Ухвала суду № 4517816, 16.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-17134/08

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ             УКРАЇНИ

“16” липня2009року                                                                                                     м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів:  Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі Прудкій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Науково виробничого кооперативу «НАСКО»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2008 року

у справі № 1/530/07(№22а-1172/2008)

за позовом Науково виробничого кооперативу «НАСКО» (надалі – НВК «НАСКО»)

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва(надалі - ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У травні 2007 року позивач звернувся до господарського судуМиколаївської області з адміністративним позовом у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва №0002832360/0 від 15.02.2007р., №0008932360/1 від 07.05.2007р., №0010982360/2 від 30.05.2007р., стягнення з відповідача судовий збір та витрати пов’язані з наданням правової допомоги в сумі 10000,00грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» сума вказаного податку, яка включена до складу ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця, і саме продавець товару несе обов’язок щодо сплати цього податку до Державного бюджету України. Позивач стверджує, що податковий кредит з податку на додану вартість сформовано підприємством на підставі належним чином оформлених податкових накладних у відповідності з вимогами п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою господарського суду Миколаївської області від 18 липня 2007 року позовні вимоги було задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва №0002832360/0 від 15.02.2007р., №0008932360/1 від 07.05.2007р., №0010982360/2 від 30.05.2007р.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 10,20грн. та  витрати пов’язані з оплатою правової допомоги в сумі 1000,00грн..

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що не може бути підставою для зменшення податкового кредиту, якщо контрагент позивача у будь-якій ланці постачання не виконав свого зобов’язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, оскільки ст.61 Конституції України, Законами України «Про систему оподаткування та «Порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено принцип індивідуальної (персональної) відповідальності платника податків за порушення податкового законодавства.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2008 рокусудове рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Мотивуючи своє рішення судова колегія апеляційної інстанції зазначила, що проведеною перевірокою позивача контролюючим органом встановлено, що податкові накладні, на які, як на підставу для формування податкового кредиту, посилається позивач, були видані на підставі нікчемного правочину. Згідно ч.2 ст.215 Цивільного Кодексу України визнанання такого правочину недійсним в судовому порядку не вимагається, а видані в підтвердження такого правочину податкові накладні, не можуть бути підставою для відшкодування податку на додану вартість.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України звернувся позивач, яким у касаційній скарзі із посиланням на порушення судом норм матеріального права, поставлено питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2008р. та залишення в силі постанови господарського суду Миколаївської області від 18 липня 2007р..

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено виїзну планову перевірку НВК «НАСКО»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005р. по 30.09.2006р., про що складно акт №70/23-600/13860193 від 06.02.2006р..

За висновками вказаного акту перевірки податковим органом були встановлені порушення позивачем п.п.1.3, 1.5 ст.1, п.п.7.2.3, 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість (надалі – ПДВ) за жовтень 2005р. у розмірі 1911967,00грн..

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Артмет» було укладено договір №05/07 від 05.07.2005р. щодо купівлі-продажу обладнання та металоконструкцій. На виконання вказаного договору ПП «Артмет» (продавець) видав покупцю - НВК «НАСКО»податкову накладну №31/10-1 від 31.10.2005р. на загальну суму покупки 11471800,00грн. у т.ч. ПДВ – 1911966,67грн.. Суму ПДВ за вказаною податковою накладною позивач включив до складу податкового кредиту за жовтень 2005р., що і є предметом оскарження у даній справі.

Під час проведення планової перевіроки контролюючий орган встановив, що податок на додану вартість до Державного бюджету України за вказаною операцією не надійшов. По перевірці ланцюга постачальників НВК «НАСКО»перевіркою встановлено, що ПП «Артмет» рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.09.2006р. у справі №10/424/06 визнано банкутом. Щодо другого постачальника – ТОВ БПКФ «Експо-Маркет», то рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 03.07.2006р. у справі №2-1867/1 визнано недійсними Статут, свідоцтво про державну реєстрацію вказаної юридичної особи з дати реєстрації – 31.07.2004р. та свідоцтво платника ПДВ №37664353 від 13.09.2004р..

При цьому, податковим органом встановлено, що документи, які б засвідчували факт транспортування товарів від постачальника ПП «Артмет» до позивача відсутні.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку про неправомірність врахування до податкового кредиту позивача у жовтні 2005р. податкової накладної виданої ПП «Артмет» на суму ПДВ 1911966,67грн..

За наслідками проведеної перевірки контролюючти органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0002832360/0 від 15.02.2007р. яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 2867951,00грн. у т.ч. 1911967,00грн. основного платежу та 955984,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В порядку процедури апеляційного узгодження податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0008932360/1 від 07.05.2007р., №0010982360/2 від 30.05.2007р. у яких сума зобов’язання залишилась незмінною.

У справі суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому контрагентом податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення суми податкового кредиту у відповідному періоді.

Судова колегія апеляційної інстанції заперечила такий висновок суду першої інстанції, мотивуючи своє рішення тим, що п.п.7.4.1 п.7.4 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» однією із підстав включення сум ПДВ до податкового кредиту передбачає сплату цих сум до Державного бюджету України, а ТОВ БПКФ «Експо-Маркет» (перший постачальник ПП «Артмет») свої податкові зобов’язання щодо господарської оперції з купівлі-продажу вказаної продукції у декларації з ПДВ не відобразив та суму податку до бюджету не сплатив. При цьому, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що під час перевірки контролюючим органом було встановлено недійсність правочинів на підставі яких було видано податкову накладну що підтверджує право позивача на отримання податкового кредиту.

На думку колегії Вищого адміністративного суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а податковий орган виходив із того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Аналогічного висновку дійшлаколегія суддів Судової палати Верховного Суду України під час розгляду за винятковими обставинами справи №3/615/06-АП-3/614/06-АП-24/88/07-АП у постанові від 17 лютого 2009р..

Суди цю обставину не врахували, доводи ДПІ у Центральному районі м.Миколаєвана підтвердження недійсності оскаржуваного договору не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

В Кодексі адміністративного судочинства України, який, зокрема, у частині 1 статті 11 містить положення про здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а в частинах четвертій та п’ятій цієї статті покладає на суд обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до ч.3 ст.71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то суд сприяє в реалізації цього обов’язку шляхом витребовування необхідних доказів.

Відповідно до ст.71 КАС України, суд може збирати докази з власної ініціативи.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічності повноти та об’єктивності розгляду справи.

Виходячи з положень ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Оскільки, помилки, допущені попередніми судовими інстанціями, не можуть бути виправлені у суді касаційної інстанції, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа  передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Науково виробничого кооперативу «НАСКО» – задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2008 року та постанову господарського суду Миколаївської області від 18 липня 2007 року – скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2008р. про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2008р..

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня  відкриття таких обставин.

Головуючий                                                     (підпис)

Судді                                                                (підписи)

З оригіналом згідно:

       Секретар                                                                                                          Прудка О.В.