Ухвала суду № 45142016, 10.06.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №336/615/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Жупанова І.Б.

Провадження № 22-ц/778/3414/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.

суддів Бабак А.М.

ОСОБА_2

при секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»

на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03 березня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» про захист прав споживача та відшкодування збитків, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» про захист прав споживача та відшкодування збитків.

В позові зазначав, що між ним та ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» через Запорізьке відділення № 2 ПАТ «КБ Фінансова ініціатива» 03.01.2014 року був укладений договір банківського вкладу (вклад «Лояльний») № 268107. Сума вкладу 199000,00 грн., яка була внесена ним відповідно до платіжного вручення № 17877 від 03.01.2014 року. 29.12.2014 року ним була подана заява про розірвання договору банківського вкладу № 268107 від 03.01.2014 року та відповідно до умов договору він вимагав видати йому грошові кошти готівкою з каси банку, як передбачено умовами договору вкладу при достроковому розірванні. Заява була прийнята та зареєстрована 29.12.2014 року за № 16-В/07-3128, тобто договір вкладу розірваний з 29.12.2014 року. Так, після подання заяви про розірвання договору банком частково сплачено йому суму вкладу, а саме: 06.01.2015 року - 1000 грн., 06.01.2015 року - 363,95 грн., 07.01.2015 року 1000 грн., 08.01.2015 року - 1000 грн., 09.01.2015 року - 1000 грн., 10.01.2015 року - 1000 грн., 12.01.2015 року - 1000 грн. Таким чином, ним отримано 6363,95 грн., з них 3577,90 грн. та 530,90 грн. проценти по вкладу. У визначену дату повернення вкладу він звернувся до ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» з вимогою повернути йому повністю суму вкладу, але ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» відмовив йому у видачі коштів, посилаючись на їх відсутність у касі. При цьому співробітники відділення банку змушували його переукласти депозитний договір на новий строк, тим самим нав'язували непотрібну йому послугу, аргументуючи це тим, що найближчим часом грошей для видачі найвірогідніше не буде. Станом на день подання позову до суду грошові кошти йому не виплачені. Станом на 23.01.2015 року банком не повернуто суму вкладу у розмірі 196716,23 грн.

Позивач зменшив позовні вимоги в частині розміру суми вкладу, яку необхідно стягнути з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на його користь, так як з моменту подання позову до суду банком частково була сплачена сума вкладу, а саме: 29.01.2015 року - 3000 грн., 02.02.2015 року - 1000 грн., 03.02.2015 року - 1000 грн.. 04.02.2015 року 1000 грн., 11.02.2015 року - 2000 грн., 26.02.2015 року - 2000 грн., 01.03.2015 року - 1000 грн., 02.03.2015 року - 1000 грн., а разом 12 000 грн. Таким чином, сума вкладу станом на 02.03.2015 року, яку необхідно стягнути з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на його користь, становить 184716,23 грн.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд стягнути з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на його користь суму вкладу у розмірі 184716,23 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03 березня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на користь ОСОБА_3 суму вкладу з нарахованими відсотками в розмірі 184716,23 грн. в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на користь держави судовий збір в розмірі 1847,16 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 27 березня 2015 року заяву ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду в частині стягнення з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на користь ОСОБА_3 суму вкладу з нарахованими відсотками у розмірі 184716,23 грн. і судовий збір в дохід держави в сумі 1847,16 грн., та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

В засідання апеляційного суду представник відповідача не зявився. Відповідач був належно та своєчасно повідомленим про час та місце судового засідання, що підтверджується наявним у справі рекомендованим поштовим повідомленням про вручення повістки. З клопотаннями про відкладення судового засідання з повідомленням про поважність причин неявки до апеляційного суду відповідач не звернувся. Судова колегія ухвалила про можливість розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

03.01.2014 року між банком та позивачем був укладений договір банківського вкладу № 268107 (вклад "Лояльний"), відповідно до умов якого банк прийняв від вкладника кошти в сумі 199 000, 00 грн. зі встановленням процентної ставки у розмірі : з дати 03.01.2014 року - 25 % річних, з дати 08.01.2015 року - 3 % річних. Дата повернення вкладу 08.01.2015 року (а.с.5-7).

Дана сума була внесена позивачем на його депозитний рахунок, що підтверджується квитанцією № 17877 від 03.01.2014 року (а.с.8).

Відповідно до умов договору сума нарахованих процентів виплачується банком вкладнику щомісячно, кожного третього числа місяця, починаючи з першого дня місяця, наступного за місяцем укладення цього договору та в "Дату повернення", зазначену у п. 2 цього договору або в день повернення вкладу з інших підстав, передбачених цим договором та законодавством України. Дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою заявою вкладника про дострокове розірвання цього договору, поданою до банку. Днем дострокового розірвання цього договору є дата, зазначена у заяві вкладника. У разі дострокового розірвання цього договору з ініціативи вкладника в період з 03.01.2014 року по 07.01.2015 року банк здійснює перерахунок процентів з дати 03.01.2014 року до дня, що передує даті повернення вкладу, за ставкою 0,05 % річних та з урахуванням положень п. 4 цього договору. У разі дострокового розірвання цього договору з ініціативи вкладника в період з 08.01.2015 року по 07.04.2015 року перерахунок процентів за період з 03.01.2014 року по 07.01.2015 року не здійснюється. Банк здійснює перерахунок процентів з дати 08.01.2015 року до дня, що передує даті повернення вкладу, за ставкою 3 % річних та з урахуванням положень п. 4 цього договору.

29.12.2014 року позивачем подана заява про розірвання договору банківського вкладу № 268107 від 03.01.2014 року та відповідно до умов договору позивач вимагав видати йому грошові кошти готівкою з каси банку, як передбачено умовами договору вкладу при достроковому розірванні.

Заява була прийнята та зареєстрована 29.12.2014 року за № 16-В/07-3128, тобто договір вкладу розірваний з 29.12.2014 року.

У визначену дату повернення вкладу позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути йому повністю суму вкладу, але відповідач відмовив йому у видачі коштів, посилаючись на їх відсутність у касі.

У період з 06.01.2015 року по 02.03.2015 року відповідачем позивачу сума вкладу разом з нарахованими процентами була сплачена позивачу частково, станом на 02.03.2015 року банком не повернуто суму вкладу у розмірі 184716,23 грн.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

В частині відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та розяснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку апеляційним судом не перевіряється.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права.

Суд вірно керувався ст.ст. 509, 526, 1058, 1060 ЦК України, ст.ст.2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Ст.ст. 509, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу ( депозиту ) одна сторона ( банк), що прийняла від другої сторони ( вкладника ) або для неї грошову суму ( вклад ), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку встановлених договором.

За ст.1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зробленими юридичними особами та інших умов повернення, які встановлені договором. Умови договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Судом правильно застосовано ст. 2, п.1ч.3ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", якими встановлено - вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору;. залучення у вклади (депозити) коштів від фізичних осіб належить до банківських послуг.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на норми права, які регулюють діяльність банків, вказує на складну економічну та політичну ситуацію, необхідність підтримання стабільності банківської системи, що не є доводами, які можна проаналізувати та на підставі яких апеляційний суд може дійти висновку про неправильність оскарженого рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо законності дій банку з невидачі вкладнику суми вкладу є неприйнятними.

В цій частині суд першої інстанції правильно послався на ст. 1074 ЦК України обмеження права клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Судом першої інстанції правильно застосовано ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав".

Суд першої інстанції вірно послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2), в якому зазначено якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновок рішення суду першої інстанції, що, відмовляючись повернути одночасно всю суму коштів, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції. Таке порушення виявилося в наступному: у ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Доводи апеляційної скарги, що станом на 09.04.2015р. більша сума вкладу повернута позивачу не спростовують рішення суду, законність якого перевіряється на час його ухвалення 03.03.2015р., коли суд встановив, що банк винен позивачу 184716,23 грн. і стягнув цю суму, а також судовий збір на користь держави.

Не змінюють висновку щодо правильності рішення суду першої інстанції надані банком до апеляційного суду відомості, що на даний час позивач повністю отримав кошти за вкладом. Відповідно, вказана обставина не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про порушення ст. 213 ЦПК України не містять обґрунтування, що саме в рішення суду не відповідає цій нормі процесуального права, як вплинуло на ухвалення рішення. Зі справи та за результатами апеляційного розгляду видно, що ці доводи не підтверджуються, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності зазначеного судового рішення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03 березня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: