Ухвала суду № 45339615, 16.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2015 року

справа № 804/18693/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0008511501 від 05 листопада 2014 року винесене Державною податковою інспекцією у Жовтневому району м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 29 вересня 2014 року по 01 жовтня 2014 року на підставі направлення на перевірку від 29 вересня 2014 року №1452/2203, посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Укрспецсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість при здійсненні господарських взаємовідносин придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ "АБВ - Буд" за травень 2014 року та подальшої реалізації, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт №7719/04-63-22-03/19088807 від 01 жовтня 2014 року.

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що перевіркою ТОВ "Укрспецсервіс" за травень 2014 року документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки по ланцюгу постачання: ТОВ "АБВ -Буд" - ТОВ "Укрспецсервіс"; встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків по ланцюгу постачання: ТОВ "АБВ -Буд" - ТОВ "Укрспецсервіс"; ТОВ "Укрспецсервіс" сформував податковий кредит звітного періоду на підставі податкових накладних, які складені з порушенням встановленого законодавством України порядку та формою і не підтверджені первинними документами (актами, довідками, товарно - транспортними документами), а також не підтверджені звіркою ДПІ у Комунарівському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області ТОВ "АБВ - Буд" в результаті чого за травень 2014 року завищено суму податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ на загальну суму 149725 грн. 50 коп., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 149726 грн., в тому числі: в декларації з ПДВ за травень 2014 року завищено суму податкового кредиту на суму 149725 грн. 50 коп., в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 149726 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки, 05 листопада 2014 року податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення №0008511501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та нараховано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 224589 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

З огляду на фактичні обставини справи та норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необгрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки та неправомірність прийнятого податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв’язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ "АБВ - Буд", а саме, між позивачем та зазначеним контрагентом було укладено договір поставки №11/1 від 28 квітня 2014 року.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем було надано наступні первинні документи: товарно-транспортна накладна №0529/02 від 29.05.2014 року; товарно-транспортна накладна №0530/02 від 30.05.2014 року; товарно-транспортна накладна №0531/02 від 31.05.2014 року; податкова накладна №4 від 29.05.2014 року; накладна №0529/02 від 29.05.2014 року; податкова накладна №5 від 29.05.2014 року; накладна №0529/03 від 29.05.2014 року; податкова накладна № 6 від 29.05.2014 року; накладна № 0530/01 від 30.05.2014 року; податкова накладна №7 від 30.05.2014 року; накладна № 0530/02 від 30.05.2014 року; податкова накладна №8 від 30.05.2014 року; накладна № 0530/03 від 30.05.2014 року; податкова накладна №9 від 30.05.2014 року; накладна № 0530/04 від 30.05.2014 року; податкова накладна №10 від 30.05.2014 року; накладна № 0530/05 від 30.05.2014 року; податкова накладна №11 від 30.05.2014 року; накладна № 0530/06 від 30.05.2014 року; податкова накладна №12 від 30.05.2014 року; накладна № 0531/01 від 31.05.2014 року; податкова накладна №13 від 31.05.2014 року; накладна № 0531/02 від 31.05.2014 року; податкова накладної №14 від 31.05.2014 року; накладна № 0531/03 від 31.05.2014 року; податкова накладна №15 від 31.05.2014 року; накладна № 0531/04 від 31.05.2014 року; податкова накладна №16 від 31.05.2014 року; накладна № 0531/05 від 31.05.2014 року; податкова накладна №17 від 31.05.2014 року; накладна № 0531/06 від 31.05.2014 року; податкова накладна №18 від 31.05.2014 року.

Згідно товарно - транспортних накладних, видаткових накладних та податкових накладних було отримано 3 серцевини головного полюса 29.05.2014 року, 6 серцевин головного полюса 30.05. 2014 року та 6 серцевин головного полюса 31.05.2014 року. Відповідач звертає увагу на те, що згідно умов договору датою постачання товару є дата, зазначена у товарно - транспортній накладній, при цьому, під час перевірки не надано пояснень та документів щодо підстав обліку вказаного товару у більшій кількості ніж придбано у зазначеного контрагента. Таким чином, відповідач вважає, що згідно бухгалтерського обліку 12 серцевин головного полюса оприбутковано 30.05.2014 року на порушення ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1.2 ст.1, п. 2.1, 2.2,2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року № 168/704.

Проте, колегія суддів не може погодитися з даними твердженнями податкового органу, оскільки відповідно до бухгалтерського обліку (Р. 201) судом встановлено, що 29 травня 2014 року обліковано 2 та 3 серцевини головного полюса, разом з тим, операція в бухгалтерському обліку 2 штук облікована від іншого контрагента. При цьому, під час перевірки, докази про отримання інших серцевин не надавались, оскільки перевірка стосувалася лише одного контрагента. Крім того, вказане твердження відповідача свідчить лише про те, що на складі був в наявності отриманий товар, що в свою чергу, також спростовує висновки відповідача щодо даного правочину.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що надані позивачем до суду первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та мають всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

З огляду на встановлені судом обставини справи та досліджені матеріали справи, колегія суддів робить висновок про те, що сторонами були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом та правомірно сформований позивачем податковий кредит по вказаних вище господарських операціях.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не погоджується з висновками податкового органу щодо формального укладення договору та відсутності господарських операцій, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання вказаного вище правочину з його контрагентом ТОВ "АБВ - Буд".

Окрім того, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, судом встановлено, що його висновки загалом ґрунтуються на висновках акту №182/08-27-2211/339152676 від 22 серпня 2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "АБВ - Буд" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01 травня 2014 року по 31 липня 2014 року" прийнятого ДПІ у Комунарівському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, відповідно до висновків якого ТОВ "АБВ - Буд" не знаходиться за податковою адресою, відсутня інформація щодо наявності необхідних умов для здійснення господарських операцій, відсутній технічний персонал, не підтверджено податковий кредит ТОВ "АБВ - Буд" по ланцюгу придбання від контрагентів - постачальників та податкові зобов'язання підприємства.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів робить висновок про те, що податкове повідомлення - рішення №0008511501 від 05 листопада 2014 року прийняте ДПІ у Жовтневому району м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко