Ухвала суду № 45339578, 16.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2015 рокусправа № 804/8896/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Нікопольська пересувна механізована колона №4" до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року адміністративний Приватного акціонерного товариства "Нікопольська пересувна механізована колона №4" до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення №0002522201 від 22 травня 2014 року видане Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду, Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому у відповідності до положення ст. 41 КАС України фіксування судового процесу не здійснюється.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України з метою дослідження фактичних обставин щодо здійснення ПрАТ "НПМК-4" правових відносин з ТОВ „Континентмаш" відповідно до наказу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 29 квітня 2014 року №738, уповноваженою особою Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ "ППМК-4" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з постачальником ТОВ „Континентмаш" (рноспп 38337514) за період з 01 жовтня 2013 року по 31 березня 2014 року у фактичних періодах їх здійснення, за результатами якої складено акт № 1417/221/00911240 від 30 квітня 2014 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущені позивачем порушення ст. 185, ст. 188, ст. 198, ст. 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 138350,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року №0002522201, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 138350,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 34587,50 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте відповідачем не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами матеріального права визначено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ „Континентмаш".

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ПрАТ "ППМК-4" (покупець) та ТОВ „Континентмаш" (постачальник) було укладено договір №28112013 від 28 листопада 2013 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови і строки постачання товару відображаються в Специфікаціях, які оформлені як додатки до діючого договору та які є його невід'ємною частиною.

На підтвердження дійсності укладення та реального виконання зазначеного вище правочину позивачем було надано як під час перевірки податковому органу, так і до суду, копії первинних документів, які фіксують здійснення господарських операцій між сторонами на виконання умов зазначеного договору, зокрема: видаткові накладні від 03 лютого 2013 року №21, від 02 грудня 2013 року №23, від 20 грудня 2013 року №24, від 23 січня 2014 року №17; податкову накладну від 28 листопада 2013 року №0000073; ліцензію на здійснення господарської діяльності із створення об'єктів архітектури (АД № 039214); паспорти якості на кисень газоподібний технічний №3, №9, №10 та №12, №6, №19, №11, №17; паспорти якості на ацетилен розчинений №37, №41, №51, №29, №47, №28, №17; накладні на переміщення від 05 грудня 2013 року №558, від 10 грудня 2013 року №560, від 09 грудня 2013 року №559, від 11 грудня 2013 року №561, від 02 грудня 2013 року №555, від 06 грудня 2013 року №556, від 03 грудня 2013 року №557, від 12 грудня 2013 року №562; інвентаризаційні описи від 30 травня 2014 року №3, від 30 червня 2014 року №6, від 31 липня 2014 року №5, від 31 серпня 2014 року №4; акти приймання-передачі від 03 лютого 2014 року №4, від 23 січня 2014 року №3, від 02 грудня 2013 року №1, від 20 грудня 2013 року №2. Перелік вказаних первинних документів знайшов своє відображення в акті перевірки позивача.

Дослідивши вищезазначені первинні документи позивача та його контрагента, колегія суддів приходить до висновку, що дані первинні документи відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Надаючи оцінку доказам позивача про отримання та фактичне використання у власній господарській діяльності отриманих товарів (послуг), колегія суддів зазначає, що надане документальне оформлення операцій між позивачем та його контрагентом свідчить про фактичне існування та реальність господарських правовідносин між такими особами.

Таким чином, придбавши товар (послуги) для використання у власній господарській діяльності та сплативши їх вартість у т.ч. ПДВ у вартості товарів (послуг), позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Разом з тим, судом встановлено, що на момент укладення правочину та вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

З огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів робить висновок про те, що сторонами були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом та правомірно сформований позивачем податковий кредит по вказаних вище господарських операціях.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не погоджується з висновками податкового органу щодо формального укладення договору та відсутності господарських операцій, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання вказаного вище правочину з його контрагентом ТОВ „Континентмаш".

Окрім того, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, судом встановлено, що його висновки загалом ґрунтуються на висновках акту№168/22-1/38337514 від 04 квітня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Континентмаш" щодо підтвердження господарських відносин з його постачальниками та покупцями за жовтень 2012 року - лютий 2014 року» прийнятий Бориспільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів робить висновок про те, що податкове повідомлення - рішення №0002522201 від 22 травня 2014 року прийняте Нікопольською ОДПІ не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко