Ухвала суду № 45241295, 02.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"02" червня 2015 р. № К/800/52476/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства завод «Генератор»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 20 червня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року

в адміністративній справі № 19088/11/2670

за позовом Державного підприємства завод «Генератор»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва Головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство завод «Генератор» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва Головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 13.05.2011 року №201/23-3-14312453, в якому зазначено про порушення ДПЗ «Генератор» вимог податкового законодавства в звязку з несвоєчасним та неповним перерахуванням до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО).

На підставі акта ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0000361740, яким нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9638,37 грн. Правовою підставою в акті перевірки та спірному рішенні зазначено порушення позивачем п.п. 8.1.1 п.п.8.1 ст. 8, п.п.16.3.2 п.п.16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.п.129.4 ст. 129 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні даного адміністративного позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем порушено порядок та строки сплати ПДФО, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, які зроблені без всебічно встановлених обставин по справі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, порушення позивачем податкового законодавства мало місце в 2007-2008 р.р. В матеріалах справи міститься розрахунок повноти і своєчасності перерахування до бюджету утримання сум податку з доходів фізичних осіб з відображенням дати (з 31.01.2008 р. по 28.02.2008 р.), строку та суми перерахування ПДФО, а також визначено кількість днів прострочення податкового зобовязання та розмір пені (т. 1 а.с.86).

Як вже зазначено, акт перевірки складено 13.05.2011 р., а спірне податкове повідомлення-рішення прийнято 25.05.2011р.

Разом з тим, суди не звернули увагу на застосування строків давності, які регламентовані статтею 102 Податкового кодексу України, а саме: контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Підпунктом 102.2. ст. 102 ПК України встановлено, що грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Підпунктом 102.3 цього Кодексу встановлено, що відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

Суди попередніх інстанції визнали обґрунтованими висновки податкового органу про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, але взагалі не дослідили питання застосування строків давності, та не врахували, що останнім днем допущеного порушення в розрахунку, який зроблено податковим органом (т. 1 а.с.86) зазначено 28.02.2008 р., а спірне податкове повідомлення-рішення прийнято 23.05.2011 р., тобто поза межами 1095 днів. Разом з тим, судом також не надано оцінку доводам позивача, що нарахування ПДФО мало місце з 28.03.2008 по 17.07.2008 р. Тобто, судами взагалі не встановлено період цього порушення.

Крім того, поза увагою суддів залишилось питання щодо наявності (або відсутності) порушеного з 21.07.2008 р. провадження про банкрутство ДПЗ «Генератор» за заявою ВАТ «Державний ощадний банк України» та введення в звязку з цим мораторію.

Даний спір неможливо правильно вирішити без встановлення періоду нарахування (перерахування) ПДФО та наявності судових рішень про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів і відповідно заборону нарахування штрафних санкцій та пені за порушення, які мали місце до його запровадження.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд:

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства завод «Генератор» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 20 червня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року

в адміністративній справі № 19088/11/2670 скасувати.

Справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києві на новий розгляд.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В.П.Юрченко

Г.К.Голубєва

М.В.Сірош