Ухвала суду № 45206268, 04.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 р. Справа № 876/7305/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Носа С. П.,

суддів Яворського І. О., Кухтея Р. В.;

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до другого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

28 березня 2013 року Тернопільським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до другого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 12 лютого 2013 року по ВП № 35235078.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що дії виконавця щодо винесення вищевказаної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є неправомірними, оскільки при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем абсолютно не взято до уваги те, що до відкриття виконавчого провадження боржником було самостійно частково погашено заборгованість перед стягувачем шляхом перерахування коштів безпосередньо на його рахунок.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року позов задоволено частково. Скасовано постанову другого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції від 12 лютого 2013 року ВП № 35235078 про стягнення з боржника виконавчого збору в частині стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 31777 (тридцять одна тисяча сімсот сімдесят сім) гривень 38 (тридцять вісім) коп. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Зазначену постанову мотивовано тим, що державним виконавцем безпідставно включено 31777,38 грн. до суми виконавчого збору, яка належить до стягнення з боржника згідно постанови від 12 лютого 2013 року ВП № 35235078.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем ОСОБА_1, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що відповідачем при винесені постанови про стягнення виконавчого збору не було дотримано вимог п. 3.7.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, а саме в частині своєчасного винесення такої постанови.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не зявились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності, в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що на підставі виконавчого листа № 2-4297/2010, виданого Тернопільським міськрайонним судом 28 жовтня 2010 року відповідачем 15 листопада 2012 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 35235078 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитом в розмірі 157114,89 доларів США, що еквівалентно 1676934,35 грн., а також 1700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та строк до виконання вищевказаної постанови надано боржнику до 21 листопада 2012 року.

У зв'язку з тим, що на адресу Другого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції надійшла заява стягувача - ВАТ КБ «Надра» про відкриття виконавчого провадження з одночасним накладенням арешту на все майно боржника, то відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, копії якої направлено сторонам у виконавчому проваджені для відома, в УДАІ УМВСУ в Тернопільській області та в ТзОВ «МБТ» для виконання.

Також встановлено, що на адресу Другого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції 13 грудня 2012 року надійшла заява від позивача про те, що ОСОБА_1 було сплачено частину боргу, а саме - 667755,87 грн., що підтверджується копіями наданих квитанцій.

Водночас, 12 лютого 2013 року державний виконавець Крамар Р.Я. у зв'язку з тим, що боржником самостійно не виконано рішення суду, та не надано відповідачу належним чином оформлених доказів про часткову сплату боргу, винесено постанову ВП № 35235078 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 167875,43 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно ч.1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Пунктом 3.7.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 р. за № 489/20802, передбачено, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

Встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 15 листопада 2012 ВП № 35235078, у якій вказано про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до строк 21 листопада 2012 року отримана позивачем 26 листопада 2012 року.

Проте, незважаючи на отримані від боржника 13 грудня 2012 року відомості про часткове виконання боржником рішення суду у встановлений державним виконавцем строк для самостійного виконання (з копіями підтверджуючих документів), 12 лютого 2013 року державним виконавцем Крамар Р. Я. винесено постанову ВП № 35235078 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 167875,43 грн., тобто 10 % від всієї суми боргу, що підлягала до стягнення згідно виконавчого документа.

З повідомлення від 12 квітня 2013 року за вих. № 19/12416 вбачається, що стягувачем зараховано в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 19/2008 - МК від 30 січня 2008 року (по якому було пред'явлено виконавчий лист № 2-4297/2010 від 29 жовтня 2010 року) кошти, які були сплачені боржником до закінчення строку для самостійного виконання рішення суду.

Відповідно, борг по виконавчому листу № 2-4297/2010 від 29 жовтня 2010 року станом на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору (12 лютого 2013 р.) становив 1360980,55 грн. (1244508,32 грн.+15198,12грн.+ 101274,11грн.) за курсом НБУ.

Таким чином, рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, а тому, виконавчий збір підлягав до стягнення з суми, яка не була сплачена боржником самостійно, а саме з 1360980,55грн. Відповідно, сума виконавчого збору, що належить до стягнення з позивача становить 136098,05 грн. (1360980,55грн. х 10%).

Проте, відповідачем винесено оскаржувану постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 167875,43 грн., що на 31777,38 грн. (167875,43 грн. - 136098,05 грн.) більше ніж належить до стягнення, та є порушенням вимог ч.1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, згідно частин 2, 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний здійснювати розгляд заяв сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхніх клопотань, та наділений правом: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ.

Таким чином, відповідач зобов'язаний був здійснити належний розгляд заяви позивача з приводу самостійної сплати ним коштів згідно виконавчого листа. Причому, у разі виникнення сумніву щодо сум сплачених боржником, відповідач, згідно вимог Закону наділений усіма повноваженнями для проведення перевірки виконання боржниками виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні.

Проте, державним виконавцем не було проведено перевірку стану виконання боржником рішення суду, і як наслідок, державним виконавцем безпідставно включено 31777,38 грн. до суми виконавчого збору, яка належить до стягнення з боржника згідно постанови від 12 лютого 2013 року ВП №35235078.

Надаючи оцінку твердженням представника позивача з приводу протиправності оскаржуваного рішення з тих мотивів, що така постанова прийнята більш як через два місяці після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Крім цього слід відмітити, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Матеріалами справи підтверджується, що виконавчий лист № 2-4297/2010 повернуто стягувачеві у зв'язку з тим, що стягувач не провів авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено Законом України «Про виконавче провадження», що враховуючи положення Закону, не є підставою для звільнення боржника від сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Частиною 1 ст. 28 Закону визначено підстави з настанням яких у державного виконавця виникає право на винесення постанови про стягнення виконавчого збору, а саме: у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання. Поряд з цим, ст. 30 Закону визначено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Таким чином, постанова про стягнення виконавчого збору може бути винесена лише після закінчення строку встановленого для самостійного виконання рішення та не пізніше завершення виконавчого провадження.

Поряд з цим, у відповідності до п. 3.7.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 р. за № 489/20802 визначено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Таким чином, в даному випадку відповідачем при винесені постанови про стягнення виконавчого збору не було дотримано вимог п. 3.7.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, а саме в частині своєчасного винесення такої постанови.

Разом з тим, порушення строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору не звільняє державного виконавця від обов'язку, передбаченого ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», щодо стягнення з боржника, який не виконав судове рішення у встановлений строк, виконавчого збору. Це можливо виключно за наявності постанови про стягнення виконавчого збору.

На переконання колегії суддів недотримання зазначеного строку не порушує права позивача у сфері публічно-правових відносин, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору була винесена з передбачених законом підстав.

Крім того, чинним законодавством не встановлено граничного строку, по закінченню якого державний виконавець не має право стягувати з боржника виконавчий збір.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що саме по собі винесення постанови про стягнення виконавчого збору пізніше, ніж на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення не є підставою для несплати (нестягнення) виконавчого збору боржником.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний звязок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року в справі № 819/907/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: І. О. Яворський

Р. В. Кухтей