Рішення № 45201877, 27.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2015Справа №910/8663/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»

до Державного підприємства «Вугілля України»

про стягнення 48 538 012,71 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Дубров Д.Г. - за довіреністю;

від відповідача: Сірий А.М. - за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Вугілля України» про стягнення 48 538 012,71 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірах і строки передбачені умова Договору про відкриття кредитної лінії №81/11 від 22.07.2011 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 42 296 301,38 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом, 6 241 711,33 грн. - заборгованості по пені за прострочення сплати процентів, 73 080,00 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2015 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 20.05.2015 року.

В судове засідання 20.05.2015 року представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

В судове засідання, призначене на 20.05.2015 року представник відповідача не з'явився, хоча про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 27.05.2015 року.

В судовому засіданні.27.05.2015 року представник позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні.27.05.2015 року представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 27.05.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі по тексту - банк, позивач, ПАТ "Альфа-Банк") та Державним підприємством "Вугілля України" (далі по тексту - позичальник, відповідач, ДП "Вугілля України") укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 81/11 (далі по тексту - Договір), відповідно до якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у національній валюті, що надалі іменуються "кредитна лінія", та на підставі додаткових угод до цього Договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5. цього Договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього Договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим Договором (пункт 1.1. Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що ліміт кредитної лінії (граничний розмір кредиту) становить 390 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.3. Договору розмір процентів за користування кредитом складає 19,5 %.

Згідно з пунктом 1.4. Договору строк дії кредитної лінії закінчується 20.07.2012 року.

Відповідно до пункту 9.1. Договору позичальник повинен повернути банку кредит шляхом повернення кожного траншу у останній день строку, що складає 12 місяців з дати укладення додаткової угоди, на підставі якої цей транш наданий, а траншів, наданих менше ніж за 12 місяців до дня закінчення строку дії кредитної лінії, зазначеного у пункті 1.4. цього Договору, - шляхом їх повернення у день закінчення строку дії кредитної лінії. Повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим.

25.07.2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до пункту 1 якої банк надає позичальнику транш у сумі 200 000 000,00 грн.

Пунктом 2 та 5 Додаткової угоди № 1 встановлено, що розмір процентів за користуванням траншем визначений у пункті 1.3 Основного Договору, в свою чергу позичальник зобов'язується повернути транш у термін, визначений згідно з пунктом 9.1. Основного Договору.

26.07.2012 року між сторонам укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, відповідно до пункту 1 якої банк надає позичальнику транш у сумі 183 000 000,00 грн.

Пунктом 2 та 5 Додаткової угоди № 2 встановлено, що розмір процентів за користуванням траншем визначений у пункті 1.3. Основного Договору, в свою чергу позичальник зобов'язується повернути транш у термін, визначений згідно з пунктом 9.1. Основного Договору.

10.10.2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до пункту 1 якої банк надає позичальнику транш у сумі 7 000 000,00 грн.

Пунктом 2 та 5 Додаткової угоди № 3 встановлено, що розмір процентів за користуванням траншем визначений у пункті 1.3. Основного Договору, в свою чергу позичальник зобов'язується повернути транш у термін, визначений згідно з пунктом 9.1. Основного Договору.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу кредит в загальному розмірі 390 000 000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:

- меморіальний ордер № 179368 від 25.07.2011 року на суму 200 000 000,00 грн.;

- меморіальний ордер № 20750 від 26.07.2011 року на суму 183 000 000,00 грн.;

- меморіальний ордер № 77310 від 10.10.2011 року на суму 7 000 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Державне підприємство "Вугілля України" допустило порушення своїх зобов'язань по сплаті кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 42 296 301,38 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом, 6 241 711,33 грн. - заборгованості по пені за прострочення сплати процентів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Договір який укладено між сторонами за своєю юридичною природою є кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ч 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Залученими до матеріалів справи копіями меморіальних ордерів підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором належним чином та в повному обсязі, та надання відповідачу обумовлених кредитних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Суд приймає до уваги, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2012 року у справі № 5011-71/13110-2012, яке набрало законної сили та є чинним, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" до Державного підприємства "Вугілля України" задоволено в повному обсязі та стягнуто з Позичальника на користь банку заборгованість по кредиту в розмірі 390 000 000 грн., пеню за прострочення повернення кредиту в розмірі 8 950 819,67 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 2 909 016,39 грн., а також пеню за прострочення сплати процентів в розмірі 29 039,07 грн.

Також суд враховує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року у справі № 910/12230/13, яке набрало законної сили та є чинним, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" до Державного підприємства "Вугілля України" задоволено в повному обсязі та стягнуто з позичальника на користь банку заборгованість по пені за несвоєчасне повернення кредиту - 20 467 774,53 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом - 56 403 038,40 грн. та заборгованість по пені за прострочення сплати процентів - 2 659 087,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року у справі №910/6490/14, яке набрало законної сили та є чинним, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" до Державного підприємства "Вугілля України" задоволено в повному обсязі та стягнуто з позичальника на користь банку заборгованість 42 087 945,21 грн. процентів, 3 137 113,47 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 року у справі №910/18789/14, яке набрало законної сили та є чинним, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" до Державного підприємства "Вугілля України" задоволено в повному обсязі та стягнуто з позичальника на користь банку: 29 378 219,18 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 918 436, 23 коп. - пені за прострочення сплати процентів.

Відповідачем вищенаведені рішення не виконуються, станом на 11.03.2015 року заборгованість по Договору залишилась непогашеною. Матеріали справи не містять доказів протилежного.

Згідно з пунктом 6.1. Договору проценти нараховуються щомісяця на сум кредиту протягом усього строку користування ним, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві кредитні кошти згідно умов Договору, а відповідач порушив свої зобов'язання по сплаті кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку наданого позивачем, суд визнає його арифметично вірним, а позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом за період з 20.08.2014 року по 10.03.2015 року на загальну суму 42 296 301,38 грн. є обґрунтованими та такими. що підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати процентів, а тому позивач, керуючись п. 11.1. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, як за розрахунками позивача становить 6 241 711,33 грн.

Згідно з п. 11.1. Договору сторони погодили, що за прострочення повернення кредиту чи його частини та/або сплати процентів позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Згідно з ст..216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань (прострочення сплати процентів) в розмірі 6 241 711,33 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Вугілля України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 32709929) на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714) 42 296 301 (сорок два мільйони двісті дев'яносто шість тисяч триста одну) грн. 38 коп. - заборгованості по процентах за користування кредитом, 6 241 711 (шість мільйонів двісті сорок одну тисячу сімсот одинадцять) грн. 33 коп. - заборгованості по пені за прострочення сплати процентів, 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 05.06.2015 року.