Ухвала суду № 45241370, 10.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року м. Київ К/800/39549/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Млинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - Інспекція)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05.05.2014

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014

у справі № 817/970/14

за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Червона гора" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача - Довгалюк І.Л.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 05.05.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.03.2014 № 0000572200 та № 0000582200. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що дотримання платником порядку оформлення права користування орендованою земельною ділянкою не впливає на право платника на застосування спеціального режиму оподаткування, передбаченого главою 2 розділу XIV Податкового кодексу України (далі - ПК).

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та відмовити у позові Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що сільгосппродукція, вирощена на земельних ділянках без належного оформлення права землекористування, свідчить про невідповідність позивача критеріям, визначеним у статтях 209, 301 ПК, та обумовлює правомірність донарахування оспорюваних сум податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток згідно з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за той самий період. За наслідками цієї перевірки позивачем було складено акт від 03.03.2014 № 29/22/30827508 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 17.03.2014 № 0000572200, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 95757,50 грн. (у тому числі 75950 грн. за основним платежем та 19837,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 17.03.2014 № 0000582200 про визначення Підприємству грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 314 227,50 грн. (у тому числі 251 246 грн. за основним платежем та 62981,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цих донарахувань став висновок податкового органу про відсутність у позивача права з 2012 року перебувати на спеціальному режимі оподаткування, передбаченого для сільськогосподарських товаровиробників,у зв'язку з використанням Підприємством для вирощування сільськогосподарської продукції земельних ділянок, щодо яких не оформлено право користування в установленому порядку (відсутня державна реєстрація договорів оренди таких земельних ділянок).

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно визнали зазначену правову позицію податкового органу такою, що не відповідає нормам податкового законодавства, які регулюють розглядувані правовідносини.

Так, відповідно до пункту 301.1 статті 301 ПК платниками (фіксованого сільськогосподарського) податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

В силу пункту 307.1 статті 307 платники податку не є платниками, зокрема, податку на прибуток підприємств.

Порядок оподаткування діяльності у сфері сільського господарства податком на додану вартість врегульовано статтею 209 ПК.

Згідно з пунктом 209.1 цієї статті ПК резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

За правилами пункту 209.2 статті 209 ПК згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 209.6 статті 209 ПК сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму оподаткування у сфері сільського господарства є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

При цьому аналізовані приписи податкового законодавства не дають підстави для висновку про те, що право платника на застосування розглядуваного спеціального режиму оподаткування залежить від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Податкове законодавство не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. А відтак будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, безвідносно до підстав виникнення такого права, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей застосування спеціального режиму оподаткування.

Також слід зазначити, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість та фіксованим сільськогосподарським податком результатів сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання такими особами норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

А відтак суди, встановивши факт використання Підприємством спірних земельних ділянок лише для вирощування сільськогосподарської продукції, дійшли цілком об'єктивного висновку про правомірність застосування позивачем спеціального режиму оподаткування у перевіреному періоді незалежно від порядку оформлення договору, на підставі якого Підприємством використовується відповідна земельна ділянка.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови і ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Млинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05.05.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 у справі № 817/970/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько