Ухвала суду № 45220724, 18.06.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/84/15-к Головуючий у 1-й інст. Стратович О. В.

Категорія ч.1 ст.135 КК України Доповідач Мельничук Н. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді. . . . . . . . . . . Мельничук Н.М.

суддів . . . . . . . . . . . . . . . Крижанівського В.В., Зав?язуна С.М.

за участю секретаря судового засідання. . . . . .Кашенко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014060000000324 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 на вирок Олевського районного суду Житомирської області від 23.04.2015 року щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 числа народження, уродженця с.Борове Рокитнівського району Рівненської області, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні 3 малолітніх дітей, проживаючого в АДРЕСА_1, працюючого директором будинку культури в с.Жовтневе Олевського району, не судимого,

обвинуваченого вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України,

за участю прокурора . . . . . . . Мохорева О.А. обвинуваченого . . . . . . . ОСОБА_6,

захисника . . . . . . . . . . . . ОСОБА_8,

потерпілих . . . . ОСОБА_5, ОСОБА_4,

в с т а н о в и л а :

в апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати в частині призначеного покарання, виключити застосування ст.75 КК України, ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.135 КК України у виді 2 років обмеження волі.

Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також, що судом не в повній мірі враховано тяжкість наслідків, що настали від злочинних дій обвинуваченого.

Крім того, посилається на невідповідність висновку суду щодо позиції потерпілих, які нібито не наполягали на призначенні обвинуваченому міри покарання повязаної з позбавленням волі, оскільки суд не зясовував думку самих потерпілих, а їх представники щодо міри покарання обвинуваченому висловились про призначення покарання відповідно до Закону та в межах санкції відповідної статті КК України.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_4 просить скасувати вирок та ухвалити новий вирок, призначити більш суворе покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. Посилається на невідповідність призначеного покарання з застосуванням ст.75 КК України тяжкості злочину та особі обвинуваченого. Також просить задовольнити в повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди. Зазначає, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого вона зазнала глибоких душевних страждань, бо потерпілий від злочину ОСОБА_9 є її сином і він перебуває у тяжкому стані, а тому її було визнано потерпілою і вона наділена всіма правами потерпілого, в т.ч. на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_5 просить вирок скасувати через мякість призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому більш суворе покарання повязане з реальним відбуттям покарання. Посилається на те, що судом не в повній мірі враховано тяжкі наслідки - смерть ОСОБА_10, а також, що обвинувачений частково відшкодував збитки. Крім того вказує, що вона не заявляла цивільний позов, бо обвинувачений обіцяв у судовому засіданні повністю компенсувати понесені нею моральні збитки. Зазначає, що суд 1-ї інстанції не мотивував у вироку підстави застосування покарання з випробуванням.

Вироком Олевського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2015 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням іспитовим строком на 1 рік та покладено на нього передбачені ст..76 КК України обовязки.

До вступу вироку в законну силу залишено обвинуваченому запобіжний захід у виді особистого зобовязання.

За обставин, встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 20.12.2014 року о 02 годині 00 хвилин ОСОБА_6, керуючи легковим автомобілем марки «Оpel-Vivaro», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у напрямку с. Жовтневе, рухався по проїзній частині вул. Гагаріна в с.Лопатичі Олевського району Житомирської області.

Проїжджаючи ділянку дороги зазначеної вулиці неподалік будинку № 66, здійснив наїзд на пішоходів: ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які рухалися по дорозі у попутно-лівому автомобілю напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) пішохід ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у причинному звязку з настанням смерті, яка настала на місці події від перелому першого шийного хребця з крововиливом під оболонки та речовину спинного та головного мозку, який ускладнився розвитком набряку та дислокації спинного та головного мозку.

Пішохід ОСОБА_9, отримав тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя та був госпіталізований до Олевського ЦРЛ.

Після здійснення наїзду на пішоходів: ОСОБА_10 та ОСОБА_9, водій ОСОБА_6, будучи причетним до скоєння даної дорожньо-транспортної пригоди, в порушення вимог п.2.10 Правил дорожнього руху України, не вжив усіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілих до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган міліції, не вжив усіх можливих заходів для збереження слідів пригоди і з метою уникнення відповідальності за скоєне на автомобілі, причетному до ДТП з місця пригоди поїхав, чим завідомо залишив без допомоги потерпілих: ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які перебували у небезпечному для життя стані та були позбавлені можливості вжити заходів для самозбереження внаслідок безпорадного стану, коли він сам поставив потерпілих в небезпечний для життя стан та був зобовязаний і мав змогу надати потерпілим допомогу.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційні скарги, потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які підтримали апеляційні скарги, заперечення проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника ОСОБА_8, перевіривши вирок суду в межах ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно чинного КПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції, яке було постановлено на досліджених в судовому засіданні доказах і яким судом 1-ї інстанції дана належна оцінка. Твердження прокурора та потерпілих про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є безпідставними.

Покарання ОСОБА_6 призначене відповідно до вимог ст.65 КК України, в межах санкції ч.1 ст.135 КК України, з урахуванням ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості, даних про його особу, а також усіх обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що помякшують покарання є щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування матеріальної шкоди потерпілим, а обставин, що обтяжують покарання не встановлено. При обранні покарання судом 1 інстанції було враховано думку потерпілих. Суд 1-ї інстанції визначаючи вид і міру покарання ОСОБА_6 у виді обмеження волі в межах санкції ч.1 ст.135 КК України із звільненням від відбування покарання з випробуванням в порядку ст. ст. 75, 76 КК України, прийшов до висновку, що обвинувачений не є суспільно-небезпечною особою, оскільки він вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив злочин невеликої тяжкості, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні 3 малолітніх дітей, є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, вибачився перед потерпілими, відшкодував матеріальну шкоду.

Колегія суддів погоджується із призначеним покаранням обвинуваченому, так як воно є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів і не є явно несправедливим із-за його м?якості. Безпідставним є посилання потерпілої ОСОБА_4 про незаконну відмову у задоволенні цивільного позову щодо відшкодування їй моральної шкоди судом.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо членів її сімї чи близьких родичів. Потерпілою ОСОБА_4 заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_6 20000 грн. матеріальної шкоди на подальше лікування сина - ОСОБА_9 та 50000 грн.3 моральної шкоди.

Як встановив суд 1-ї інстанції, обвинуваченим ОСОБА_6 було добровільно відшкодовано ОСОБА_4 завдані злочином збитки в сумі 40000 грн. (арк..пр. 83-84).

Суд 1-ї інстанції прийшов до правильного висновку про відмову ОСОБА_4 у задоволенні цивільного позову, посилаючись на те, що моральна та матеріальна шкода вчиненим кримінальним правопорушенням їй не спричинялась, матеріальна шкода фактично була відшкодована ОСОБА_4, а на майбутній час матеріальна шкода стягнута не може бути.

Твердження потерпілої ОСОБА_5 про незаконність вироку та м?якість призначеного покарання ОСОБА_6 необґрунтовані.

Потерпілою ОСОБА_5 цивільний позов не було заявлено. Згідно матеріалів провадження обвинуваченим було сплачено ОСОБА_11 (бабусі загиблого) 5000 грн. (арк..пр.82).

Водночас, потерпіла ОСОБА_5 не позбавлена можливості звернутися в порядку цивільного судочинства з цивільним позовом про стягнення збитків, спричинених кримінальним правопорушенням, так як вона у цьому провадженні не заявляла цивільний позов.

За таких обставин, вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування чи зміни за мотивами, викладеними у апеляційних скаргах, відсутні.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

апеляційні скарги прокурора, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Олевського районного суду Житомирської області від 23.04.2015 року щодо ОСОБА_6 за ч.1 ст.135 КК України без зміни.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С у д д і: