Ухвала суду № 45127017, 15.06.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/62/15-к Головуючий у І інстанції Тандир О.В.Провадження № 11-кп/780/611/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 4 15.06.2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Шевченка О.В.,

суддів Миколюка О.В., Шроля В.Р.,

за участю прокурора Костюка О.А.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

при секретарі: Куріло В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12014110210000002 від 01.01.2014 та №12014110210000159 від 17.03.2014 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника-адвоката ОСОБА_3 на вирок Макарівського районного суду Київської області від 09 квітня 2015 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, тимчасово не працюючого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого: 23.10.2000 року Подільським районним судом м. Києва за ч.3 ст. 81 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки, 13.05.2003 року Шевченківським районним судом м.Києва за ч.3 ст. 185, ст. 71 КК України до 5 років позбавлення волі, 09.02.2009 року Макарівським районним судом Київської області за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, 18.01.2013 року Макарівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 12.03.2014 року звільнення ОСОБА_2, від відбування покарання з випробуванням скасовано,

було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ст. 395 КК України та призначено покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 7 (семи) років позбавлення волі, за ст. 395 КК України у виді 6 (шести) місяців арешту.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання покарання за вироком Макарівського районного суду від 18.01.2013, остаточне покарання призначено у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Макарівської центральної районної лікарні, Макарівської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 задоволено, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 7585,86 грн. витрат на лікування потерпілого.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 був визнаний винним у тому, що він, будучи раніше неодноразово судимим, на шлях виправлення не став, та під час іспитового строку вчинив нові умисні злочини за наступних обставин.

01 січня 2014 року близько 05 години ранку, у четвертому підїзді житлового будинку №1 по вул. Проектна у смт. Макарів Київської області, на сходовій площадці четвертого поверху, біля квартири № 54, ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, ножем умисно наніс ОСОБА_4 ряд тілесних ушкоджень у вигляді проникаючої колото-різаної рани плевральної порожнини зліва на межі поперекової ділянки і грудної клітки, множинних різаних ран голови, лівого вуха, обличчя, лівого плеча. Згідно висновку судово-медичного експерта № 13/д від 21.02.2014 року поранення грудної клітки, котре проникло в плевральну порожнину, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження як таке, що небезпечне для життя у момент заподіяння, і всі пошкодження (множинні рани голови, тулуба, лівого плеча) спричинені ОСОБА_4, гострим предметом, яким може бути клинок ножа.

Крім того, 17 лютого 2014 року ОСОБА_2, знаючи порядок та умови встановленого над ним постановою Макарівського районного суду Київської області від 22.03.2013 адміністративного нагляду, усвідомлюючи правові наслідки за порушення його правил, всупереч покладених на нього обмежень під час його дії, не повідомивши працівників Макарівського РВ ГУМВС України у Київській області, порушивши вимоги ст.ст 9,10 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», самовільно залишив місце свого проживання, маючи на меті ухилитися від адміністративного нагляду.

Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати у звязку із його незаконністю та необґрунтованістю. Апелянт вказує на однобічність та неповноту досудового розслідування та судового провадження, істотне порушення норм кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

Так, в апеляції звертається увага на те, що судом першої інстанції не було враховано та надано належної оцінки тому, що в матеріалах кримінального провадження відсутнє знаряддя вчинення злочину ніж з його відбитками. Крім того, експертизою не було встановлено факту наявності на верхньому одязі обвинуваченого плям крові потерпілого ОСОБА_4

На думку ОСОБА_2, докази, якими суд обґрунтував свій висновок про його винність у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України є неналежними та недопустимими. Вважає, що суд не навів достатніх доказів, які б свідчили про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Обвинувачений також у своїй апеляції вказує на те, що суд безпідставно критично віднісся до його показів та показів ОСОБА_5 Стверджує, що покази ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, на які посилається суд, не містять фактичних даних про подію злочину та обставин які підлягають доказуванню.

Стверджує також, що предявлення для впізнання було проведено з порушенням норм кримінального процесуального права, зокрема, він предявлявся потерпілому ОСОБА_4 та свідку ОСОБА_6 з особами, які мали із ним різкі відмінності у одязі. Зазначає про те, що взагалі вперше в житті бачив потерпілого та ОСОБА_6, і вони його також.

Захисник-адвокат ОСОБА_3 у своїй апеляції просив вирок відносно ОСОБА_2 скасувати у звязку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що докази, які зібрані у кримінальному провадженні не дозволяють зробити однозначного висновку щодо вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.

Так, на думку сторони захисту, судом не було досліджено та надано належної оцінки мотиву та мети вчинення злочину, відсутності в матеріалах справи знаряддя злочину, розбіжностям у показаннях свідків, порушенням ст.228 КПК України під час предявлення особи для впізнання.

Крім того, адвокат ОСОБА_3 вважає, що судом першої інстанції не було враховано особу ОСОБА_2, зокрема те, що він характеризується з позитивного боку та ніколи не вчиняв протиправного насильства проти особи.

В запереченнях, прокурор вважав вирок суду законним і обґрунтованим, а апеляційні скарги обвинуваченого та захисника такими, що не підлягають задоволенню. Стверджує, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України є повністю доведеною та ґрунтується на сукупності зібраних у кримінальному провадженні доказів.

Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_2 його захисника-адвоката ОСОБА_3, які підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вирок суду вважав законним і обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.395 КК України порушенні правил адміністративного нагляду, підтверджуються сукупністю зібраних та перевірених судом першої інстанції доказів, і в апеляційних скаргах не оспорюються.

Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції визнав обвинуваченого ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, тобто в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння.

Під час перевірки колегією суддів доводів апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 щодо допущених судом першої інстанції порушень кримінального процесуального закону, встановлено, що таких порушень судом першої інстанції не допущено, а викладені у вироку суду обставини підтверджуються дослідженими судом доказами, які в свою чергу є належними, допустимими та достатніми.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_2 своєї вини, та обставина, що 01 січня 2014 року близько 05 години ранку у четвертому підїзді житлового будинку №1 по вул. Проектна у смт. Макарів Київської області, мав місце конфлікт та нанесення обвинуваченим ОСОБА_2 ряду тілесних ушкоджень ОСОБА_4, підтверджується послідовними показами потерпілого ОСОБА_4, який під час допиту в судовому засіданні вказав на ОСОБА_2 як на особу, яка ножем нанесла йому ряд тілесних ушкоджень, та конкретизував місця отримання ножових поранень від нього. Такого ж змісту відомості потерпілий зазначив при проведенні за його участю слідчого експерименту в ході досудового розслідування (т. 1, а.с. 159-164). Також ці обставини підтверджуються показами допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_6, який підтвердив, що в той день близько 5 години ранку, почувши біля вхідних дверей до квартири крики та бійку, відчинив двері та побачив, як перед ним лежить ОСОБА_4 весь у крові, при цьому, ОСОБА_2, якого він кілька разів бачив, також в крові, і з ножем у руках біг по сходах вгору.

Крім того, сам обвинувачений ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_5 у своїх показаннях, також підтвердили факт бійки між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, і те, що ніяких інших осіб на той час не було на сходовій площадці четвертого та прилеглих до нього поверхів їхнього підїзду.

Вищенаведені покази потерпілого та зазначених осіб взаємоузгоджуються та взаємостверджуються з висновком експерта №13/д від 21.02.2014, згідно якого поранення грудної клітки ОСОБА_4, яке проникло в плевральну порожнину, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження як таке, що небезпечне для життя у момент заподіяння, і всі пошкодження (множинні рани голови, тулуба, лівого плеча) спричинені потерпілому гострим предметом, яким може бути клинок ножа.

Також, згідно вищевказаного висновку, ОСОБА_4 при зверненні в лікувальну установу 01.01.2014 о 6-ій годині був тверезий (т.1, а.с. 95), тобто, він чітко усвідомлював свої дії та дії оточуючих, а тому, з урахуванням змістовного відображення обставин отримання ним тілесних ушкоджень, їх локалізації та характеру дій ОСОБА_2, послідовності його показань, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, надані ним показання не викликають будь-яких сумнівів.

Разом з тим, з показів обвинуваченого в судовому засіданні вбачається, що обставини бійки з потерпілим він памятає погано, оскільки перебував у стані алкогольного спяніння.

Покази наведених осіб та інших свідків, зокрема, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтверджуються розглянутими у судовому засіданні доказами, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх достовірними. Оскільки, по головним та суттєвим обставинам, вони узгоджуються та взаємостверджуються між собою, підтверджують скоєне, викривають злочинні дії обвинуваченого та спростовують захисну позицію останнього про те, що це не він заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_4

Крім того, на підтвердження встановлених фактичних обставин суд першої інстанції обґрунтовано послався на наступні докази: рапорт від 01.01.2014 року оперативного чергового ч/ч Макарівського РВ ГУ МВС України у Київській області (т. 1, а.с. 6); протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 01.01.2014 року (т. 1, а.с. 7); протокол огляду місця події від 01.01.2014 року (т. 1, а.с. 8-9); протокол огляду речових доказів від 06.01.2014 року (т. 1, а.с. 13); протокол медичного огляду на стан спяніння ОСОБА_2 від 01.01.2014 року (т. 1, а.с. 16); довідки від 01.01.2014 року Макарівської ЦРЛ (т. 1, а.с. 17, 56); протоколи предявлення особи для впізнання від 24.12.2014 (т. 1, а.с. 151-158); протоколом проведення слідчого експерименту від 25.12.2014 року, та ілюстративною таблицею до нього (т. 1, а.с. 159-164) та ін.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, належним чином вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано критично оцінив показання обвинуваченого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_5 про те, що це не він наніс потерпілому тілесні ушкодження, оскільки вони спрямовані на сприяння уникнення обвинуваченим від кримінальної відповідальності.

Посилання захисника ОСОБА_3 на наявність розбіжностей в показаннях свідків щодо стану освітлення сходової площадки на четвертому поверсі підїзду будинку, де було скоєно злочин, не відповідають дійсності, так як на думку апеляційного суду, ніяких розбіжностей в їхніх показаннях не має. Всі допитані свідки вказали на те, що дійсно в ту ніч не світила лампочка на сходовій площадці четвертого поверху даного підїзду, проте зазначена площадка добре освітлювалася і проглядалася завдяки світлу лампочок із третього та пятого поверхів.

Щодо доводів апеляційних скарг про те, що в матеріалах справи відсутній предмет, яким потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження, то вони не спростовують факту заподіяння потерпілому ОСОБА_4 ушкоджень у виді колото-різаних і різаних ран, небезпечних для життя в момент заподіяння, та те, що заподіяв їх потерпілому саме обвинувачений предметом, яким згідно висновку експерта може бути клинок ножа.

Колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду, що протоколи предявлення особи для впізнання від 24.12.2014 є допустимими доказами, оскільки даний доказ був отриманий у порядку, передбаченому ст. 228 КПК України. Предявлення ОСОБА_2 для впізнання відбувалось у присутності захисника, зауважень з боку обвинуваченого та захисника не надходило, хід слідчої дії чітко відображений у протоколі.

Разом з тим, апеляційний суд, перевіривши ілюстративні таблиці до відповідних протоколів (т.1, а.с.154, 158), різких відмінностей у одязі осіб, які предявлялись для впізнання, не знаходить, відтак доводи сторін захисту в цій частині, підлягають відхиленню.

У своїй апеляції ОСОБА_2 стверджує, що стороною обвинувачення не було проведено експертизу стосовно слідів крові на його одязі. Такі доводи не можуть бути підставою для скасування вироку суду, оскільки, на думку колегії суддів, приведені докази, якими суд обґрунтував свій висновок про винність ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину є достатніми і належними. Крім того, під час досудового розслідування стороною захисту не подавалися клопотання про проведення певних слідчих дій.

Перевіркою матеріалів справи не встановлено даних, які б могли свідчити про штучне створення органами досудового слідства доказів винності обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, або про можливу фальсифікацію доказів у справі.

Не встановлено й інших порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування вироку.

Вирішуючи питання про зміст і спрямованість умислу обвинуваченого ОСОБА_2 під час його дій щодо потерпілого, суд виходив з усіх конкретних обставин справи.

З урахуванням викладеного, слід визнати правильним висновок суду про те, що обвинувачений діяв з умислом на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, оцінюючи в сукупності зібрані та досліджені докази по справі, суд обґрунтовано прийшов до висновку стосовно доведеності вини ОСОБА_2 в нанесенні ОСОБА_4 умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, та вірно кваліфікував його дії за ч.1 ст. 121 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_2 судом було дотримано вимог ст.ст. 50, 65 КК України. Так, суд врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, ступінь їх тяжкості, один з яких відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за крадіжки, останній раз 18.01.2013 засуджений вироком Макарівського районного суду Київської області, вчинив злочини в період іспитового строку, за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, обтяжуючі обставини, зокрема, вчинення злочину у стані алкогольного спяніння, та відсутність обставин, які помякшують покарання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника свого підтвердження не знайшли і їх слід залишити без задоволення, а вирок суду без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника-адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Макарівського районного суду Київської області від 09 квітня 2015 року щодо ОСОБА_2 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

___ __ ____

ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_12

З оригіналом згідно:

Суддя О.В. Шевченко