Рішення № 45166731, 09.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1638/15

Головуючий у першій інстанції Турецький О. С.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Колеснікова Г.Я.,

суддів Вадовської Л.М., Вашенко Л.Г.,

при секретарі - Павлючук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 6 листопада 2014 року та на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2

Зазначав, що він та відповідач є рідними братами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_5, який у шлюбі з їх матірю ОСОБА_6, набув у власність 2/5 частин житлового будинку, розташованому по АДРЕСА_1.

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої, відповідно до положень ст. 22 КпШС України, війшло 2/10 частин вказаного будинку.

Спадкоємцями першої черги за законом були його дружина ОСОБА_6 та сини: ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які мали отримати по 1/3 частки спадкового майна.

Він, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 фактично прийняли спадщину, оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у будинку АДРЕСА_1 та вели з ним спільне господарство.

16 вересня 1992 року Шостою одеською нотаріальною конторою відповідачу ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/5 частини спірного жилого будинку, з чим він не погоджується.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їх мати ОСОБА_6

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої війшло 2/10 частки будинку АДРЕСА_1 та 2/30 частки цього ж будинку, успадкованого після смерті її чоловіка ОСОБА_5

Він та ОСОБА_2 фактично прийняли спадщину, оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття вказаної спадщини у спірному будинку.

17 липня 2006 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради відповідачу ОСОБА_2, замість свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16 вересня 1992 року Шостою одеською нотаріальною конторою, було видано свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за № 3770.

Посилаючись на те, що спадковим майном після смерті батьків є домоволодіння по АДРЕСА_1, яке успадковано сторонами, позивач просив суд:

встановити факт прийняття ним спадщини після смерті спадкодавців ОСОБА_5 та ОСОБА_6; визнати за ним право власності на ? частину домоволодіння по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом (т.1 а.с.1-3).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 2 липня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з тих підстав, що згідно кредитного договору № 014/0027/82/67519 від 8 листопада 2006 року, укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7, остання отримала кредит у розмірі 250000 доларів США.

В забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором, 8 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, було укладено договір іпотеки, предметом якого є домоволодіння по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 171-172).

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про поновлення строків позовної давності для захисту свого порушеного права. Посилався на юридичну необізнаність та не усвідомлення змісту довіреності, виданої йому ОСОБА_2 26 жовтня 2006 року, не розуміння приналежності спірного будинку одноособово відповідачу (т. 1 а.с. 195).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 6 листопада 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Суд встановив факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті спадкодавців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та визнав за ОСОБА_4 право власності на ? частину домоволодіння по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом (т. 1 а.с. 205-208).

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2014 року ОСОБА_4 поновлено строк позовної давності (т. 1 а.с.229).

В апеляційних скаргах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду від 6 листопада 2014 року і додаткове рішення від 22 грудня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, а також відмовити у поновленні строку позовної давності, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т. 1 а.с. 218-220, 240-241).

В апеляційних скаргах ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення суду від 6 листопада 2014 року і додаткове рішення від 22 грудня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, а також відмовити у поновленні строку позовної давності, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т. 1 а.с. 213-216, т. 2 а.с. 36-39).

Заслухавши суддю-доповідача, учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, матеріали витребуваних цивільних справ Приморського районного суду м. Одеси № 1522/29572/12 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним іпотечного договору та № 1522/23778/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, третя особа Шевченківський ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом, перевіривши законність та обґрунтованість рішеньсуду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягають задоволенню з наступних підстав.

За правилами п.п.3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

ОСОБА_4, який вважав себе потерпілим від правопорушень, допущених відповідачем, заявлено вимоги про:

встановлення факту прийняття ним спадщини після смерті своїх батьків у вигляді 2/10 частки від 2/5 частки житлового будинку АДРЕСА_1; визнання за ним право власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1.

І саме ці вимоги вирішив суд.

Колегія суддів вважає, що обравши такий спосіб захисту та не заявивши вимоги про визнання недійсними або частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та про право власності на спірне домоволодіння, виданих відповідачу, позивач, в силу ст. 10 ЦПК України, не довів як правову, так і фактичну підставу вимог.

Задовольняючи повністю позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст. 11, 213-215 ЦПК України, не виконав вимоги процесуального законодавства, проігнорував наявність у відповідача чинних правовстановлюючих документів як на спадкове майно, так і на будинок АДРЕСА_1, постановивши незаконне та необґрунтоване рішення.

Спадкодавці ОСОБА_5 та ОСОБА_6 померли до набрання чинності ЦК України 2004 року (з 1 січня 2004 року), тому спірні відносини регулюються ЦК Української РСР 1963 року.

Стаття 525 ЦК УРСР визначає, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошена померлою.

За змістом ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченими статтями 529-535 ЦК УРСР.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права так і обовязки. До майнових прав, зокрема, належить право власності.

Відповідно до ст. 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майна.

Право власності на збудований жилий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Згідно із ч. 2 ст. 80 ЦК УРСР, якщо суд визнає поважною причину строку позовної давності порушене право підлягає захистові.

Судом встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 16 грудня 1958 року був укладений шлюб, який зареєстрований Іллічівським відділом ЗАГС м. Одеси, актовий запис № 2029 (т. 1 а.с.5).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син ОСОБА_2, а ІНФОРМАЦІЯ_4 син ОСОБА_4 (т. 1 а.с.111).

Згідно зі ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Сам по собі факт реєстрації такого майна на імя одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Під час шлюбу, згідно з договором купівлі-продажу від 3 серпня 1988 року, посвідченим державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори, 3 серпня 1988 року ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_12 7/25 частин жилого будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного камяного жилого будинку, зазначеного літ. «А», житловою площею 65,1 кв.м., «Б» літньої кухні, «В» навісу, «Л» вбиральні, «К» гаражу, «Р» сараю, «Р» погребу, «П» навісу, «М» сараю, «Г» навісу, №№ 1,2 4-6 огорожи, 1-V мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 1424 кв.м.

В користування покупця ОСОБА_5 перейшли:

2-1 житлова кімната, площею 15,2 кв.м.; 2-2 коридор; 2-3 веранда, «К» гараж, «Г» навіс, 7/25 частин огорожи №1-6, мостіння 1-V (т. 1 а.с. 112-113).

Під час шлюбу, згідно з договором купівлі-продажу від 10 квітня 1991 року, посвідченим державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори, 10 квітня 1991 року ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_12 3/25 частин того ж жилого будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 114-115).

З огляду на технічний паспорт, складений 29 червня 1988 року Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації, колегія суддів вважає, що в користування покупця ОСОБА_5, зокрема, перейшли належні до 10 квітня 1991 року ОСОБА_12 3/25 частки спірного будинку, а саме: 3-2 житлова кімната, площею 13,7 кв.м., 3-3 житлова кімната, площею 6,3 кв.м, V-веранда, площею 6,2 кв.м., VІ умивальня, площею 5 кв.м., VІІ ванна, площею 2,5 кв.м. (т.1 а.с.57-59).

Таким чином подружжю ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належало 2/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (7/25+3/25=10/25=2/5), а належна їм загальна площа в будинку складала 66,4 кв.м. (32,7 кв.м.+33,7 кв.м.) в т.ч. жила 35,2 кв.м. (15, 2 кв.м.+13,7 кв.м. +6,3 кв.м.).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер не залишивши заповіту (т. 1 а.с.6).

16 вересня 1992 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (т. 1 а.с.109).

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса у встановлений законом строк не звернулись.

У ч. 2 ст. 549 ЦК України заначено, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Цих дій позивачем здійснено не було, тому він з власної волі не прийняв спадщину.

Належні та допустимі докази, які б містили інформацію про те, що ОСОБА_4 фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини та вів з ним спільне господарство, матеріали справи не містять. Відсутні посилання на належні та допустимі докази цього факту як в позовній заяві, так і в рішенні суду першої інстанції.

Зокрема, не може вважатися належним доказом постійного проживання ОСОБА_4 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 та ведення з ним спільного господарства посилання позивача на записи у своїй трудовій книжці та медичній картці своєї дитини, а також на довідки, складені після смерті спадкодавця ОСОБА_5 (т.1 а.с.10-11, т. 2 а.с. 165, 166, 167, 168).

Не встановлено ці обставини й судовими рішеннями у цивільних справах Приморського районного суду м. Одеси № 1522/29572/12 та № 1522/23778/12, а тому посилання представника позивача та суду першої інстанції на вказані рішення як обставини, що не підлягають доказуванню, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦК України, є необґрунтованими.

Не вбачає колегія суддів й можливість використати як доказ у справі письмові пояснення ОСОБА_13, надіслані суду апеляційної інстанції з Республікі Вірменія (т. 2 а.с. 137-140).

Для використання пояснень осіб в якості показань свідків їх має бути у встановленому законом порядку допитано, як свідків з попередженням про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень і приведенням до присяги (ст. ст. 57, 180 ЦПК України).

В суді апеляційної інстанції була досліджена домова книга для прописки громадян, які проживають в будинку АДРЕСА_1.

Згідно її змісту прибувший з Вірменії ОСОБА_4 був зареєстрований у вказаному будинку 12 лютого 2003 року (т.2 а.с.160).

16 вересня 1992 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на 2/5 частин жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 який складається в цілому з одного камяного жилого будинку під літ. «А» житловою площею 65,1 кв.м., та господарських будівель: "К" літня кухня, "В" навіс, "Л" вбиральня, "К" гараж, "Р" сарай-льох, "П" навіс, "І" сарай, "І" навіс, №№ 1,2,4-6 огорожі, І-У мостіння, розташованих на земельній ділянці 1424 кв.м. (т.1 а.с.120).

За життя ОСОБА_6, а позивач ОСОБА_4 й до теперішнього часу вказаний правовстановлюючий документ в судовому порядку не оскаржили.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла не залишивши заповіту (т.1 а.с.9).

З огляду на чинність свідоцтва про право власності на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 16 вересня 1992 року, підстав вважати, що після смерті ОСОБА_6 залишилася спадщина, у вигляді належній їй на праві власності частки жилого будинку, розташованого по АДРЕСА_1, не вбачається.

Рішенням Виконкому Приморської районної Ради народних депутатів № 405 від 26 квітня 1991 року ОСОБА_5 було дозволено провести капітальний ремонт з надбудовою второго поверху, належного йому на праві власності будинку (т.2 а.с. 148).

Матеріали справи не містять дані про те, що за життя ОСОБА_4 здійснив капітальний ремонт належної йому частини будинку із введенням її в експлуатацію та отриманням правовстановлюючого документа.

Рішенням того ж Виконкому № 86 від 29 січня 1993 року, з огляду на те, що не завершивши ремонтні роботи ОСОБА_5 помер, а право на спадщину набув його син ОСОБА_2, домоволодіння АДРЕСА_1 після капітального ремонту та надбудови другого поверху прийнято в експлуатацію з видачею свідоцтва про право власності на імя ОСОБА_2 (т.2 а.с. 145).

Дані про те, що ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння на підставі зазначеного рішення виконкому матеріали справи не містять.

В 1995 р. ОСОБА_2 збудував житловий будинок під літ. «Я» - двоповерховий, з цокольним поверхом, загальною площею 352,1 кв.м., в тому числі житловою 124,6 кв.м. який був оздоблений водо, газо, електро постачанням та каналізацією, а також господарська будівля - К-2, навіс - К-1, гараж - К. Вказане підтверджується висновком Управління архітектури містобудування Виконкому Одеської міської ради від 18 серпня 2004 року №934/0 «Про можливість прийому до експлуатації житлового будинку та надвірних споруд гр. .ОСОБА_2 по АДРЕСА_1», та технічним паспортом ОМБТІтаРОН від 6 листопада 2005 року (т. 1 а.с.82-83, 86-89). При цьому, згідно письмових пояснень ОСОБА_2, деякі прибудови до житлового будинку під. літ. «А» та деякі старі господарські споруди були зруйновані в звязку зі старістю (т.1 а.с. 77).

Вказане будівництво було прийнято до експлуатації згідно відповідного акту, затвердженого рішенням Виконкому Одеської міської ради №507 від 14 вересня 2005 року (т. 1 а.с. 84, 85).

Згідно розпорядження Приморської райадміністрації Одеської міськради №3770 від 21 грудня 2005 року, нове будівництво, здійснене ОСОБА_2 було виділене в окреме домоволодіння з земельною ділянкою 740 кв.м., якому присвоєна нова адреса: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.90).

На підставі вказаних документів Виконкомом Одеської міськради ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право власності від 17 липня 2006 року на житловий будинок літ. «Я», загальною площею 352,1 кв.м., житловою 124,6 кв.м., гаражу з підвалом літ. «К», навісу літ. «К1», госпблоку літ. «К2».

Свідоцтво видане замість свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою одеською державною конторою 16 вересня 1992 року НОМЕР_1, зареєстрованого ОМБТІ 18 вересня 1992 року № 11229, стор. 177, кн. 1 доп. (т. 1 а.с. 14).

Вказане право власності зареєстроване КП «ОМБТІтаРОН» 15 серпня 2006 року.

Таким чином, з 15 серпня 2006 року ОСОБА_2 набув право власності на вказане новозбудоване майно.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснення.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійснені лише у випадках і в порядку, встановленим законом.

З огляду на те, що вказане свідоцтво про право власності на домоволодіння є чинним, у суду першої інстанції не було жодних правових підстав визнавати за позивачем ОСОБА_4 право власності на ? частину зазначеного будинку.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у своїх запереченнях на позов представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звертав увагу на те, що у звязку з не оскарженням правовстановлюючих документів, виданих на імя ОСОБА_2 у задоволенні позову має бути відмовлено (т.1 а.с. 175-176).

Вказане зауваження було проігноровано позивачем та його представником.

У порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному зясуванню обставин справи та не попередив позивача ОСОБА_4 про наслідки не заявлення вимог про визнання недійсними (частково недійсними) свідоцтв про право на спадщину за законом та про право власності на домоволодіння, виданих на імя ОСОБА_2 тобто не сприяв здійсненню прав позивача.

Із матеріалів справи також вбачається, що 8 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 250000 доларів США.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_7 взятих на себе зобовязань за вказаним кредитним договором 8 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4, що діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченою Шостою одеською державною нотаріальною конторою 26 жовтня 2006 року, було укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав в іпотеку банку належне йому нерухоме майно (т. 1 а.с. 91, 159-166).

Із змісту іпотечного договору, підписаного 8 листопада 2006 року ОСОБА_4, що діяв від імені ОСОБА_2, вбачається, що позивачу ОСОБА_4 було достеменно відомо, що предметом іпотеки є домоволодіння АДРЕСА_1, що складаеться в цілому з житлового будинку літ. «Я», житловою площею 124,6 кв.м., гаражу з підвалом літ. «К», навісу літ. «К1», госпблоку літ. «К2», огорожі №№1,7, мостіння 1, що належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, 17 липня 2006 року та зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості», 15 серпня 2006 року запис № 41317, в книзі 280 90, реєстраційний номер 15741083.

За таких обставин посилання позивача про свою необізнаність до 2011 року про належність спірного будинку одноособово відповідачу є надуманим (т. 1 а.с. 127, 195).

Відповідно до вимог ст.ст. 71, 75 ЦК УРСР, які діяли на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлений в три роки, позовна давність застосовується судом незалежно від заяв сторін.

Частиною 1 ст. 80 ЦК УРСР передбачено, що закінчення строку позовної давності до предявлення позову, є підставою для відмови в позові.

Загальна позовна давність тривалістю у три роки встановлена й нормами ЦК України.

Позовна давність це встановлений законом строк, для захисту порушеного права, необґрунтовані вимоги строком позовної давності не захищаються.

Беручи до уваги, що вимоги позивача, які заявлено понад 20 років, у 2013 році, стосовно, правовідносин, що виникли в 1992 та 2003 роках, є необґрунтованими, що положення цивільного законодавства про позовну давність поширюється лише на випадки предявлення обґрунтованого позову, колегія суддів вважає необхідним рішення Приморського районного суду м. Одеси від 6 листопада 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 грудня 2014 року про поновлення строку позовної давності на звернення до суду за захистом порушених прав скасувати та відмовити у задоволенні позову за його необґрунтованістю, оскільки необґрунтовані вимоги строком позовної давності не захищаються.

Вимоги ст. 320 ЦПК України не дозволяють суду апеляційної інстанції постановити окрему ухвалу відносно головуючого у справі судді Турецького О.С. з огляду на вкрай поверховий розгляд справи, неповне зясування фактичних обставин, які мають значення та порушення норм ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ч. 1 ст.309, ст.ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 6 листопада 2014 року та додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2015 року скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков