Ухвала суду № 45241890, 11.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2015 р. м. Київ К/800/52833/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про стягнення компенсації втрати частини доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 4 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції із позовом в якому просив визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації щодо не нарахування та невиплати йому компенсації за втрату частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів виплати доплати та допомоги до заробітної плати, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 22.06.1999 року по 31.12.2005 року, з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.06.2008 року по 30.06.2008 року за судовим рішенням; зобовязати відповідача нарахувати та виплатити йому вказану компенсацію у розмірі 38177,96 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 4 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» компенсація передбачена у разі, якщо належні громадянину суми були нараховані та своєчасно не сплачені. В даному випадку нарахування коштів до прийняття рішення суду не відбувалося, а позивачем не подано доказів про дату нарахування коштів; не подано доказів про те чи зазначені кошти нараховувалися позивачу, чи були одразу стягнуті на підставі рішення суду без попереднього здійснення нарахувань; який проміжок часу пройшов від нарахування коштів до проведення їх виплати, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог.

У доводах касаційної скарги ОСОБА_4 зазначає, що відповідач, виконуючи рішення суду, протиправно не провів виплату доплати та допомоги, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за проживання і роботу в радіоактивно забрудненій зоні, з врахуванням компенсації за втрату частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів її виплати за весь період невиплати.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.10.2008 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та стягнуто з відповідача 1278,80 грн. заборгованості по допомозі, передбаченій ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та 32339 грн. заборгованості по доплаті, передбаченій ст. 39 цього ж закону.

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у вищезазначені періоди, позивач звернувся до суду.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Частиною 2 статті 159 КАС України встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог процесуального права від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.

Так, суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях зазначили, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Суд касаційної інстанції зазначає, що ухвалою Вищого адміністративного суду від 30.01.2013 року у даній справі, звернуто увагу судів попередніх інстанцій на те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України). Це, зокрема, означає, що набрання чинності новим законом за загальним правилом не скасовує обовязки, які виникли на основі закону, що втратив чинність, і на момент набрання чинності новим законом залишилися невиконаними. Судовий захист від такого невиконання гарантується ч. 1 ст. 55 Конституції України. Скорочення строків звернення до адміністративного суду з приводу обовязків, що на момент такого скорочення залишилися невиконаними, фактично помякшує (скасовує) відповідальність субєкта владних повноважень. Однак таке помякшення (скасування) допускається лише щодо відповідальності фізичних осіб (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99). Тому з метою дотримання вимог ст. 58 Конституції України та принципу верховенства права (юридичної визначеності) щодо вимог фізичної (юридичної) особи до субєкта владних повноважень, які виникли до скорочення строків звернення до адміністративного суду, судам належить застосовувати строки, що діяли до такого скорочення. Вказані обставини стали підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як вбачається із позовної заяви позивач оскаржує дії відповідача починаючи з 1999 року. В свою чергу, за захистом своїх прав позивач звернувся лише 05.10.2010 року.

Позивач просив про поновлення строків звернення до суду, однак суди попередніх інстанцій не надали цим обставинам жодної оцінки та не дослідили питання поважності пропуску цього строку.

Однак, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки обставинам щодо пропуску чи дотримання позивачем строку звернення до суду, не вказали яку редакцію ст.ст. 99, 100 КАС України необхідно застосовувати до спірних правовідносин, тобто не дослідили обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, на виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 30.01.2013 року.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 цього ж Закону громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Питання, повязані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати, пенсії, соціальних виплат (у тому числі соціальних виплат передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»), стипендії; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно із п.п. 5, 7 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць та проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати.

Визначальними обставинами для розрахунку компенсації є дати нарахування та виплати вказаних доходів.

Судами попередніх інстанцій не встановлено чи набрала постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 10.10.2008 року законної сили та чи оскаржувалась вона у встановленому законом порядку, які рішення були ухваленні за наслідком такого оскарження. Не встановлено дату виконання вказаного судового рішення.

Вирішуючи спір, суди покликались на те, що позивачем не подано доказів про дату нарахування коштів; не подано доказів про те чи зазначені кошти нараховувалися позивачу, чи були одразу стягнуті на підставі рішення суду без попереднього здійснення нарахувань; який проміжок часу пройшов від нарахування коштів до проведення їх виплати.

В свою чергу, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що в розумінні ч. 1 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а не на позивача.

Відповідно до вимог ст. 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта). Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частина пята).

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом, не встановили обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 4 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року у справі № 286/568/13-а-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

В.В. Кошіль