОВ «Центрдормонтаж» субпідрядних робіт позивачем надано первинні та інші документи. Реальність виконання будівельних робіт підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем надані докази на підтвердження правомірності формування показників податкового обліку з ПДВ та податку на прибуток (первинні документи податкового та бухгалтерського обліку).

Будь-яких дефектів у правовому статусі позивача або його контрагента, ані відповідачем, ані судами не встановлено.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В розрізі наведеного вище, висновки відповідача про незаконність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ зроблені без належної оцінки та дослідження зібраної за результатами перевірки інформації та на підставі суб'єктивних припущень, що, як наслідок, вказує на недоведеність встановленого перевіркою порушення.

Висновок суду апеляційної інстанції про формування службовими особами суб'єкта підприємницької діяльності валових витрат та податкового кредиту з ПДВ шляхом віднесення до їх складу робіт або послуг, які фактично виконані власними силами, або іншим підприємством з меншими матеріальними витратами, також ґрунтується на припущеннях, а не на фактичних обставинах справи, тому не є обґрунтованим.

За таких самих обставин безпідставним є і посилання суду апеляційної інстанції на висновок експерта науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру СТКЗР Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області Губаня Л.І.

Наведення судом апеляційної інстанції на підтвердження висновку про необґрунтованість позовних вимог обставин, які ґрунтуються на припущеннях, не не відповідає положенням частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судова колегія вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсалбуд» задовольнити, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року - скасувати, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев