Ухвала суду № 45341855, 10.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 р. Справа № 815/6725/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Столес - Транс» до Державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

23.09.2013р. ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ в Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.09.2013 року:

- №0001262201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 12758 грн. - за основним платежем та 3190 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0001272201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 187190 грн. - за основним платежем та 46798 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а тому, винесені на підставі цих висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року адміністративний позов ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.09.2013 року №0001262201 і №0001272201.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ в Суворовському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області 28.11.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просила залишити без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 року.

Представник відповідача в судове засідання суду 2-ї інстанції з невідомих причин не прибув, про день, час та місце розгляду справи, був своєчасно (т.б. 19.03.2015р.) та належним чином повідомлений.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» зареєстровано 08.02.2012 року виконкомом Одеської міської ради. Підприємство знаходиться на обліку платників податків у ДПІ у Суворовському районі м. Одеси та є платником ПДВ.

У вересні 2013 року, на підставі наказів ДПІ у Суворовському районі м. Одеси № 274 від 05.09.2013 року та №276 від 09.09.2013 року, посадовими особами податкового органу було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року та з 01.02.2013 року по 31.03.2013 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №548/15-54-22-01/35359142 від 11.09.2013 року, у висновках якого відображено порушення підприємством позивача: пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1. п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України у вигляді завищення витрат на суму 60750 грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2012 року - на суму 12758 грн.; п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.4 ст.201 ПК України у вигляді заниження ПДВ на суму 187190 грн., у тому числі: у жовтні 2012 року - 16150 грн., у лютому 2013 року - 57190 грн., у березні 2013 року - 112050 грн., у квітні 1 800 грн.

На підставі даного акту перевірки від 11.09.2013 року, уповноваженою особою відповідача винесено податкові повідомлення-рішення: №0001262201 від 12.09.2013 року - про збільшення ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі: 12758 грн. - основний платіж та 3190 грн. - штрафні санкції; №0001272201 від 12.09.2013 року про збільшення ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 187190 грн. - основний платіж та 46 798 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуюсь з зазначеними рішеннями та діями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з протиправності дій відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, виникають на підставі господарських договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно зі ст.67 ГК України, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до п.133.1 ст.133 ПК України, платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Так, підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.и

А у відповідності до вимог пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту положень пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПКУ, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, п.138.1 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Також, з приписів п.138.4 ст.138 ПК України видно, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.8 ст.138 ПК України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.138.2 ст.138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, окрім того, встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

А пунктом 198.3 цієї ж ст.198 встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Але, згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Як вбачається зі змісту приписів п.п.201.1,201.4,201.6,201.10 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже, виходячи із вищезазначеної норми ПКУ, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Положеннями п.44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, як видно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком прибуток та на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, як встанвоелно судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, 27.01.2012 року між ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» (Виконавець) та ТОВ «Столес Лоджистик» (Замовник) укладено договір №18-9 на перевезення вантажів, предметом якого є: здійснення перевезень зовнішньоторгових вантажів в міжнародному сполученні та виконання транспортно-експедиційного обслуговування вантажів по Україні, регулювання взаємовідносин замовника та виконавця при виконанні умов договору. Зазначеним договором обов'язком позивача визначено перевезення та доставка вантажів з морських портів на адресу отримувача, що зазначає Замовник.

Для належного виконання зазначеного вище договору №18-9, ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» (вже як Замовником) був укладений з ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» (як Виконавцем) договір на перевезення вантажів №16 від 17.03.2012 року. За умовами цього договору замовник доручає виконавцю отримання, перевезення та здачу вантажоотримувачам вантажів зовнішньоторгових вантажів по СМR замовника на території України та по TIR-carnet по території СНД та оплачує кожне перевезення по договірним цінам в кожному конкретному випадку після пред'явлення виконавцем належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

Так, як встановлено по справі, факт отримання ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» зазначених послуг від свого контрагента ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» у жовтні 2012 року та лютому-квітні 2013 року за зазначеним договором №16 та сплати відповідних грошових коштів у складі витрат за отримані послуги, з урахуванням ПДВ, підтверджуються належними чином оформленими та підписаними сторонами: податковими накладними, внесеними до реєстрів виданих та отриманих накладних за відповідні звітні періоди; міжнародними товарно-транспортними накладними; актами приймання-передачі робіт (надання послуг); даними бухгалтерського обліку підприємства; рахунками на оплату; банківськими платіжними дорученнями.

При чому, слід зазначити, що жодних зауважень щодо оформлення зазначених вище первинних документів представником податкового органу ні у спірному акті перевірки, ні в судовому засіданні суду 1-ї інстанції зазначено не було.

Крім того, необхідно вказати, що як вбачається з наданих до суду представником позивача на обґрунтування реального виконання перевізником усіх вимог договору на перевезення вантажів №16 від 17.03.2012 року міжнародних товарно-транспортних накладних, для перевезення вантажів, ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» залучались наступні транспортні засоби: ВН 6598 СЕ, ВН 7107 ХР, ВН 8252 ВК, ВН 7121 ХО, ВН 8131 СО, ВН 5177 ХТ, ВН 6566 ВХ, ВН 6134 ХР, ВН 7910 ЕЕ, ВН 7848 ХО, ВН 8810 ВН, ВН 1157 ХР, ВН 3094 ХР, ВН 9545 ВТ, ВН 3550СЕ, ВН 2295 ХР, ВН 7697 ВІ, ВН 2479 ХР, ВН 3375 ВТ, ВН 7134 ХТ, ВН 6593 ВО, ВН 0849 ХР, ВН 3529 ВХ, ВН 1158 ХР, ВН 8831 ЕН, ВН 4636 ХР, ВН 4749 СН, ВН 9734 ХТ, ВН 0931 ЕВ, ВН 6411 ХО, ВН 2621 ХО, ВН 9368 СР, ВН 3180 СТ, ВН 3843 ХО, АА 6990 НХ, АА 0549 ХР, ВН 0654 АМ, ВН 1275 ХТ, ВН 5944 ЕН, ВН 0318 ХН, ВН 9545 ВТ, ВН 3094 ХР, ВН 3409ЕЕ, ВН 5132 ХО, ВН 0417 СК, ВН 6502 СЕ, ВН 1159 ХР, ВН 4368 СР, ВН 3976 ЕІ, ВН 0674 ХР, ВН 7166 СА, ВН 0525 ХХ, ВН 3122 СВ, ВН 5622 ХР, ВН 0431 ВХ, ВН 0011 ХР, ВН 7852 ВО, ВН 1641 ХР, ВН 2937 ВВ, ВН 3198 ХО, ВН 0820 ХР, АН 1930 ІС, АН 7187 ХР, ВН 4849 ВТ, ВН 2007 ХО, ВН 3635 ВН, ВН 1076 ХТ, ВН 6380 АХ, ВН 7376 АХ, ВН 5240 ХР, ВН 3516 СВ, ВН 6526 ХР, ВН 8131 СО, ВН 5177 ХТ, ВН 6810 СЕ, ВН 2716 ХХ, ВЕ 2407 ВС, АІ 0192 ХР, ВЕ 5357 АМ, ВЕ 0291 ХТ, ВН 6295 ХТ.

Як видно з наявної у справі відповіді Управління ДАІ ГУ МВС України в Одеській області усі вищезазначені транспортні засоби зареєстровані в Національній базі даних АІС «Автомобіль» ДДАІ МВС України та НІС ДДАІ та перебувають на обліку в органах Державтоінспекції.

Також, як вбачається з пояснень представника позивача в судовому засіданні, необхідність укладення позивачем договору перевезення із ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» була обумовлена необхідністю своєчасного виконання ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» умов договору на перевезення вантажів, укладеного із замовником - ТОВ «Столес Лоджистик». При цьому, послуги з перевезення зовнішньоторгових вантажів позивачем замовлялись у контрагента ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» у тому випадку, коли ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» не вистачало власних потужностей на виконання договірних умов із своїм замовником.

Крім того, судами обох інстанцій встановлено, що при укладанні договору із ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ», позивач діяв з належною обачністю та обережністю щодо обрання контрагента та здійснення господарської діяльності. Так, ним було перевірено відомості щодо реєстрації ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, знаходження на податковому обліку в податкових органах, та наявності свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ.

Одночасно, представник ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» також пояснила, що договір про надання послуг з перевезення вантажів контрагентом позивача фактично виконувався, про що складались відповідні первинні документи та результати цих робіт відображались у бухгалтерському та податковому обліку підприємства. Податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано витрати та податковий кредит по взаємовідносинам із ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ», були відповідно до вимог податкового законодавства складені підприємством - платником податків, що було зареєстровано платником ПДВ із зазначенням індивідуального податкового номеру, за яким його можливо ідентифікувати.

Як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» зареєстровано та було зареєстровано на момент здійснення господарських правовідносин з ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» в ЄДР ЮО та ФОП, як юридична особа; воно є платником ПДВ на підставі свідоцтва про реєстрацію його платником податку на додану вартість, виданого ДПІ у Суворовському районі м. Одеси; перебуває на обліку в податковому органі та знаходиться за юридичною адресою. Інформація, що міститься у податкових накладних, виданих зазначеним контрагентом, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит за перевіряємий податковий період, дає повну можливість ідентифікувати позивача та його контрагента за індивідуальними податковими номерами платників податку на додану вартість, а отже податкові накладні на виконання господарських договорів були видані належною особою та відповідали вимогам податкового законодавства України. Вид діяльності з надання транспортних послуг з перевезення вантажів підприємства був передбачений в якості виду господарської діяльності за КВЕД ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» у статуті та реєстраційних документах.

До того ж, судом встановлено, що ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» вартість послуг з перевезення вантажів, а також податкового кредиту, сплаченого ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» в ціні придбаних послуг, було відображено в якості своїх податкових зобов'язань з ПДВ та у складі валових доходів з податку на прибуток в податкових деклараціях відповідних податкових періодів.

Необхідно звернути увагу на те, що представником відповідача під час судового розгляду справи зазначених обставин спростовано не було, як і не було наведено жодних фактичних обставин, що свідчили б про факт невиконання ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» своїх зобов'язань за вищезазначеним договором, а також про факт відсутності наданих послуг за дослідженим договором перевезення на адресу ПП «СТОЛЕС-ТРАНС».

Так, статтею 83 ПК України визначено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Проте, судом 2-ї інтонації встановлено, що податковим органом в ході проведення позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача фактичність надання послуг, отриманих ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» від ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» фактично не перевірялась. Представник податкового органу в судовому засіданні не заперечувала, що ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» є діючим підприємством та жодних зауважень з приводу доказів та первинних документів на обґрунтування фактичності виконання правочинів ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» для ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» не зазначила.

Як встановлено з матеріалів справи, висновок ДПІ у Суворовському районі м. Одеси щодо завищення позивачем витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» контролюючим органом фактично був зроблений лише на підставі того, що ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» мало взаємовідносини по 2 ланцюгу постачання з контрагентами-постачальниками: ТОВ «ПНЕВМО-АВТО», ТОВ «ВО ПРОДТРАНССЕРВІС», ТОВ «ТВ ТРАНС», ТОВ «ТАУРУС 11», ТОВ «К-ЛЕВЕР», ТОВ «АБСОЛЮТ КОМПАНІ», ТОВ «АДПМ», ТОВ «РАРТ», ТОВ «АРТИС», реального виконання правочинів з якими, по ланцюгу постачання податковими органами не встановлено.

Однак, разом з тим, на думку суду, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача - ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами, зокрема з ТОВ «ПНЕВМО-АВТО», ТОВ «ВО ПРОДТРАНССЕРВІС», ТОВ «ТВ ТРАНС», ТОВ «ТАУРУС 11», ТОВ «К-ЛЕВЕР», ТОВ «АБСОЛЮТ КОМПАНІ», ТОВ «АДПМ», ТОВ «РАРТ» та ТОВ «АРТИС» з метою заниження об'єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного надання ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» послуг для ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» за договором на перевезення вантажів №18-9 від 27.01.2012 року та відсутність у позивача, як замовника послуг, права на формування витрат та податкового кредиту по господарських операціях з цим контрагентом.

Отже, сукупність досліджених під час розгляду справи документів, які звичайно супроводжують виконання операцій такого роду, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій з перевезення вантажів, а відповідачем в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували їх виконання, а тому суд вважає, що ДПІ у Суворовському районі м.Одеси не доведено фактів нездійснення спірних операцій, а відтак і не доведено відсутності у позивача підстав для формування спірної суми витрат та податкового кредиту. Наданий же позивачем пакет первинних документів щодо реального здійснення спірних операцій, на думку суду, є достатнім доказом на підтвердження фактичності здійснення цих господарських операцій.

Окрім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що в силу приписів податкового законодавства України органам Державної податкової служби України, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано права визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними при перевірці діяльності платників податків.

У взаємозв'язку з наведеним, суд 2-ї інстанції також зазначає, що ДПІ не надала під час розгляду справи й жодного рішення суду, яке набрало законної сили, прийнятого в порядку ст.234 ЦК України щодо фіктивності правочину між позивачем та його контрагентом.

Не надано відповідачем належних доказів і в обґрунтування своїх висновків щодо суперечності спірних операцій інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також рішень суду (або вироків) про визнання правочину з контрагентом недійсним з цих підстав, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Таким чином, викладені в акті перевірки №548/15-54-22-01/35359142 від 11.09.2013 року висновки ДПІ у Суворовському районі м.Одеси щодо порушення позивачем вимог пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України у вигляді заниження податку на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 12758 грн. та приписів п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.4 ст.201 ПК України у вигляді заниження податку на додану вартість на суму 187190 грн., не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах, що мають суттєве значення, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується саме правомірність формування позивачем своїх валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Отже, за таких обставин, судова колегія важає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 12.09.2013 року №0001262201 та №0001272201.

Одночасно, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, апеляційний суд також вважає за необхідне врахувати й постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2013р. (у справі №815/6128\13а), яка набрала законної сили відповідно до ухвал ОААС від 10.02.2014р. та ВАСУ від 20.03.2014р., згідно з якою, було задоволено позов ТОВ «УКРТРАНСТРАНЗИТ» та визнано неправомірними дії ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, пов'язані з коригуванням показників податкової звітності в т.ч. і за спірний перевіряє мий період.

До того ж, ще раз необхідно вказати й про те, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагент у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_2