Ухвала суду № 45115956, 11.06.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 р.Справа № 641/2183/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.04.2015р. по справі № 641/2183/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова

про зобов'язання призначити пенсію по втраті годувальника,

ВСТАНОВИЛА

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова (далі по тексту УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова, відповідач), в якому просила суд зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова призначити їй пенсію по втраті годувальника у відповідності до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.04.2015 р. по справі № 641/2183/15-а в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова щодо зобов'язання призначити пенсію по втраті годувальника - відмовлено.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.04.2015 р. по справі № 641/2183/15-а виправлено допущену описку в постанові Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.04.2015 року, постановлено вважати вірною дату винесення постанови Комінтернівського районного суду м. Харкова за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова щодо зобовязання призначити пенсію по втраті годувальника 16 квітня 2015 року.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, неповне зясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.04.2015 р. скасувати, винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

В обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на п.7-2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» стверджує про наявність у позивача права на призначення пенсії по втраті годувальника у звязку з наявністю у ОСОБА_1 страхового стажу у 37 років та досягнення нею 55-річного віку. Вважає, що у відповідності до абз.4 ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» члени сімї померлого годувальника які й самі одержували пенсію, мають право перейти на пенсію по втраті годувальника незалежно від їх віку. Вказує, що відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію мають жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, а колізія між даною нормою та положеннями ст.26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», якими встановлено загальний пенсійний вік для жінок у 60 років, має вирішуватись у відповідності до ст.3 Конституції України виключно в інтересах ОСОБА_1 З вказівкою на ст.1, ч.2 ст.5 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» зазначила, що отримання особою пенсії за віком є свідченням факту досягнення нею пенсійного віку.

Позивач в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала з підстав, викладених в останній, просила суд апеляційної інстанції постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.04.2015 р. по справі № 641/2183/15-а скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Відповідач в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін. З посиланням на ст.26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» стверджує, що умовами призначення пенсії за віком є досягнення пенсійного віку у 60 років та наявність страхового стажу не менше 15 років. При цьому, до досягнення цього віку право на пенсію за віком мають право жінки, які народилися з 01 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року (як це має місце у випадку позивачки) при досягнення ними у 58 років. Оскільки позивачка народилася 01.08.1959 року, пенсійний вік для неї становить 58 років. З вказівкою на п.7-2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» зазначив, що коли особа виходить на пенсію достроково, вона не є непрацездатною і може в будь-який час повернутися до роботи. Непрацездатність є обовязковою умовою, відсутність якої позбавляє особу права на призначення пенсії по втраті годувальника або на перехід на такий вид пенсії. Пенсійний вік встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», а пунктом 7-2 Прикінцевих положень цього Закону лише надано пільгову можливість дострокового виходу на пенсію. З огляду на викладене, оскільки позивач не досягла пенсійного віку, встановленого законом, вважає обґрунтованою відмову УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова у призначенні пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, в надісланому до суду письмовому клопотанні просив суд апеляційної інстанції перенести розгляд справи у звязку із зайнятістю представника УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова в іншому судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що відповідач по справі належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, виклав свою позицію у наданих до суду письмових запереченнях, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника відповідача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно копії паспорта ММ 1796692, 24.04.2010 року та копії свідоцтва про шлюб 1-ВЛ № 137315 від 24.04.2010 р., уклала шлюб з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації АДРЕСА_1 (а.с.4-5, 9).

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, позивачеві призначено пенсію за віком.

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер 15.11.2014 року (а.с.10).

Відповідно до довідки від 16.12.2014 року ОСОБА_2 по день смерті 15.11.2014 р. проживав разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11).

Рішенням УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова від 26.12.2014 р. ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії по втраті годувальника, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.8).

Не погодившись з таким рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом про зобовязання призначити позивачеві пенсію на пільгових умовах з 26.03.2014 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки позивачка не досягла пенсійного віку, визначеного ст.26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», та не є непрацездатною особою, що є необхідною умовою для призначення пенсії по втраті годувальника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058) встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (ч.3 ст.36 Закону № 1058).

Згідно з п.1) ч.2 ст.36 Закону № 1058 непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Таким чином, встановлений законом загальний пенсійний вік становить 60 років.

Положеннями частини 2 статті 26 Закону № 1058 передбачено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_3 і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Відповідно до п.7-2 Прикінцевих положень Закону № 1058 до 1 січня 2015 року право дострокового виходу на пенсію за віком мають жінки, яким виповнилося 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи. У цьому випадку розмір їх пенсії, обчислений відповідно до статті 27 та з урахуванням статті 28 цього Закону, зменшується на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію.

Зменшення розміру пенсії за віком застосовується протягом усього періоду отримання пенсії незалежно від її виду.

Отже, нормами ч.2 ст.26 та п.7-2 Прикінцевих положень Закону № 1058 не встановлено особливого пенсійного віку, а надано певні пільги для окремих вікових категорій осіб щодо виходу пенсію, у звязку з прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачка скористалась правом дострокового виходу на пенсію, в зв'язку з чим їй була призначена пенсія за віком з визначеним законом скороченим розміром виплат.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач народилася 01.08.1959 року і станом на час звернення до УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова досягла 55-річного віку, колегія суддів зазначає, що позивач не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058 для призначення пенсії звязку з втратою годувальника, а відтак, не може вважатися непрацездатною особою у розумінні п.1) ч.2 ст.36 Закону № 1058.

Та обставина, що позивачеві призначено пенсію за віком, не є свідченням досягнення нею пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058 та не дає підстав для віднесення ОСОБА_1 до категорії непрацездатних осіб для призначення пенсії звязку з втратою годувальника.

Разом з тим, згідно з положеннями ч.1 ст. 36 Закону № 1058 пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається виключно непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії по втраті годувальника, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про призначення ОСОБА_1 цієї пенсії.

Колегія суддів вважає помилковими доводи позивача про те, що оскільки чинною статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено право виходу на пенсію для жінок після досягнення віку у 55 років, позивач вважається особою, яка досягла пенсійного віку, з наступних підстав.

Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.

Конституція не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Чинним законодавством України не врегульовано питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Разом з тим, Конституційний Суд України в п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Таким чином, виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997 по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) до даних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1058, який було прийнято 09.07.2003 року - пізніше дати набрання чинності Законом України «Про пенсійне забезпечення», прийнятого 05.11.1991 року.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.04.2015р. по справі № 641/2183/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 16.06.2015 р.