Ухвала суду № 45241372, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"09" червня 2015 р. № К/800/63723/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 28.05.2012та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014у справі №0870/891/12 за позовомПублічного акціонерного товариства «Рассвет»доДержавної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Рассвет» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя від 05.10.2011 №00001052305, №0001062305, від 20.12.2011 №0001312305, №0001322305.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.05.2012 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014, позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.12.2011 №0001312305, №0001322305, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів попередніх інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 19.09.2011 №1705/2305/13626540, за висновками якого встановлені порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.3.1 п.8.3, пп. 8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 144.1 ст.144, 146.11 ст. 146 Податкового кодексу України від 02.12.2010, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 76111 грн.; а також п. 1.7 ст.1, пп. 7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 164720 грн.

Судами також встановлено, що підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з контрагентами: ТОВ «Олвен Груп», ТОВ «Строй-Вінд»,ТОВ «Буд Ворк» та ТОВ «Іртас», оскільки правочини між позивачем та його контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.10.2011 №0001052305 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 164720,00 грн. за основним зобов'язанням та 82360,00 грн. за штрафними санкціями, та №0001062305 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 76111,00 грн. за основним зобов'язанням та 38055,50 грн. за штрафними санкціями.

Внаслідок оскарження названих податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.12.2011 №0001312305 та №0001322305, якими визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 164720,00 грн. за основним зобов'язанням та 41180,00 грн. за штрафними санкціями, а також визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 76111,00 грн. за основним зобов'язанням та 18199,25 грн. за штрафними санкціями.

Постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з чим погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що показники податкової звітності позивача підтверджено належними та допустимими доказами, якими є первинна документація, а відповідач не довів законність висновків викладених в акті перевірки на підставі якого були прийняті податкові повідомлення-рішення. Відмова у задоволенні решти позову мотивована тим, що податкові повідомлення-рішення від 05.10.2011 №00001052305, №0001062305 є відкликаними.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Олвен Груп» по придбанню оргтехніки, з ТОВ «Строй-Вінд» з виконання ремонтних послуг згідно договору підряду б/н від 29.09.2009, з ТОВ «Буд Ворк» з поставки кондиціонерів та ТОВ «Іртас» з поставки комплектів обладнання фірми Тadlen (насос 140 л) підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження даних про рух активу на шляху від початкового постачальника до платника, зробили аналіз даних про рух активу на шляху від позивача до кінцевого вигодонабувача при подальшій реалізації товарів/послуг та дійшли до висновку про реальність їх отримання від спірних контрагентів позивачем, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобовязання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобовязання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій субєкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення процесуальних норм права, оскільки докази, які надані податковим органом, були долучені до матеріалів справи та досліджені в судовому засіданні (про що свідчить журнал судового засідання), але їм не надано будь-якої оцінки в сукупності з іншими. Так, відповідач 20.11.2014 р. на стадії апеляційного перегляду справи надав суду постанову Сихівського районного суду м.Львова від 29.12.2011 р. по кримінальній справі № 1-104/11, яким звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих підстав на підставі Закону України «Про амністію у 2011 р.» певних осіб. Відповідач доводив суду, що посадові особи контрагентів винуваті у фіктивному підприємництві. Приймаючи рішення про долучення вказаного доказу до справи під час апеляційного перегляду, та дослідивши його, суд зобовязаний був надати відповідну оцінку. Окрім того, необхідно пересвідчитись в достовірності вказаного документу.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 скасувати.

Справу № 0870/0891/12 направити до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В.П.Юрченко

Г.К.Голубєва

М.В.Сірош