Постанова № 45335836, 16.06.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року м.Житомир справа № 806/1909/15

час прийняття: 11 год. 10 хв. категорія 10.3.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сичової О.П.,

секретар судового засідання Шевчук Т.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Тепломережа" про стягнення 11494,41 грн.,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з Комунального підприємства "Тепломережа" 11494,41 грн. адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Вимоги мотивує тим, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність працюючих на Комунальному підприємстві "Тепломережа" у 2014 році складала 18 чоловік. Відповідач мав працевлаштувати 1 інваліда, тоді як фактично його не працевлаштував, тобто не виконав нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Сума заборгованості по сплаті адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2014 році складає 11494,41 грн., в т.ч. 388,85 грн. - пеня.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав зазначених в письмових запереченнях.

Вислухавши представників сторін, дослідивши докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" № 875 від 21.03.1991 року з відповідними змінами, чинними на момент виникнення правовідносин.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" ( далі - Закон №875) для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньо-облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньо облікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації, громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Крім того, відповідно до ст.18 Закону №875, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів, а не суб'єктом господарювання.

Згідно ст. 18-1 Закону № 875, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а відповідно до частини третьої ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, з аналізу вищевикладених норм Закону № 875 випливає, що працевлаштування інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.

Зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми № 10 - ПІ видно, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача становила 18 осіб. Відповідно чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у 2014 році, повинна становити - 1 особа, тоді як відповідачем фактично не було працевлаштовано інваліда, тобто встановлений Законом норматив не виконав у кількості 1 особи-інваліда.

Проте, як вбачається з матеріалів справи Комунальне підприємство "Тепломережа" подавало до Брусилівського районного центру зайнятості звіти згідно Форми 3-ПН "Про наявність вакансій".

Подання Комунальним підприємством "Тепломережа" впродовж 2014 року до Брусилівського районного центру зайнятості інформації про наявність вакансій підтверджується звітами про наявність вакансій форми 3-ПН та листом районного центру зайнятості від 11.07.2014 року №663, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно Рекомендацій Вищого адміністративного суду, від 14.04.2008, № 07.2-10/2 "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування"), при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Встановлюючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем не були порушені норми чинного законодавства, оскільки останнім були створені робочі місця, відповідно до встановленого нормативу; був також проінформований центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Статтею 71 КАС визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство, з метою працевлаштування і відмови в такому працевлаштуванні.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях відповідача складу правопорушення, з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Судом встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що доводи відповідачем не були порушені норми чинного законодавства, щодо обов'язку створення робочих місць інвалідам, у зв'язку з чим позов є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 94, 158 - 163, 186, 254 КАС України,

постановив:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Сичова

Повний текст постанови виготовлено: 19 червня 2015 р.