Ухвала суду № 45241365, 10.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року м. Київ К/800/64880/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтар" (далі - Товариство)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013

у справі № 810/1479/13-а

за позовом Товариства

до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Богатова Ю.М.,

відповідача - Ступак Р.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року Товариство звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.03.2013 № 0000192200 і № 0000182200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013, у позові відмовлено.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що висновок судів про безтоварність спірних операцій з поставки послуг позивачеві не ґрунтується на належних доказах, тоді як подані позивачем первинні документи відображають реальні факти фінансово-господарської діяльності позивача та спірного контрагента у процесі поставки маркетингових послуг позивачеві.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з ПДВ та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємства, при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Селанія» (далі - ТОВ «Селанія») за період з 01.08.2012 по 31.10.2012.

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 11.03.2013 № 111-22/33011171 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 № 0000192200, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 350 000 грн. (у тому числі 900 000 грн. за основним платежем та 450 000 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 № 0000182200, відповідно до якого позивача зобов'язано сплатити податок на прибуток у сумі 1 417 500 грн. (у тому числі 945 000 грн. за основним платежем та 472 500 грн. за штрафними санкціями).

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суди, оцінивши у відповідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України подані як Товариством, так і Інспекцією докази щодо реальності господарських правовідносин платника з ТОВ «Селанія», діяльності цього контрагента та його можливості виконати зобов'язання перед позивачем, а також дані, що містяться у представлених платником первинних документах у сукупності та взаємозв'язку дійшли висновку про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди по операціям з цим контрагентом.

При цьому суди виходили із доведеності податковим органом тієї обставини, що господарські операції між Товариством та ТОВ «Селанія» не здійснювались, документи, складенням яких опосередковувалися ці операції, містять недостовірні відомості та подані платником з метою одержання податкової вигоди; дії платника спрямовані на штучне створення факту документального підтвердження виконання зобов'язань між господарюючими суб'єктами та формальне дотримання норм податкового права; ТОВ «Селанія» залучено до правовідносин з позивачем виключно з ціллю формування останнім податкового кредиту з ПДВ та збільшення валових витрат.

Суд касаційної інстанції підтримує наведені висновки судів як обґрунтовані та такі, що відповідають обставинам справи.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК України, собівартість придбаних маркетингових послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

На підставі аналізованих законодавчих положень суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно сформували правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та її учасників.

До того ж, за правилами пункту 138.4 цієї ж статті ПК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Перевіряючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за операціями з ТОВ «Селанія» наведеним критеріям, суди цілком об'єктивно зазначили, що подані платником акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) та податкові накладні не містять необхідної для цілей оподатковування інформації про зміст, обсяг поставлених послуг, та не підтверджують фактичного виконання розглядуваних операцій. Так, в спірних актах здачі-прийняття робіт міститься лише загальне посилання на факт надання позивачеві послуг з маркетингового дослідження ринку оптичного скла з проставленням суми, що підлягає сплаті виконавцю; зі змісту даних актів неможливо визначити, яку конкретно роботу виконав контрагент-постачальник для замовника, у якому обсязі та з якою метою послуги були надані, а відтак, й оцінити, чи були результати цих послуг використані у діяльності Товариства.

Наведене не відповідає і змісту маркетингових послуг, визначеному у підпункті 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно з яким маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Позивачем не представлено й будь-якого матеріалізованого носія наданих послуг (як-от звіту з конкретними рекомендаціями для Товариства).

Наведені обставини у сукупності з наявністю ознак фіктивного підприємництва у діяльності ТОВ «Селанія» (яке відсутнє за місцезнаходженням, не має основних фондів, виробничих активів, трудових ресурсів, необхідних для провадження реальної економічної діяльності, зареєстровано на підставну особу) були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що спростовують реальність операцій з поставки маркетингових послуг позивачеві у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Селанія» та зв'язок цих послуг з господарською діяльністю позивача, та на підставі цього правомірно відмовили у задоволенні даного позову.

Норми матеріального права застосовані судами правильно, вимоги процесуального законодавства дотримані.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити Інспекцію її правонаступником - Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області.

За таких обставин, керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити Іванківську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби її правонаступником - Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтар" залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 у справі № 810/1479/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько