Ухвала суду № 45221576, 11.06.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/3053/14-ц

Провадження № 22-ц/779/907/2015

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Турянський І. Є.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Пнівчук О.В., Мелінишин Г.П.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу і повернення коштів, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Косівського районного суду від 11 березня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу і повернення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27 жовтня 2014 року він уклав з відповідачем договір №001364 фінансового лізингу з додатками, відповідно до якого ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» зобовязалося придбати предмет лізингу, а саме трактор марки ДТЗ моделі 4244Р у власність та передати його у користування позивачу у строк та на умовах, передбачених договором.

В свою чергу він зобовязався прийняти предмет договору та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. На виконання умов договору 27 жовтня 2014 року він сплатив 30 000 грн.

Проте, компанією визначений умовами договору трактор йому не передано з підстав відсутності такої моделі в наявності.

Посилаючись на те, що зазначена угода порушує його права як споживача містить несправедливі умови та суперечить положенням Закону України «Про фінансовий лізинг», просив визнати укладений між сторонами договір №001364 фінансового лізингу з додатками №1, 2, 3 недійсним та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на його користь 30 000 грн., отриманих за недійсним правочином.

Рішенням Косівського районного суду від 11 березня 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001364 від 27.10.2014 року з додатками №1, 2, 3, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон».

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 30 000 грн.: суму комісії за організацію договору в розмірі 6 700 грн., авансовий платіж в сумі 23 300 грн. та 243 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі на дане рішення ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» посилається на неповне зясування судом обставин, що мають істотне значення для справи і на порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що при укладенні договору 27.10.2014 року ОСОБА_2 був ознайомлений з усіма його умовами і розумів їх суть, про що написав заяву, отримав свій примірник договору та додатків до нього.

Вважає безпідставними висновки суду про невідповідність п. 3.5 договору ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця відносно якості, комплектності, справності предмета лізингу. Так, ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» надає послуги непрямого лізингу згідно ст. 806 ЦК України, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» та купує предмет лізингу ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, що підтверджується додатком №3 до договору. П. 5.7. договору чітко визначено відповідальність лізингодавця перед лізингоодержувачем відносно якості, комплектності, справності предмета лізингу.

Хибними є й висновки суду про вичерпність переліку лізингових платежів, встановлених ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». Зазначає, що ця норма є диспозитивною та підлягає розширеному тлумаченню.

Помилковим вважає твердження суду про невідповідність п. 12.11 договору положенням п. 4 ч. 3 ст. Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого дозволено не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови останнього укласти або виконати договір лише при наявності відповідної компенсації від продавця. Така компенсація передбачена п. 12.11 договору це 80% від суми авансового платежу. Позивач свідомо не виконав всіх необхідних умов, чим порушив умови договору, тому до нього були застосовані передбачені договором штрафні санкції у вигляді неповернення комісії за організацію.

Враховуючи вищенаведене, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити.

В засідання апеляційного суду представник ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» не зявився, хоча про час та місце судового розгляду належним чином був повідомлений.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що умови укладеного між сторонами договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс прав та обовязків, а тому укладений договір підлягає визнанню недійсним.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості визначеної комісії в розмірі 10% вартості предмета лізингу лише за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього договору чи спричинених на цій стадії виконання договору збитків при його розірванні, що унеможливлюють повернення сплачених позивачем грошових коштів.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Встановлено, що 27 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір Фінансового лізингу № 001364 з додатками.

Предметом договору була сільськогосподарська техніка - трактор ДТЗ моделі 4244Р.

Відповідно до додатку № 1, вартість предмету лізингу становить 67000 грн.; авансовий платіж 33500 грн.; щомісячний платіж 2791,67 грн.; комісія за організацію (10%) 6700 грн.; комісія за передачу (3%) 2010.,00 грн.

В день укладення договору і на його виконання, позивачем було оплачено на рахунки ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» кошти в сумі 30000 грн., про що свідчать копії квитанцій від 27.10.2014 року.

Встановлено, що відповідач не виконав умови щодо передачі позивачу трактора саме марки ДТЗ моделі 4244Р, розрекламованої на сайті відповідача.

В той же час, як пояснив в засіданні апеляційного суду представник позивача, в телефонному режимі їм було повідомлено про те, що така модель трактора знята з виробництва, натомість запропоновано іншу модель, яка по тактико-технічним даним та іншим параметрам не підходить для роботи в гірській місцевості, крім того, вартість такого трактора є набагато більшою.

Згідно п.3.4 укладеного договору, залежно від наявності у продавця предмету лізингу, вказаного лізингоодержувачем в даному договорі, сам предмет лізингу повинен бути замінений на інший предмет лізингу в обовязковому порядку. Умови такої заміни, та проведення додаткових розрахунку, вказується у відповідній Додатковій угоді до даного Договору.

Відповідно до п. 3.5 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо. За вищевказаними зобовязаннями відповідає продавець.

Разом з тим, відомості про продавця предмету лізингу в договорі і додатках до нього взагалі відсутні.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязаннями щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

За умовами договору, вибір продавця предмета лізингу здійснює відповідач, а тому пункт 3.5 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках.

Крім того, згідно укладеного договору, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

В п.8.3. договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (п. 8.4. договору). Пункт 8.15. договору за змістом теж свідчить про право лізингодавця в односторонньому порядку змінювати платежі.

Також п.8.15. договору передбачає, що в разі відмови лізингоотримувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмету лізингу лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмету лізингу, при цьому сплачені споживачем лізингові платежі не повертаються.

Таким чином, позивачу як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

В той же час, за договором у позивача відсутні права на одержання будь-якої компенсації від відповідача у звязку із невиконанням договору.

Як вбачається предмет лізингу, лізингові платежі визначені у національній валюті України, еквівалент у іноземній валюті не визначався, а тому привязка до зміни курсу долара США чи євро по відношенню до гривні не ґрунтується на вищевикладених вимогах закону.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Всупереч зазначеним положенням у пункті 8.10 договору передбачено, що лізингоодержувач не може вимагати від лізингодавця жодного відшкодування або зменшення суми платежів за даним договором у випадку перерви в експлуатації предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви.

Таким чином, оскільки договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, вказане свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обовязками сторін.

Розділом 12 Договору «Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем.

Так, пунктами 12.1-12.12 Договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Згідно п. 12.11 у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізинговадець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в сумі 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, тобто якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що положення розділу 12 договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача та усувають відповідальність відповідача.

Таким чином, аналізуючи зміст договору лізингу, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про визнання договору фінансового лізингу з додатками недійсним, оскільки значна частина умов договору є несправедливими відносно споживача та суперечать загальним принципам, зазначеним в ч.1 ст.808 ЦК України, а також положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

У звязку з цим, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивача сплачені кошти у сумі 30 000 грн.

Що стосується доводів апелянта про те, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про невідповідність п. 3.5 договору ст. 808 ЦК України, оскільки п. 5.7. договору визначено відповідальність лізингодавця перед лізингоодержувачем відносно якості, комплектності, справності предмета лізингу то такі не заслуговують на увагу, оскільки п.5.7 договору така відповідальність визначена тільки при передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі згідно умовами п.3.5 даного договору.

Враховуючи те, що метою укладення договору лізингу було отримання у користування трактора ДТЗ моделі 4244Р, в день укладення договору ним було сплачено 30 000 грн. необхідних платежів, натомість представники відповідача запропонували замінити предмет лізингу у звязку з його відсутністю, не заслуговують на увагу доводи апелянта про свідоме невиконання позивачем всіх необхідних умов договору.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія судів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Косівського районного суду від 11 березня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: О.В. Пнівчук

Г.П. Мелінишин