увійти
УКР
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Кіровоградської області
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
| "19" лютого 2009 р. | Справа № 18/18
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді ТимошевськоїВ.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу №18/18 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс", м. Полтава до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Бобринець Бобринецького району Кіровоградської області про стягнення 10816,76 грн.
ПРЕДСТАВНИКИ: від позивача - Левенець Ю.Р., довіреність № б/н від 10.11.08; від відповідача - участі не брали.
Товариством з обмеженою відповідальністю “Продсервіс” (надалі-ТОВ “Продсервіс”) подано позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 10884,48 грн., з яких: 9 816,48 грн. сума основного боргу та 1 068 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару за договором поставки від 16.10.2008 р. Ухвалою господарського суду від 28.01.2009 р. поданий позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 18/18. В судовому засіданні 19.02.2009 р. представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача 10 816,76 грн.,з яких: 9 816,48 грн. сума основного боргу та 1 000,28 грн. пені. Зменшення розміру позовних вимог здійснено у зв'язку з перерахунком позивачем пені з огляду на встановлений договором строк оплати товару. Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог. Відповідач відзив на позов та інших витребуваних документів до суду не подав, уповноваженого представника для участі в судовому засіданні по даній справі не забезпечив, хоча належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення засідання по справі (а.с. 21). Частина 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву та витребувані господарським судом документи на подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Враховуючи наведені норми та з огляду на належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання і фактичну можливість подати ним до суду витребувані документи, господарський суд вважає можливим розглянути справу №18/18 за відсутністю представника відповідача та за наявними у справі документами. В судовому засіданні 19.02.2009 р. за згодою присутнього представника позивача оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне. 16 жовтня 2008 року між ТОВ “Продсервіс” (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки (а.с. 28). За умовами укладеного договору Постачальник зобов'язувався постачати, а Покупець приймати та сплачувати продукцію в асортименті та на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору). Поставка продукції в асортименті і кількості здійснюється згідно заявки (письмової чи усної) при її наявності на складі Постачальника (пункт 1.2. договору). У відповідності до пунктів 3.1., 3.6. договору Покупець оплачує поставлену продукцію по цінам Постачальника, які діють на момент відвантаження протягом семи банківських днів з моменту поставки. Загальна ціна договору становить 200 000 грн. Згідно пункту 8.1. договорів вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір поставки від 16.10.2008 р. укладено між сторонами в письмовій формі, підписано та скріплено печатками. Згідно статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. В силу статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу, до яких, зокрема, відносяться громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Реєстрація ОСОБА_1 як суб"єкта підприємницької діяльністю підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, долученим до матеріалів справи (а.с.23-24). Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. В силу статей 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору поставки від 16.10.2008 р. поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 17 221,64 грн., що підтверджується видатковими накладними від 16.10.2008 р. за номерами (а.с. 12-13): КР040024 на суму 5 605,73 грн. КР040026 на суму 2 836,14 грн. КР040025 на суму 6 324,23 грн. КР040027 на суму 2 455,54 грн. Натомість, відповідачем визначені договором поставки зобов'язання виконано неналежним чином та за отриманий товар сплачено лише 1 350 грн., про що повідомляється позивачем та підтверджується банківською випискою по рахунку (а.с. 30). Крім того, 09.01.2009 р. відповідачем повернуто позивачу товар на загальну суму 6055,16грн. (а.с. 29). Залишок заборгованості відповідача за отриманий товар становить 9 816,48 грн. Наявність заборгованості в сумі 9 816,48 грн. не заперечується відповідачем в акті звірки, підписаним обома сторонами та долученим до матеріалів справи (а.с. 14). За приписами статей 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином. Враховуючи викладене вище, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем заборгованості в сумі 9 816,48 грн. та неподання їх на вимогу суду, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Позивач також заявляє до стягнення пеню в розмірі 1 000,28 грн. за період прострочення з 23.10.2008 р. по 30.01.2009 р. Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Стаття 217 Господарського кодексу України встановлює у сфері господарювання такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. На підставі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У відповідності до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею), згідно статті 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Сторонами в пункті 6.1. договору поставки від 16.10.2008 р. передбачено сплату Покупцем пені у разі невиконання ним своїх грошових зобов'язань в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення платежу. Наведене вище та матеріали справи підтверджують правомірність нарахування позивачем пені за період прострочення платежу з 23.10.2008 р. по 30.01.2009 р. в сумі 1 000,28 грн. У відповідності до норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. Крім того, позивачем при зверненні до суду з позовом, ціна якого становила 10884,48 грн., сплачено державне мито в сумі 401 грн., що перевищує встановлений законодавством розмір державного мита на рівні 1% ціни позову. За даних обставин, надмірно сплачене позивачем державне мито в розмірі 292,16 грн. підлягає поверненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року. Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (27200, Кіровоградська область, Бобринецький район, м. Бобринець, АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_1 в КФ КБ "Приватбанк", МФО 323583, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс" (36034, м. Полтава, вул. Половка, 72, ідентифікаційний код 31562181, р/р 26008070616101 у ВАТ "Сведбанк", МФО 300164) - 10816,76 грн., з яких: 9816,48 грн. сума основного боргу та 1000,28 грн. пені, а також державне мито в розмірі 108,17 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Продсервіс" (36034, м. Полтава, вул. Половка, 72, ідентифікаційний код 31562181, р/р 26008070616101 у ВАТ "Сведбанк", МФО 300164) з державного бюджету (р/р 31115095700002 в ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО 823016, код 24145329, отримувач УДК у м. Кіровограді) надмірно сплачене державне мито в сумі 292,16 грн., сплачене за платіжним дорученням № 413 від 02.12.2008 року. Платіжне доручення № 413 від 02.12.2008 року залишається в матеріалах справи № 18/18. Довідку видати.
Згідно ч. 3 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. До набрання рішенням законної сили воно може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
|
