Ухвала суду № 45348808, 18.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Київ К/9991/2310/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівГолубєвої Г.К. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Малого приватного підприємства «Майстер»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року

у справі №2а-8561/10/1870

за позовом Малого приватного підприємства «Майстер»

до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Мале приватне підприємств «Майстер» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 26 квітня 2011 року задовольнив позовні вимоги, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 22 жовтня 2010 року № 0000722347/2, від 10 червня 2010 року № 0000392347/0, від 14 серпня 2010 року № 0000392347/1, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2011 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, про що склав акт від 31 травня 2010 року №615/2330/21108233, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивач занизив податок на прибуток у перевіряємому періоді на 97 491,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занизив податок на додану вартість на 71 173,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2010 року №0000382347/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 148 001,00 грн., з яких 97 491,00 грн. за основним платежем та 50 510,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000392347/0, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 106 760,00 грн., з яких 71 173,00 грн. за основним платежем та 35 587,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2010 року №0000382347/0 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2010 року №0000722347/2, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 146 237,00 грн., з яких 97 491,00 грн. за основним платежем та 48 746,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Податкове повідомлення-рішення №0000392347/0 за результатами апеляційного оскарження залишене без змін, про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2010 року №0000392347/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань спірними податковими повідомлення-рішеннями слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість послуг підряду, отриманих від МПП «Майстер», ТОВ «Будівельна кампанія «Світязь», ТОВ «Будівельна кампанія «Росичі», ТОВ «ВІ ПІ СіІндастріз», ТОВ «Торговий дім «Єврооіл Плюс» та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» за нікчемними правочинами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальність вчинюваних господарських операцій, а відтак і правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатом виконання договірних відносин з вказаними контрагентами.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період, позивач уклав ряд господарських договорів із МПП «Майстер», ТОВ «Будівельна кампанія «Світязь», ТОВ «Будівельна кампанія «Росичі», ТОВ «ВІ ПІ СіІндастріз», ТОВ «Торговий дім «Єврооіл Плюс» та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп».

На підтвердження фактичного виконання вказаних договірних відносин позивачем надано податкові накладні, платіжні доручення та акти виконаних робіт, на підставі яких сформовано валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, їх обсягу, тощо.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зміст наведених правових норм свідчить на користь висновку, що наявність первинних документів, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійсно є необхідною умовою для включення понесених витрат до складу валових, але не достатньою, оскільки відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» право на включення витрат до складу валових у платника податку виникає із сукупності юридичних фактів, одними з яких є придбання платником товарів (послуг) в обсягах, які зазначені в первинних документах, а також з метою, яка пов'язана з господарською діяльністю платника податку.

При цьому, надані позивачем на підтвердження правомірності формування валових витрат акти виконаних робіт, видані контрагентами, не містять в собі інформації які саме транспорті засоби надавалися, їх номерні знаки, також відсутні назви об'єктів на яких виконувалися будівельні та монтажні роботи, а також зміст виконаних робіт. Крім того позивачем не надано проектно-кошторисну документацію, передбачену умовами договорів.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що контрагенти позивача не були платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, що свідчить про відсутність транспортних засобів у власності чи користуванні цих підприємств.

За приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є наявність належним чином оформлених первинних документів, у той же час наявність таких документів дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створює не сам факт наявності первинних документів, а фактична поставка товару або послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем документи, як то - податкові накладні, платіжні доручення та акти виконаних робіт не вказують на фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

За вказаних обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат витрат понесених у результаті господарських операцій із МПП «Майстер», ТОВ «Будівельна кампанія «Світязь», ТОВ «Будівельна кампанія «Росичі», ТОВ «ВІ ПІ СіІндастріз», ТОВ «Торговий дім «Єврооіл Плюс» та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» та формування на їх підставі податкового кредиту, з огляду на те, що вказані господарські операції не підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Майстер» залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року у справі №2а-8561/10/1870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Голубєва Г.К. Пилипчук Н.Г.