Ухвала суду № 45276588, 20.11.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7618/14 Справа № 182/1043/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого: Максюти Ж.І.,

суддів : Кочкової Н.О., Григорченка Е.І.,

при секретарі: Кулику О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційні скарги ОСОБА_2, фермерського господарства "Скорук Максим Анатолійович"

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2014 року

по цивільній справі за позовом приватного підприємства "Таврія" до ОСОБА_2, фермерського господарства "Скорук Максим Анатолійович", відділу Держкомзему у Нікопольському районі Дніпропетровської області головного управління Держкомзему України у Дніпропетровській області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська обласна земельна агенція", про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання договору оренди землі поновленим з попереднім орендарем,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом в лютому 2013 року. Свої вимоги мотивував тим, що 10 лютого 2007 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва між ПП „Таврія та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,292 га терміном на пять років, починаючи з моменту його державної реєстрації. Даний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у Нікопольському відділу ДРФ центру ДЗК 23 березня 2007 року.

Згідно з п. 2.5. договору оренди земельної ділянки від 10.02.2007 по закінченню терміну дії договору орендар ПП „Таврія має переважне право на поновлення договору на новий термін.

До того ж, порядок поновлення договору оренди землі з орендарем після закінчення строку договору оренди передбачений ч. 6 ст. 33 Законом України „Про оренду землі.

10 лютого 2012 року ПП „Таврія повідомило ОСОБА_2 про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк та надіслало проект додаткової угоди.

Крім того, по закінченню строку дії договору оренди, а саме, 23 березня 2012 року, відповідач ОСОБА_2 не зявився до позивача для підписання акту прийому-передачі земельної ділянки, не вчинив будь-яких інших дій, які б свідчили про його намір повернути вищевказану земельну ділянку, та на протязі одного місяця після закінчення строку договору не висловлював будь-яких заперечень у поновленні договору оренди, тому позивач вважає, що договір оренди від 10.02.2007 відповідно до вимог ст. 33 Закону України „Про оренду землі вважається продовженим.

Однак, як стало відомо позивачу, всупереч передбаченого законом переважного їхнього права на поновлення договору оренди земельної ділянки, 26 березня 2012 року ОСОБА_2 уклав договір оренди земельної ділянки із ФГ „ОСОБА_3А..

Позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки від 26 березня 2012 року не відповідає вимогам діючого законодавства, а саме, ч. 3 ст. 125 ЗК України, оскільки був укладений без виділення в натурі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2, та встановлення її меж в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч. 4 ст. 15 ЗК України невідємною частиною договору є акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

В порушення Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 за № 376, власники суміжних земельних ділянок не запрошувалися для закріплення межовими знаками вищезазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Тому, акт визначення меж земельної ділянки ОСОБА_2 в натурі (на місцевості), є незаконним.

Тому, відповідно до вимог ст.ст. 215 ЦК, ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 2 ст. 15 Закону України „Про оренду землі договір оренди земельної ділянки, укладений 26 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ФГ „ОСОБА_3А., повинен бути визнаний недійсним.

25 вересня 2013 року ПП „Таврія уточнило свої позовні вимоги та остаточно просило суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,292 га, укладений 26 березня 2012 року між ФГ „ОСОБА_3А. та ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію. Визнати договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,292 га від 10 лютого 2007 року, укладений між ПП „Таврія та ОСОБА_2 поновленим та зобовязати ОСОБА_2 вчинити дії щодо укладення з ПП „Таврія додаткової угоди, передбаченої ст. 33 Закону України „Про оренду землі.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2014 року позовні вимоги задоволено частково:

1) Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,292 га, укладений 26 березня 2012 року між Фермерським господарством „ОСОБА_3А. та ОСОБА_2.

2) Визнано договір оренди земельної ділянки площею 9,292 га, укладений 10 лютого 2007 року між Приватним підприємством „Таврія та ОСОБА_2, поновленим.

3) Зобовязано ОСОБА_2 вчинити дії щодо укладення з Приватним підприємством „Таврія додаткової угоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційних скаргах відповідачі ОСОБА_2, ФГ "ОСОБА_3А.", посилаючись на порушення норм матеріального права просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання договору оренди земельної ділянки укладеного 10 лютого 2007 року між ПП "Таврія" та ОСОБА_2 поновленим; зобов'язання ОСОБА_2 вчинити дії щодо укладення з ПП "Таврія" додаткової угоди, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості в цих межах.

З даним висновком судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 9,292 га, розташованої в с. Новософіївка, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 167850 від 03.03.2006 (а.с.35).

10 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ПП „Таврія було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 5 років, який набув чинності з дня його державної реєстрації, а саме, з 23 березня 2007 року (а.с.7).

26 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ФГ „ОСОБА_3А. було укладено договір оренди належної ОСОБА_4 земельної ділянки строком на 5 років з дати його реєстрації. Державна реєстрація даного договору оренди була проведена 27 березня 2012 року за № 122290004004086 (а.с.30,31).

10 лютого 2012 року ПП „Таврія листом-повідомленням за № 21 повідомило ОСОБА_2 про намір скористатися їх переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк та надіслало додаткову угоду (а.с.9,10). Дані обставини підтверджуються наданим суду список громадян, яким відправлено листи-повідомлення замовленою поштою від ПП „Таврія. У вказаному списку у п. 3 зазначено прізвище відповідача ОСОБА_2. Згідно поштовому штемпелю листи-повідомлення були прийняти поштою 13 лютого 2012 року (а.с.17).

Заяву ОСОБА_2, в якій він просив після збору врожаю 2011 року не займати його земельну ділянку, та яка була отримана ПП „Таврія 15 серпня 2011 року, (а.с.38) не можна вважати належним повідомленням про намір не продовжувати дію договору оренди, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 33 Закону України „Про оренду землі.

ПП „Таврія, як попередній орендар земельної ділянки, належним чином виконувало умови договору оренди від 10.02.2007 та сплачувало ОСОБА_2 орендну плату. Дані обставини доводяться довідками та копіями відомостей, з яких вбачається, що ОСОБА_2 в період з 2007-2011 років отримав орендну плату (а.с.72-97).

Також, у заяві ОСОБА_2, яку ПП „Таврія отримало 15 серпня 2011 року (а.с.38), будь-які претензії щодо недотримання відповідач ОСОБА_2 не висловлював.

Місцевим судом було також встановлено, що 26 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ФГ „ОСОБА_3А. було укладено договір оренди належної ОСОБА_2 земельної ділянки строком на 5 років з дати його реєстрації. Державна реєстрація даного договору оренди була проведена 27 березня 2012 року за № 122290004004086 (а.с.30,31).

Відповідно до ст.33 Закону України "Про оренду землі", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як роз'яснено в абз.4 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.08.2004, № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" питання про дострокове припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом пред'явлення позову про розірвання договору. В разі закінчення зазначеного в договорі строку оренди переважне право орендарів на поновлення договору оренди, передбачене статтею 33 Закону від 6 жовтня 1998 р. N 161-XIV "Про оренду землі", поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що позивач належним чином виконував умови договору оренди, тобто у нього є переважне право на переукладання договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться у загальному масиві орендованих земельних ділянок, ОСОБА_2 протягом одного місяця після закінчення строку дії договору не звертався до позивача з листом-повідомленням про заперечення у поновленні договору оренди земельної ділянки, а позивач відповідно до вимог Закону та договору своєчасно повідомив орендаря про свій намір на переукладання договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання договору оренди земельної ділянки укладеного 10 лютого 2007 року між ПП "Таврія" та ОСОБА_2 поновленим; зобов'язання ОСОБА_2 вчинити дії щодо укладення з ПП "Таврія" додаткової угоди.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, фермерського господарства "Скорук Максим Анатолійович" - відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: /підписи/