Ухвала суду № 45185814, 08.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2015 р. м. Київ К/800/66579/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 року

у справі № 820/9624/13-а

за позовом Приватного підприємства «Алкорм»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Алкорм» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року у справі № 820/9624/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.09.2013 року № 0002732201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника, оскаржувані судові рішення вважає обґрунтованими.

У звязку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Приватного підприємства «Алкорм» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 09.08.2013 року № 299/20-31-22-01-07/21269568, яким встановлено порушення, зокрема, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток на загальну суму 236 898, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.09.2013 року № 0002732201, позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 236 898, 00 грн. за основним платежем та 5 625, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо недоведеності відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З приводу донарахування позивачу податку на прибуток за II квартал 2010 року на суму 22 500, 00 грн., судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується отримання, використання у власній господарській діяльності та подальша реалізація позивачем послуг від підприємства «Глобал Технолоджи» ХОО ВОІ «СОІУ».

Разом з тим, однією з підстав для оспорюваного донарахування податку на прибуток, зокрема за IV квартал 2011 року на суму 214 398, 00 грн. став висновок податкового органу про заниження позивачем інших доходів за рахунок невіднесення до складу доходів кредиторської заборгованості по виданим в оплату товарів векселям, виписаним позивачем в рахунок погашення боргу за фактично отримані товари перед підприємством «Глобал Технолоджи» ХОО ВОІ «СОІУ», у зв'язку із банкрутством цього контрагента.

За правилами пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України (далі - ПК) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Таким чином, для віднесення грошового зобов'язання позивача за переданими постачальнику векселями до безповоротної фінансової допомоги відповідні зобов'язання мають відповідати критеріям, наведеним у цьому підпункті.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (запровадженого Конвенцією, що набула чинності для України 06.01.2000) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема положення щодо строку платежу (статті 33 - 37) та щодо позовної давності (статті 70 і 71).

Згідно із ст. 33 Уніфікованого закону переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

В силу вимог частини першої статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Наведене дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем визначений настанням строку платежу за таким векселем. А відтак лише після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість за векселем трансформується у безповоротну фінансову допомогу, що опосередковується виникненням у платника - векселедавця обов'язку збільшити валовий доход на суму такої допомоги.

У той же час у разі достовірного встановлення обставини щодо припинення господарського зобов'язання згідно із частиною третьою статті 205 Господарського кодексу України, а саме - у зв'язку з неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, у платника податку (боржника) виникає інший доход із суми непогашеної заборгованості, який відноситься до складу валового доходу звітного періоду, в якому такий доход виник (на дату ліквідації підприємства-кредитора).

Відтак у правовідносинах, що виникають у сфері обігу простих векселів, ліквідація векселедержателя та відсутність у нього правонаступників може за певних обставин слугувати підставою для припинення зобов'язань векселедавця відповідно до наведеної норми Кодексу.

Так, особливістю простого векселя є те, що боржником за таким векселем завжди виступає векселедавець. Векселедержатель, у свою чергу, може використовувати простий вексель як засіб платежу у розрахунках з третіми особами, здійснюючи таким чином переведення власної заборгованості на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, після ліквідації попереднього векселедержателя вексель не втрачає своєї сили боргового цінного паперу та може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

У зв'язку з цим, дослідженню у даній справі підлягає обставина щодо наявності простих векселів на балансі такого векселедержателя станом на час ліквідації. Зазначена обставина може бути встановлена шляхом дослідження ліквідаційного балансу підприємства «Глобал Технолоджи» ХОО ВОІ «СОІУ», який є бухгалтерською звітністю, що складається у ліквідаційний період підприємства і до дати внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи, та відображає матеріально-фінансовий стан підприємства на дату припинення діяльності. До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно та майнові права, включаючи дебіторську та кредиторську заборгованості).

А відтак за умови наявності в активах названого контрагента на час ліквідації векселів, які не пред'явлено позивачеві до сплати, можна зробити висновок про виникнення у позивача інших доходів із сум непогашеної заборгованості, що підлягають включенню до складу оподатковуваного доходу позивача.

У зв'язку з цим, враховуючи наявний у матеріалах справи розрахунок фінансових санкцій, висновок судів про безпідставне нарахування позивачеві податку на прибуток у сумі 214 398, 00 грн. є передчасним.

З урахуванням зазначеного, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.09.2013 року № 0002732201, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 214 398, 00 грн. за основним платежем, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідній частині позовних вимог.

З приводу інших позовних вимог, колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги у відповідній частині відсутні.

Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 року у справі № 820/9624/13-а в частині задоволення позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.09.2013 року № 0002732201 в частині суми грошового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 214 398, 00 грн. за основним платежем скасувати.

В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 року у справі № 820/9624/13-а залишити без змін.

В частині скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

В частині залишення судових рішень без змін ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук