Ухвала суду № 45241361, 10.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року м. Київ К/800/40831/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - Інспекція)

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.07.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі № 2а-6360/11/2170

за позовом публічного акціонерного товариства "Князя Трубецького" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства - Ковальова Д.А., Дубинської О.Г.,

Інспекції - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.08.2011 № 0000013500, № 0000282310, № 0000312310 та № 0000302310.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02.07.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, позов задоволено.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи та нормам податкового законодавства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за той самий період.

За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 22.07.2011 № 334/231/00413720 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 03.08.2011 № 0000013500, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 1 097 549 грн. (у тому числі 878 039 грн. за основним платежем та 219 510 грн. за штрафними санкціями);

від 03.08.2011 № 0000282310 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 182 071,26 грн. (у тому числі 146 457 грн. за основним платежем та 35614,26 грн. за штрафними санкціями);

від 03.08.2011 № 0000312310, згідно з яким платникові визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за липень, серпень, вересень 2010 року в загальному розмірі 10117,83 грн. із застосуванням 2529,46 грн. штрафних санкцій;

від 03.08.2011 № 0000302310, за яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року в розмірі 956 517,10 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій.

Так, під час цієї перевірки Інспекція дійшла висновку про завищення платником задекларованих валових витрат на 795 859,63 грн. внаслідок:

включення до їх складу витрат у сумі 465 804,55 грн. на оплату консультаційних послуг за договором від 01.07.2009, укладеним з фірмою товариством з обмеженою відповідальністю «Le Faiseur De Vi», фактичне надання яких та їх призначення для використання у господарській діяльності платника документально не підтверджується;

придбання товару (винограду білих та червоних сортів) у пов'язаної особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр» - за цінами 3,00 грн. та 2,58 грн., що перевищують рівень звичайної ціни на ринку відповідної продукції;

протиправного відображення у складі валових витрат штрафу в сумі 57625,65 грн., що підлягає сплаті позивачем у зв'язку з неналежним виконанням своїх договірних зобов'язань з оплати придбаного товару.

Також в акті перевірки відображено висновок Інспекції про заниження Товариством суми авансових внесків з податку на прибуток за І півріччя 2010 року на 878 039 грн. на суму дивідендів, призначених для виплати учасникам Товариства з чистого та нерозподіленого прибутку за 2007-2009 роки.

Досліджуючи правильність формування даних податкового обліку з ПДВ у періоді, охопленому перевіркою, Інспекцією було виявлено:

факт реалізації позивачем пов'язаній особі (товариству з обмеженою відповідальністю «Тавр») основних фондів 1 групи за ціною нижчою їх залишкової вартості на 440 291 грн. (з урахуванням 88058,27 грн. ПДВ), у зв'язку з чим, на думку відповідача, Товариство повинно було виключити зі складу податкового кредиту зазначену суму ПДВ у ціні основних засобів, невикористаних в оподатковуваних операціях;

завишення платником податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання винограду білих та червоних сортів у пов'язаної особи за ціною вищою, ніж звичайна.

По епізоду, пов'язаному з відображенням позивачем у складі валових витрат консультаційних послуг, суди встановили, що 01.07.2009 позивачем (замовник) та фірмою товариством з обмеженою відповідальністю «Le Faiseur De Vi» (виконавець) було укладено договір про надання консультативних послуг щодо ведення виноградарського господарства і виробництва вина.

За фактом надання цих послуг сторонами складено та підписано акти прийому-передачі виконаних робіт; до матеріалів справи долучені примірними рекомендацій по виноробству, надані Товариству консультантом по винам Олів'є Дога у рамках виконання розглядуваних операцій.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Подані платником акти прийому-передачі виконаних робіт містять усі необхідні для первинних документів реквізити, у них визначено зміст господарської операцій - надання консультаційних послуг; перелік заходів та питань, з яких надавалися послуги, наведено у вказаному договорі.

За наслідками аналізу зазначених документів з огляду на діючу у податковому законодавстві презумпцію добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності, суди дійшли цілком об'єктивного висновку про відповідність розглядуваних витрат платника виробничій діяльності Товариства та критерію документальної підтвердженості, з якими підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» пов'язують право платника на валові витрати.

В силу вимог підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

За правилами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

З наведених законодавчих положень випливає, що у податкових правовідносинах діє принцип презумпції платника, виходячи з якого встановлено загальне правило про те, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів, робіт та послуг, встановлена учасниками господарської операції. Адже необхідним елементом охоронюваної державою свободи договорів є свобода ціни договору. У той же час у випадку доведення податковим органом факту придбання платником товару у пов'язаної особи за штучно завищеною ціною за операцією, яка не має ділової мети та спрямована на отримання податкової вигоди, податкові наслідки від такої операції визначаються, виходячи із звичайної ціни на ринку відповідного товару.

У справі, що переглядається, звичайну ціну на виноград у 2010 році на рівні 2,03 грн. було визначено Інспекцією на підставі інформації, отриманої від відкритого акціонерного товариства «Кам'янський» у відповідь на запит податкового органу.

Втім відповідачем не обґрунтовано, чому саме відомості, зазначені цим суб'єктом господарювання, є джерелом визначення звичайної ціни. До того ж, Інспекцією не подано доказів укладення у перевіреному періоді іншими суб'єктами господарювання угод з купівлі-продажу винограду за аналогічних умов продажу з урахуванням сорту, кількості, якості продукції, умов її поставки та порядку розрахунків тощо саме за ціною 2,03 грн.

З огляду на те, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України тягар доказування порушення правил застосування звичайних цін в операціях з пов'язаними особами покладається на податковий орган, суди цілком правомірно визнали незаконним донарахування позивачеві грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток по даному епізоду.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується і з висновком судів щодо неправильності здійсненої Інспекцією кваліфікації як штрафних санкцій процентів, сплачених позивачем продавцеві (відкритому акціонерному товариству ім. Покришева) за мировою угодою від 18.05.2009, затвердженою господарським судом Херсонської області у справі № 10/93-09. Так, відповідно до умов цієї угоди Товариству було надано розстрочку у погашенні заборгованості за отриману сировину за договором купівлі-продажу сировини для промислової переробки від 28.08.2008 № 48-ю на умовах сплати продавцеві 22% річних від суми заборгованості за користування коштами продавця.

Наведені договірні умови цілком відповідають поняттю «товарний кредит» у розумінні підпункту 1.11.2 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Згідно ж з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 названого Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

На підставі наведених законодавчих норм позивач цілком правомірно відобразив у складі валових витрат нараховані та сплачені проценти за вказаною мировою угодою за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 у розмірі 57625,65 грн.

За змістом підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Таким чином, як вірно зазначили суди, в силу вимог наведеної норми юридичним фактом, з яким Закон пов'язує виникнення у платника обов'язку з нарахування та сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток на суму дивідендів, є прийняття таким платником рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Оскільки у даному разі відповідне рішення загальними зборами Товариства не приймалося, то підстави для перерахування позивачем до бюджету авансового платежу відсутні.

При цьому суди цілком об'єктивно відхилили доводи Інспекції про те, що підпункт 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» має застосовуватись з урахуванням пункту 11 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України від 27.04.2010 № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (далі - Закон № 2154-VI), яким було встановлено обов'язковість виплати господарським товариством (у тому числі акціонерним) дивідендів його учасникам з чистого прибутку та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків.

Адже статтею 41 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

До компетенції загальних зборів відповідно до пункту «д» частини п`ятої цієї статті (у редакції до внесення змін Законом № 2154-VI) належить затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

Аналогічне за змістом правове регулювання встановлено і нормами пунктів 12 та 15 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції до внесення змін Законом № 2154-VI), відповідно до яких до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема розподіл прибутку і збитків товариства; затвердження розміру річних дивідендів.

Зміни, внесені до наведеної норми Закону пунктом 11 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону № 2154-VI, згідно з якими виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 № 22-рп/2010. А відтак посилання скаржника на зазначену неконституційну норму Закону не можна визнати обґрунтованим.

Відсутність прийнятого вищим органом акціонерного товариства рішення про розподіл прибутку не утворює складу податкового правопорушення та не може підміняти собою рішення про виплату дивідендів, з якими Закон пов'язує певні юридичні наслідки у сфері оподаткування.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток по даному епізоду.

Правильним є і висновок судів про відсутність у платника обов'язку відкоригувати податковий кредит у бік зменшення за наслідками продажу основних фондів за ціною нижчою їх залишкової вартості.

Так, на час реалізації позивачем виноградників товариству з обмеженою відповідальністю «Тавр» у жовтні 2010 року випадки коригування податкового кредиту були передбачені у пункті 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Отже, зі змісту цього законодавчого припису не вбачається обов'язок платника зменшити податковий кредит у разі продажу основних фондів за ціною нижчою їх залишкової вартості.

Відсутні підстави й для кваліфікації такої операції як неоподатковуваної, позаяк поставка основних фондів є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, правовим наслідком свідомого продажу платником основних фондів за заниженою ціною з метою штучного заниження бази оподаткування ПДВ (у разі доведення цього факту податковим органом) є збільшення податкового зобов'язання платника з ПДВ, а не зменшення податкового кредиту.

З урахуванням викладеного суди правомірно задовольнили позов, скасувавши оспорювані податкове повідомлення-рішення.

Норми матеріального права застосовані судами правильно, вимоги процесуального законодавства дотримані.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 у справі № 2а-6360/11/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько