Рішення № 45200923, 17.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Соломянська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/5658/2015 Головуючий у І інстанції Лазаренко В.В.

Доповідач Андрієнко А.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Гарматюк О.Д.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Соломянського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року за позовом ОСОБА_2 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління, Житлової комісії гарнізону міста Києва, третя особа: Верховна Рада України, про визнання права на отримання житлового приміщення, визнання незаконною бездіяльності органів державної влади, зобовязання забезпечити житловим приміщенням та вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

26.08.2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним вище позовом і просив визнати його право на отримання житлового приміщення для постійного проживання протягом трьох років після звільнення з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України; визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Житлової комісії гарнізону міста Києва щодо ненадання ОСОБА_2 житлового приміщення для постійного проживання протягом трьох років після звільнення з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України; зобов'язати Міністерство оборони України виділити ОСОБА_2 разом з сім'єю з двох осіб окрему, благоустроєну стосовно до умов міста Києва, квартиру для постійного проживання в межах санітарних і технічних вимог з урахуванням права позивача на додаткову жилу площу у вигляді кімнати (кабінету) або до 20 кв.м.; зобов'язати Житлову комісію гарнізону міста Києва розподілити ОСОБА_2 поза чергою виділену Міністерством оборони України квартиру і видати на неї ордер; зобов'язати Кабінет Міністрів України профінансувати витрати Міністерства оборони України щодо виділення ОСОБА_2 окремої квартири.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що оскільки його звільнено із збройних сил України у зв'язку із скороченням штатів та у зв'язку з їх реформуванням, то відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням ЗС України, та членів їх сімей» він як особа, яка звільнилася з військової служби і потребує поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення має бути забезпечений житловим приміщенням у порядку, передбаченому законодавством, або має право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України. Не дивлячись на зазначені вимоги закону, його право на отримання житла в установлені законом строки відповідачами порушується, а тому, позивач просив задовольнити позов. Крім цього, на думку позивача, Уряд України не дотримується взятих на себе зобов'язань щодо його соціального захисту, які полягають у наданні пільг та гарантій, визначених Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей». А тому позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність Уряду, яка, на його думку, полягає у незабезпеченні фінансування будівництва житла для військовослужбовців, звільнених з лав ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, неприйнятті державної програми забезпечення військовослужбовців, звільнених із ЗСУ, житлом, незабезпеченні житлом його особисто..

Рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаними рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що суд неповно зясував обставини справи, зібраним доказам не дав належної оцінки та допустив порушення норм матеріального і процесуального закону .

Апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу , просили рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідачів просили відхилити апеляційну скаргу , а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник 3-ї особи Верховної Ради України просила прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач 01.08.1988 року по 26.08.2008 року перебував на військовій службі у Збройних Силах СРСР, а з липня 1991 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

30.07.1993 року, під час проходження військової служби, позивач був зарахований на квартирний облік в гарнізоні м. Києва, де перебуває до цього часу разом із сім`єю з двох осіб.

Згідно з наказом (по особовому складу) Міністра оборони України від 21.07.2008 року № 542 ОСОБА_2 був звільнений з військової служби у запас за пунктом 63, підпунктом "г" (у зв'язку зі скороченням штатів) у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Згідно з наказом начальника Національного науково-дослідного центру оборонних технологій і воєнної безпеки України від 25.07.2008 року № 130 його було виключено зі списків особового складу Центру та звільнено з військової служби 26 серпня 2008 року.

В липні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до житлової комісії з заявою про зарахування його в чергу для позачергового отримання житла.

Рішенням житлової комісії від 28.07.2008 року ОСОБА_2 зараховано на квартирний облік в чергу для позачергового отримання житла у зв'язку із його звільненням з військової служби в запас у зв'язку із скороченням штатів.

Як вбачається з довідки № 12135 від 29.07.2014, ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Києва з 30.07.1993 року в загальній черзі, де значиться за № 1440, і з 28.07.2008 року - в черзі «позачергових» під № 1905 (а.с. 9).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що право позивача на отримання житла відповідачами визнається і ніким не оспорюється, а тому у постановленні рішення суду про визнання такого права немає потреби.

Судом першої інстанції також встановлено, що Кабінетом Міністрів України та Міністерством Оборони України не вчинялася бездіяльність щодо ОСОБА_2, так як Кабінет Міністрів України не має повноважень щодо розподілу житлової площі.

Однак, з таким рішенням суду першої інстанції повністю погодитися не можна із наступних підстав.

Відповідно до ст..3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаний або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підставі п.8 ст1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» в редакції від 15.06.2004 року № 1763-IV, яка була чинна на момент звільнення позивача із збройних сил України у звязку із їх реформуванням , позивач мав право на отримання житла разом із членами сімї протягом трьох років після звільнення.

Однак, будучи зарахованим на квартирний облік як особа, яка має право на позачергове отримання житла, на момент розгляду справи житлом забезпечений не був.

Проаналізувавши та оцінивши всі вищевикладені обставини у їх сукупності, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки право позивача на отримання житла відповідачами визнається, то таке право не потребує судового захисту.

В цій частині колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню , так як висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення, та в цій частині повинно бути постановлено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суду прийшла до висновку, що позивачу було державою гарантовано отримання житлової площі протягом трьох років після звільнення із Збройних сил України у звязку із їх реформуванням, однак, житлова площа не була йому фактично надана, тому його житлове право є порушеним і підлягає захисту шляхом визнання за ним такого права та зобовязання відповідачів в особі Міністерства Оборони України та Київського квартирно-експлуатаціного управління надати житлову площу ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» в редакції від 15.06.2004 року № 1763-IV в порядку черговості.

Посилання представника позивача ОСОБА_3 на ту обставину, що позивач повинен бути забезпечений житловою площею на підставі вищевказаного закону позачергово протягом трьох років, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки як вбачається із наданої суду довідки № 12135 від 29.07.2014, ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Києва з 28.07.2008 року в черзі «позачергових» під № 1905.

Тобто в черзі на отримання житла «позачергово» перед ОСОБА_2 перебуває 1904 осіб, які також мають пільги на отримання житла позачергово. Судом не встановлено , що ОСОБА_2 має переважне право на отримання житла перед іншими особами, які перебувають у черзі перед ним, а тому підстав для задоволення його вимог в цій частині суд не вбачає.

Відповідно до ст.. 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави, їх розмір і цільове спрямування.

Кабінет Міністрів України формує проект закону про державний бюджет, який в подальшому розглядається і приймається Верховною Радою України.

Як вбачається із довідки про стан фінансування будівництва житла для військовослужбовців за період з 2008 року по 2015 рік ( а.с.67) державою здійснювалося фінансування будівництва житла для військовослужбовців, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що підстав для визнання бездіяльності Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України незаконною щодо порушення прав ОСОБА_2 немає.

Суд не приймає посилання апелянтів на те, що Міністерством Оборони України допускалися порушення при розподілі житлової площі , оскільки зазначене питання не є предметом спору .

За таких обставин колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим і не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст..ст. 303, 307, 308, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Соломянського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права на отримання житлового приміщення для постійного проживання протягом трьох років після звільнення з військової служби у звязку із реформуванням Збройних сил України та зобовязання надати житло скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право на отримання житлової площі на підставі Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнені з військової служби у звязку із реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей».

Зобовязати Міністерство Оборони України, Київське квартирно-експлуатаційне управління надати ОСОБА_2 житлову площу на підставі вказаного Закону згідно встановленої черговості.

В решті рішення Соломянського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді :