Рішення № 45249331, 11.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/3628/15 Головуючий 1 - інстанції - Якуша Н.В.

Справа № 640/22294/14-ц Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія - стягнення

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючий суддя - ЗАЗУЛИНСЬКА Т.П.,

судді колегії - КОЛТУНОВА А.І.,

- МІНЕНКОВА Н.О.,

секретарь - Пруднікова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2015 року по справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_4 про стягнення доходів,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року Харківська міська рада звернулась до Київського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просила стягнути на її користь зі ОСОБА_4 239285,28 грн. - розмір одержаного без достатньої правової підстави доходу за останній рік за рахунок позивача внаслідок несплати орендної плати за землю за час використання земельної ділянки, площею 0,1027 га. без правовстановлюючих документів на землю.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2015 року позовні вимоги ХМР задоволені частково.

Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ХМР 213045,28 грн. - розмір одержаного без без достатньої правової підстави доходу за останній рік за рахунок позивача внаслідок несплати орендної плати за землю за час використання земельної ділянки, площею 0,1027 га. без правовстановлюючих документів на землю і 2130,45 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі з доповненнями ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обгрунтування скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими , невідповідність рішення роз"яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року " Про судове рішення у цивільній справі", неправильне застосування норм матеріального права, яке полягає у помилковому застосування до спірних правовідносин ст.ст.1212 та 1214 ЦК України.

Вказує, що набула нежитлову будівлю літ. "А-2" і літ."Б-2" по АДРЕСА_1і на законних підставах, що відповідно до ст.11 ЦК України створило правову підставу для виникнення у майбутньому між нею та територіальною громадою в особі ХМР відповідних правовідносин та певних цивільних прав і обов"язків щодо спірної земельної ділянки.

Позивач не заперечує її звернення до ХМР з письмовою заявою про продаж їй земельної ділянки для обслуговування належної нежитлової будівлі.

Саме на підставі її заяви та доданих документів на 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання було прийнято рішення 26.02.2014 року за №1478/14 " Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичними та фізичними особами України", відповідно до якого їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади міста Харкова житлової та громадської забудови, орієнтовною площею 0,1000 га. по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлових будівель літ. літ."А-1", "Б-1".

Вважає, що системний аналіз положень ст. ст. 120,125 ЗК України ст.ст.11,182 ч.1 ст.1212, ст.1214 ЦК України у сукупності з фактами, встановленими судом першої інстанції дає можжливість дійти висновку про те, що придбання нею на підставі цивільно-правових угод, а саме нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 є достатньою та належною правовою підставою для виникнення у майбутньому між нею та територіальною громадою в особі Харківської міської ради відповідних праваовідносин та певних цивільних прав та обов"язків щодо земельної ділянки за цією адресою.

Відповідно, - до цих правовідносин, що виникли між нею та позивачем з моменту придбання нежитлової будівлі не можуть бути застосовані положення ст.ст.1212 та 1214 ЦК України, якими врегульовано зобов"язання сторін у зв"язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Вказує також, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обгрунтованості та доведеності позовних вимог в частині джерел походження та розміру доходу відповідача, про стягнення якого заявлено позов.

Безпідставним вважає посилання суду на ст. 288 Податкового кодексу України в обгрунтування висновку про задоволення позову, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження виконання ним, як органом виконавчої влади, вимог визначених вказаною нормою матеріального права, не надано розрахунку орендної плати, яку на його думку вона має сплатити, та документів, що підтверджують виникнення у позивача документально підтверджених витрат на суму, яку він вимагає з відповідача, адже дані суми мали знайти своє відображення у регістрах обліку позивача у вигляді дебіторської заборгованості.

Крім того, взагалі не виникло підстав для нарахування орендної плати, оскільки договір оренди земельної ділянки не укладався.

Заслухавши доповідь судді; пояснення представників сторін, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України: в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.З ст.10, ч.І ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 2 постанови № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», - рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються; як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Земельна ділянка за вказаною адресою має кадастровий НОМЕР_1, форма власності - комунальна. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яку використовує відповідач для обслуговування належної нежитлової будівлі становить 2991066,00 грн. Ані права власності ані права користування спірною земельною ділянкою відповідач не набула, договір її оренди між сторонами також не укладено. Таким чином відповідач правомірно володіє лише нежитловою будівлею, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, з моменту виникнення права власності на будівлю у неї виник обов"язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, що знаходиться під будівлею, проте використовує ділянку без достатніх правових підстав.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що внаслідок використання земельної ділянки, набутої без достатньої правової підстави, відбулося безпідставне збагачення ОСОБА_4 за рахунок позивача на суму розміру орендної плати, яку вона повинна була сплатити за рік володіння нежитловим приміщенням, тому повинна відшкодувати позивачу зазначений дохід, з урахуванням сплаченого нею за цей період земельного податку.

Судова колегія не може погодитись з вказаними висновками суду, оскільки вони не грунтуються на законі, не відповідають обставинам справи, які судом встановлені неповно і цього висновку суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права. По справі встановлено і не заперечується сторонами, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2006 року ОСОБА_4 належали нежитлові приміщення, загальною площею, 171,7 кв.м. по АДРЕСА_1, а після укладення договрів купівлі-продажу від 20.09.2013 року та 09.10.2013 року їй в цілому належать нежитлові приміщення літ."А-2" і "Б-2" за вказаною адресою.

Відповідно до ст.1214 ЦК України, на підставі якої, у тому числі, заявлено позов і яка за висновком суду підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 02.10.2013 року у справі № 6- 88цс13, на яку в своєму рішенні посилається суд першої інстанції, - «майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі

Як вже зазначено, ОСОБА_4, набула нежитлову будівлю літ. «А-2», літ. «Б-2» по АДРЕСА_1, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Відповідно до ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об"єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на земельній ділянці, яка перебуває у власності іншої особи, - переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У серпні 2013 року ОСОБА_4 зверталась до Харківської міської ради з заявою про надання їй в орендне користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, з посиланням на те, що їй належить частина приміщень у нежитлових будівлях за вказаною адресою, у лютому 2014 року звернулась до міської ради з заявою про продаж їй земельної ділянки за вказаною адресою, посилаючись на те, що набула право вланості на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 в цілому.

Рішенням 31 сесії Харківської міської Ради 6 скликання «Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичними та фізичними особами України від 26.02.2014 року за № 1478/14 (п. 12 Додатка), ОСОБА_4 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади міста Харкова із земель житлової та громадської забудови площею, орієнтовно 0,1000 га за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлових будівель літ «А-2», «Б-2».

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до міського голови з питання прискорення вирішення організаційних питань щодо викупу земельної ділянки.

Поряд з вказаними зверненнями, у серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова з заявою про постановку на обліку як платника земельного податку та нарахування земельного податку пропорційно до частини належних на праві власності приміщень у нежитловій будівлі, у червні 2014 року уточнила свою заяву щодо належності їй будівель по АДРЕСА_1.

Згідно листа Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківської області від 09.02.2015 року станом на 09.02.2015 року у ОСОБА_4 по земельному податку за земельну ділянку, загальною площею 1027 кв.м., яка знаходиьтся за адресою: АДРЕСА_1 відсутня. (а.с.36)

Сплата ОСОБА_4земельного податку у визначеному компетентним органом розмірі, підтверджується відповідною квитанцією. (а.с.37)

Згідно зі ст.ст. 96, 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У відповідності до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу(далі ПК) України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 14 ПК України (Визначення понять), визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Також, вказаною статтею термін «доход»визначено наступним чином:

14.1.54. дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

с) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних с/сіадах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю;

Ст. 164 ПК України (База оподаткування), визначено виключний перелік загального оподаткованого доходу (будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом).

Цей перелік не містить такого пункту, як «одержаний без достатньої правової підстави доход за останній рік внаслідок не сплати орендної плати за землю за час використання земельної ділянки».

Відповідно до п. 288.1. ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до п.п. 288.2 , 288.3, 288.4, 288.5 ст.288 ПК України - платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду;

розмір та умови внесення орендної плати встановлююті договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу

відповідно до п.288.5.1. цієї статті не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової

оцінки;

відповідно до п.288.5.2. ПКУ - не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової

оцінки.

Оскільки відповідно до п. 288.1. ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за землю є договір оренди такої земельної ділянки, який між сторонами не укладався, майно за актом приймання - передачі відповідач не отримувала, розрахунок позивача про отримані відповідачем доходи є таким, що грунтується на припущеннях і його не можна вважати доведеним.

Договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладався, проте відповідач не ухилялась від його укладання, а навпаки саме вона ініціювала це питання перед позивачем.

Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об"єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення ( ч.1 ст.181 ЦК України).

Як вже зазначено, на спірній земельній ділянці знаходяться належні відповідачці нежитлові приміщення ( нерухоме майно), переміщення якого є неможливим без його знецінення(знищення) та зміни цільового призначення.

Статтею 156 ЗК України визначені підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, до яких відповідно до п.п.а-д вказаної статті відносяться: вилучення (викуп) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов"язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасове зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок: погіршення якості грунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель, чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Вказаний перелік є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає, у тому числі шляхом прийняття органами місцевого самврядування рішень з цього приводу.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як вже зазначено, позивач не звертався до відповідача з пропозицією про укладення договору оренди спірної земельної діялнки, а навпаки відповідач з власної ініціативи зверталась до нього з цього питання.

Судова колегія доходить висновку, що оскільки відповідачем здійснені усі можливі дії з дотримання вимог закону щодо платного користування землею, її не можна вважати особою, якаодержала без достатньої правової підстави дохід за рахунок позивача, внаслідок несплати орендної плати за землю за час використання земельної ділянки, площею 0,1027 га. без правовстановлюючих документів на землю, тому підстави для задоволення позову Харківської міської ради відсутні.

На підставі вищевикладеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.п.1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303,304, п.2 ч.1ст.307, ст.ст.309,313,314,316,317,319,324 ЦПК України судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну саргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2015 року скасувати. У задоволенні позову Харківської міської ради до ОСОБА_4 про стягнення доходів відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя - підпис

Судді колегії - підписи

Копія вірна. Суддя -