Ухвала суду № 45241682, 04.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2015 рокум. КиївК/800/3792/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Криворізькому районі Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФИМ» про стягнення заборгованості, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФИМ» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року Управління Пенсійного фонду України в Криворізькому районі Дніпропетровської області (далі УПФ, позивач) звернулося до суду першої інстанції з позовом в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФИМ» (далі ТОВ «ФИМ», відповідач) на його користь заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за серпень-вересень 2013 року у розмірі 3525,34 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що ТОВ «ФИМ» зобов'язане відшкодовувати фактичні витрати органу Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах працівникам, що здобули стаж, який дає право на даний вид пенсії на цьому підприємстві.

У поданій касаційній скарзі відповідач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У доводах касаційної скарги, скаржник зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільної сплати єдиного внеску» № 184-VІІ від 04.04.2013 року (далі Закон № 184-VІІ) внесено зміни в частині уточнення пенсійного віку при відшкодуванні пільгових пенсій, а саме: датою виникнення підстави для перерахунку пільгових пенсій у звязку із зміною пенсійного віку є дата набрання чинності Законом України № 184-VІІ 28.04.2013. Позивачем неправомірно застосовано положення абз. 4 п. 1 ст. 2 Закону України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування», які на момент призначення пенсій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ще не були змінені та не набрали чинності (щодо пенсійного віку у 60 років), а відтак позивачем безпідставно визначено строк відшкодування фактичних витрат на доставку та виплату пенсій до 2023 року, оскільки на момент призначення пільгової пенсії останнім, відповідно до абз. 4 п. 1 ст. 2 Закону України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» та ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», для жінок було встановлено пенсійний вік 55 років. Також, позивачем грубо порушено вимоги чинного законодавства в частині строків направлення розрахунків фактичних витрат на доставку та виплату пільгових пенсій.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року, призначено пільгові пенсії особам, які працювали у відповідача, а саме: ОСОБА_4 - на підставі протоколу про призначення пенсії № 809248 від 16.05.2013 року, ОСОБА_5 - на підставі протоколу про призначення пенсії № 809225 від 24.05.2013 року.

Позивач направив листом від 17.06.2013 року за № 2955/02/31 розрахунок фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, вказаних осіб з червня 2013 року, який був отриманий відповідачем, про що свідчить лист ТОВ «ФИМ» №118-1 від 19.06.2013 року, де зазначено про відмову добровільно сплатити утворену заборгованість.

Згідно зазначеного розрахунку відповідач мав сплатити суму фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій з дати призначення у розмірі 4809,23 грн. Відповідачем у добровільному порядку сплачено 1283,89 грн. зазначеної заборгованості. Таким чином, заборгованість підприємства за період з серпня по вересень 2013 року становить 3525,34 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

За змістом п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII). У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності Законом № 1058-IV.

На момент набрання чинності Законом № 1058-IV питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР (далі Закон № 400/97-ВР), відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого, відповідач є платником збору на обовязкове державне пенсійне забезпечення.

За змістом абз. 4 п. 1 ст. 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених п.п. 1-2 ст. 1 цього Закону, обєктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»«з» статті 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 цього Закону.

Абз. 3 п. 1 ст. 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обовязкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від обєкта оподаткування, визначеного абз. 4 п. 1 ст. 2 цього Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постановах від 31.01.2011 року № 21-69а10, від 13.02.2012 року № 21-11а12, від 19.03.2013 року № 21-59а13.

Враховуючи вищезазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що відповідач зобовязаний відшкодувати УПФ витрати на виплату і доставку пенсій, призначених колишнім працівникам відповідача за списком № 2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII. В свою чергу, відповідачем не надано доказів погашення зазначеної заборгованості у добровільному порядку чи її оскарження у встановленому законом порядку, а тому така вважається узгодженою та підлягає стягненню.

Щодо доводів відповідача про неврахування судами попередніх інстанцій норм Закону № 184-VІІ, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Законом № 184-VІІ внесено зміни, в тому числі, до Закону України № 400/97-ВР.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону № 400/97-ВР в редакції, що діяла з урахуванням змін, внесених Законом № 184-VІІ, для платників збору, визначених п.п. 1-2 ст. 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п.п. «б»-«з» ст. 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-IV.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30.09.1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1956 року по 31.03.1957 року; 56 років - які народилися з 01.04.1957 року по 30.09.1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1957 року по 31.03.1958 року; 57 років - які народилися з 01.04.1958 року по 30.09.1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1958 року по 31.03.1959 року; 58 років - які народилися з 01.04.1959 року по 30.09.1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1959 року по 31.03.1960 року; 59 років - які народилися з 01.04.1960 року по 30.09.1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1960 року по 31.03.1961 року; 60 років - які народилися з 01.04.1961 року по 31.12.1961 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що колишні працівники відповідача ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., під час призначення їм пенсії відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не досягли віку встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV для призначення пенсії за віком, а тому доводи відповідача стосовно невірного застосування судами попередніх інстнацій абз. 4 п. 1 ст. 2 Закону № 400/97-ВР є помилоковими.

Щодо посилань відповідача на судові рішення в іншій адміністративній справі, то такі не стосуються спірних правовідносин, оскільки підстави і предмети позовних вимог є різними.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що предметом розгляду в даній справі є правомірність нарахуваня УПФ сум витрат на доставку та виплату пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню, з червня 2013 року, а не правомірність призначення чи перерахунку пенсії особам, що працювали на підприємстві відповідача. Крім того, позивачем не пропущено строки надіслання розрахунку, оскільки пенсії призначенні в травні 2013 року, а розрахунок отримано відповідачем 19.06.2013 року.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФИМ» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року у справі № 804/13673/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

С.Є. Амєлін

М.Г. Кобилянський