Ухвала суду № 45241883, 27.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. КиївК/9991/79501/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів:Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20.08.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2012

у справі № 2а/1770/2885/2012 Рівненського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «УкрТехноФос-Плюс»

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 20.08.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2012, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 № 0000083500 в частині нарахування грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 226758,00 грн. (в тому числі, 212019,00 грн. - основний платіж, 14739,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 № 0000093500 в частині зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість на 183763,00 грн.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу грошового зобов`язання із податку на прибуток, зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 20.01.2012 № 32/9/23-141/32617917, про порушення товариством норм підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) та підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон № 168/97-ВР), пунктів 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.1, 198.6 ст.198, пункту 200.1 ст. 200, пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК).

За результатами перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012 № 0000083500 про донарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 371450,00 грн. (у т.ч. 348662,00 грн. основний платіж та 22788,00 грн. штрафні (фінансові) санкції) та № 0000093500 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість на 211747,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5441,00 грн.

Рішенням ДПС у Рівненській області від 13.04.2012 № 5579/10-210/34 податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 № 0000093500 скасовано в частині застосування штрафної (фінансової) санкції у розмір 5441,00 грн., в решті залишено без змін.

Підпунктом 1.7 ст.1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 вказаного Закону у редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у платника податку у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно із підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 ст. 138 ПК витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Право позивача на віднесення до складу витрат вартості придбаних товарів/послуг, а до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у вартості придбаних товарів/послуг за результатами господарських операцій з ТОВ «Контрактпромбуд» (придбання мяких контейнерів), ТОВ «Українська агропромислова група», ТОВ «Торговий дім «ІС-Холдинг» (придбання гірчиці та карбаміду), ПП «Інвестюгаагротранс», ПП «Укрхімресурси» (придбання транспортно-експедиційних послуг), ПП ТК Юнітекс-Трейд» (придбання сівалки кукурудзяної), підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями. Така оцінка вище зазначених доказів у справі судами першої та апеляційної інстанцій відповідає вимогам ст. 86 КАС України щодо оцінки доказів у адміністративній справі. Відповідно до цієї оцінки суди встановили факти поставки позивачу від вказаних постачальників товарів/послуг. Суд правильно застосував частину 2 ст. 71 КАС України, зробивши висновок, що обовязок довести, що надані позивачем документи бухгалтерського та податкового обліку містять не достовірну інформацію щодо господарських операцій, у звязку із здійсненням яких вони були виписані, лежить на ДПІ, тоді як з боку відповідача достатніх доказів, які б спростовували податкову звітність позивача, в судовому процесі надані не були.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність вищенаведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді:О.А. Веденяпін М.П. Зайцев